Віктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

Берія запропонував призначити Маленкова главою радянського уряду — Головою Ради Міністрів.

Пропозицію одноголосно прийняли.

Одразу Маленков запропонував призначити Берію своїм першим заступником. Крім цього, Маршал Радянського Союзу Берія очолив нове Міністерство внутрішніх справ, яке було утворено злиттям двох міністерств: внутрішніх справ і державної безпеки. Усі каральні органи країни опинилися під єдиним керівництвом.

Віддані сталінці: Берія, Хрущов, Маленков

Офіційно головним у Радянському Союзі був Маленков. Однак лише офіційно. Берія вважав за краще знаходитися трохи позаду, бути ніби другим, щоб реально бути першим.

Посаду партійного секретаря на той час найголовнішою не вважали. Тому віддали її Хрущову. І даремно. Центральний комітет і раніше вирішував найголовніше питання — кадрове: кого і на яку посаду призначити.

«Кадри вирішують усе», — колись оголосив товариш Сталін.

Саме так. Кадри вирішують усе!

Питання розподілу кадрів віддали у руки Хрущова. Тим самим — і ключі від влади.

6

На межі 1952 і 1953 років боротьба за владу тривала не лише між Сталіним і групою членів Політбюро, а й усередині самої групи. Кожен намагався зміцнити свої позиції, розштовхуючи ліктями товаришів. Кожен тягнув у владу цілі клани своїх прихильників.

Найбільше це схоже на тиху, поки без бійки, тисняву на східцях, що ведуть угору. У цій тисняві найвагоміших успіхів досягнув Микита Хрущов.

У лютому 1941 року Хрущову вдалося протягнути своїх друзів Жукова і Сєрова до складу кандидатів у члени ЦК. Після війни Сталін, скинувши Жукова з вершин військової влади, вигнав його і зі складу кандидатів ЦК.

У жовтні 1952 року Хрущов до складу кандидатів у члени ЦК вдруге провів опального маршала Жукова.

Коли Сталін раптово «захворів», серед вищих керівників партії тривав інтенсивний і швидкий торг типу: якщо цю посаду обійме твоя людина, тоді ось цю — моя, підтримай мене в цьому призначенні, я підтримаю тебе в тому.

4 березня 1953 року, коли Сталін був іще живий або вважався живим, Хрущову вдалося виторгувати для свого клану пост першого заступника Міністра оборони. Залишалося лише визначити, кого зі своїх давніх друзів на цей пост поставити.

7

Крім того, битва розгорталася не просто за владу, а й за те, як цю владу буде використано. Кожен кремлівський вождь мав чітке уявлення, у який бік він буде крутити кермо правління країною, якщо зуміє прорватися на вершину й посісти місце скинутого вождя.

А крутити кермо слід було енергійно і швидко, так, як крутили керманичі «Титаніка», щоб не вліпитися в айсберг. Крутити потрібно було без зволікань і до кінця або в один бік, або, знову ж до кінця, — в інший.

Радянський Союз мав:

або змінити свою економічну систему і стати такою самою нормальною країною, як решта;

або змінити економічну систему всіх інших країн.

Або ми стаємо такими, як усі, або всіх робимо такими, як ми.

Більшість вождів, а лідерами серед них були Маленков і Берія, схилялися до того, щоб крутити вправо. Щоб зі шляху соціалізму звернути. Тоді нам не потрібно буде змінювати весь світ.

У Маленкова і Берії був потужний аргумент. Раніше ми могли розраховувати на те, що внаслідок нової війни переможуть пролетарські революції в капіталістичних країнах. Але з’явилася ядерна зброя. Вона зробила Велику війну самозгубницькою для всіх. У ядерній війні не можна перемогти. Отже, нам не вдасться загнати весь світ у нашу колію. Тому нашій країні слід звертати з того шляху, на який вона стала 1917 року.

І лише товариш Хрущов уважав інакше. Зі шляху Троцького-Леніна-Сталіна ми не звернемо! Ми всіх катів зітрем на порох, бо вже час прийшов повертати все, що забрав наш лютий ворог! Комунізм — світле майбутнє всього людства! Якщо капіталісти розпочнуть нову війну, то вона приведе до перемоги пролетаріату в багатьох капіталістичних країнах!

Біда Хрущова була в тому, що він був у жалюгідній меншості. Його підтримував Маршал Радянського Союзу Микола Олександрович Булганін. Проте схильність до вживання російського народного напою робила Булганіна і слабким політиком, і ненадійним союзником.

І тоді до Хрущова звернувся давній бойовий товариш ще з довоєнних часів — командувач військ Уральського військового округу Маршал Радянського Союзу Георгій Костянтинович Жуков: «У ядерній війні можна перемогти! Дай мені владу! Дай рік-півтора! Доведу на прикладі, що перемога в Третій світовій війні — можлива!».

Того-таки дня, 5 березня 1953 року, командувача військ Уральського військового округу Маршала Радянського Союзу Жукова було призначено на посаду першого заступника Міністра оборони СРСР. 16 березня 1953 року про це оголосили офіційно.

КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ

Після смерті Сталіна за наказом Хрущова поширено плітки про те, що ніхто Сталіна в жовтні 1952 року з посади Генерального секретаря ЦК КП не знімав. Посада така нібито сама собою безслідно зникла ще 934 року.

Інтерес Хрущова зрозумілий. Якщо визнати, що в жовтні 1952 року Сталіна з його головного поста зміщено, тоді стає зрозумілою і логіка боротьби, що розгорілася між кремлівськими титанами:

скликання з’їзду партії всупереч волі Сталіна;

затвердження на з’їзді антисталінського Статуту;

розширення за пропозицією Сталіна складу Президії ЦК, щоби більшість бунтівних вождів перетворити на меншість;

арешт за наказом Сталіна лікарів, які лікували Хрущова, Берію, Булганіна і Маленкова;

повальні за наказом Сталіна арешти в оточенні вищих керівників країни;

раптова «хвороба» Вождя;

заборона вищих керівників країни допускати лікарів до напівмертвого Сталіна;

піднесений настрій Берії, Маленкова, Булганіна і Хрущова тоді, коли слід було зображати скорботу й печаль.

І відразу після смерті Сталіна:

припинення справи лікарів, заарештованих за наказом Сталіна;

розпуск Президії ЦК, розширеної за пропозицією Сталіна;

повернення влади тим, хто знімав Сталіна з його головної посади;

зрештою, повалення Генія Всіх Часів і Народів найвірнішими його учнями та соратниками на черговому XX з’їзді партії.

Але якщо поширити плітку, що посада Генерального секретаря безслідно зникла ще 1934 року, тоді виходить, що не було жодної битви у Кремлі, починаючи із серпня 1952 року, ніхто не знімав Сталіна з посади, не пручався Сталін люто, намагаючись усунути від влади та передушити своїх бунтівних бояр. Тоді виходить, що і вбивати Сталіна не було за що.

У нашій країні та за її межами знайшлося достатньо добровільних і платних фальсифікаторів, а так само і тих, кого Ленін називав корисними ідіотами. Усі вони, хто через дурість, а хто за плату, поширені Хрущовим плітки повторили і продовжують повторювати.

Спантеличимо «корисних» і фальсифікаторів запитанням: «А