Філіп Кіндред Дік - Затьмарення, Філіп Кіндред Дік

В крамниці «7-11»,— відказав Берріс і зірвався на ноги, у захваті порозкидавши довкола шматочки «петті мелта».

— Розрахуйся, — сказав він, — і я тобі покажу. Удома я обладнав тимчасову лабораторію, доки не маю змоги створити кращу. Ти зможеш побачити, як я отримую грам кокаїну із легальних товарів загального вжитку, відкрито куплених у продуктовій крамниці «7-11», загальною вартістю менше ніж долар.

Берріс рушив проходом.

— Ходімо, — його голос звучав наполегливо.

— Звісно, — погодився Фрек, розраховуючись і рушаючи за ним.

«Бреше на чому світ стоїть, — подумав Чарльз. — А може, й ні. Після стількох хімічних експериментів, скільки зробив він, після того, як він стільки начитався в окружній бібліотеці... можливо, у цьому щось є. Подумати тільки про вигоду, — замислився він. — Лишень подумати, скільки ми зможемо заробити бабла!»

Він поквапився за Беррісом, котрий вже діставав ключі від своєї «Карманн Джії», проходячи повз касу у своєму завеликому льотному комбінезоні.

Вони припаркувалися на стоянці крамниці «7-11» і зайшли всередину. Як і зазвичай, біля прилавка стояв здоровий тупий коп, котрий робив вигляд, що читає порнографічний журнал; насправді ж, Чарльз Фрек знав, що він слідкує за всіма, хто заходить, щоб виявити, чи не збираються вони вчинити пограбування.

— Що нам тут треба? — поцікавився він у Берріса, який безцільно ходив уздовж рядів із їжею.

— Балончик «Соларкейну», — відповів Берріс.

— Спрей проти сонячних опіків?

Чарльз Фрек до кінця не вірив у те, що відбувалося, однак з іншого боку — хтозна? Хто може знати напевне? Він пішов услід за Беррісом до каси; цього разу заплатив Берріс.

Вони купили балончик «Соларкейну» й після цього, пройшовши повз копа, повернулися до автомобіля. Берріс різко виїхав зі стоянки і помчав вулицею, набираючи швидкість, не звертаючи уваги на знаки обмеження, доки не спинився перед будинком Боба Арктора, біля якого у високій траві газону лежали старі, жодного разу не розгорнуті газети.

Вилазячи з машини, Берріс прихопив із собою якісь прилади з дротами, що звисали з заднього сидіння. «Вольтметр, — помітив Фрек. — Ще один прилад для вимірювання й паяльник».

— Це навіщо? — поцікавився він.

— Мені доведеться довго й тяжко працювати, — відказав Берріс, несучи ці речі й «Соларкейн» у дім. Він простягнув Чарльзу ключ від дверей.

— І, вочевидь, мені за це не заплатять. Як завжди.

Фрек відчинив двері, і вони увійшли всередину. Два коти й пес кинулися до них, видаючи звуки, сповнені надії; Чарльз і Берріс обережно відсунули їх від себе ногами.

За кілька тижнів в одному з закутків кухні Берріс зібрав безладну подобу лабораторії, скрізь були розкидані пляшки й шматки якогось непотребу, нічого не варті на вигляд речі, які він накрав звідусіль. Чарльз знав, що Берріс покладався радше на свою геніальність, ніж на працьовитість. «Для досягнення мети треба вміти застосувати першу річ, що трапиться тобі до рук, — проповідував він. — Канцелярську кнопку, скріпку для паперів, частину агрегата, інша частина якого була зламана або ж десь загубилася...» Фреку здавалося, наче в цьому місці облаштував свою контору якийсь пацюк, який проводив експерименти, послуговуючись тим, що пацюкам до вподоби.

За задумом Берріса, потрібно було спершу відірвати від рулону, що лежав біля раковини, целофановий пакет і випускати в нього вміст балончика, доки той не спорожніє або ж принаймні не забракне газу.

— Це — нереально, — мовив Чарльз. — Просто нереально.

— Вони навмисне,— бадьоро розповідав Берріс за роботою, — змішали кокаїн із олією, щоб його неможливо було відокремити. Але завдяки своїм знанням хімії я точно знаю, як відділити кокс від олії.

Він почав енергійно сипати сіль на в’язку масу в кульку. Потім вилив суміш у скляну банку.

— Я його заморожу, — посміхаючись, виголосив Берріс, — від чого кристали кокаїну піднімуться догори, оскільки вони легші за повітря. Я маю на увазі за олію. А після цього буде потрібна остання маніпуляція, яку я, звісно ж, тримаю в таємниці, однак вона включає в себе складний методичний процес фільтрування.

Він відкрив морозилку над холодильником і обережно поставив туди банку.

— Скільки вона там пробуде? — запитав Фрек.

— Пів години.

Берріс дістав одну зі своїх самокруток, підпалив, а тоді підійшов до купи вимірювального електрообладнання. Він зупинився перед ним, роздумуючи й потираючи бороду.

— Ага,— мовив Чарльз,— але я хочу, щоб ти знав: навіть якщо тобі вдасться отримати з цього цілий грам чистого кокаїну, я не зможу скористатися ним, щоб... ну ти розумієш, щоб залізти Донні в труси. Це буде так, наче я її купую; ось що все це означатиме.

— Це — обмін, — виправив його Берріс. — Ти даєш подарунок їй, вона — тобі. Найцінніший дар, який є у жінки.

— Вона зрозуміє, що її купують.

Чарльз достатньо знав Донну, аби це зрозуміти — вона одразу ж його розкусить.

— Кокаїн — це афродизіак, — пробурмотів Берріс собі під ніс; він встановлював вимірювальні прилади біля Аркторового цефалохромоскопа, що був найціннішою річчю Боба. — Після того як вона знюхає добрячу дозу, сама ж буде рада розкарячитись.

— Бляха-муха, чувак, — запротестував Фрек. — Ти ж про дівчину Боба говориш. Він мій друг і той, з ким ви з Лакменом разом живете.

Берріс умить підвів свою кошлату голову; деякий час він пильно дивився на Чарльза.

— У Бобі Аркторі є багато такого, про що ти не здогадуєшся, — мовив він. — Про що ніхто з нас не здогадується. Ти все бачиш спрощено й наївно і віриш у те, у що він хоче, щоб ти вірив.

— Він нормальний чувак.

— Звичайно,— киваючи й шкірячись, відказав Берріс.— Безсумнівно. Один з найкращих в усьому світі. Але я — тобто ми, ті, хто уважно й пильно спостерігали за Арктором — помітили в ньому певні суперечності. Як у структурі його особистості, так і в поведінці. У його загальному ставленні до життя. У його самій, так би мовити, внутрішній природі.

— Можеш навести щось конкретне?

Очі Берріса затанцювали за зеленими скельцями окулярів.

— Те, що твої очі танцюють, нічого мені не говорить, — сказав Фрек. — Що трапилося з цефаскопом, що ти за нього взявся?

Він підійшов ближче, щоб і собі подивитися.

— Скажи мені, що там унизу з дротами, — мовив Берріс, трохи нахиляючи центральну раму вбік.

— Вони тут перерізані, — відповів