Джордж Орвелл - Ковток повітря

Попри те, що читала вона швидше за батька й часом до її рук окрім новин потрапляли навіть коротенькі оповідання, вона залишалася невігласом. Мені було не більше десяти, коли я це усвідомив. Мати й гадки не мала, де розташована Ірландія — на захід чи схід від Англії, я також маю сумніви, що вона змогла б назвати ім’я нашого прем’єр-міністра. І не виявляла жодного бажання знати це. Пам’ятаю, як у старшому віці, коли я читав про східні країни, де була поширена полігамія, про султанські гареми, в яких тримали жінок, приставляючи до них для охорони темношкірих євнухів, я думав, як би здивувалася мати, дізнавшись, що десь на світі існує таке. Уявляв, як вона обурюється: «Докотилися! Хіба ж можна взяти і зачинити свою дружину! Оце вже вигадали!» Навряд чи вона здогадувалася, хто такі євнухи. Її життя оберталося довкола хатніх клопотів, і практично весь час вона присвячувала виключно жіночим справам. Навіть у її власному будинку були такі закутки, куди вона ніколи не заглядала. Жодного разу її нога не ступала у сарай у дворі, а в крамниці вона з’являлася вкрай рідко. Не пригадую, щоб вона бодай раз обслуговувала покупців. Мати й гадки не мала, де лежить який товар, а зерно вівса від пшениці, певно, і не відрізнила б. Зрештою, нащо це їй? Крамницею повністю опікувався батько, це була «чоловіча робота». Та й до фінансового боку справи вона не виявляла великого інтересу. Вона займалася «жіночою роботою», яка полягала у догляді за дітьми, хатніх клопотах і приготуванні їжі. Вона, певно, втратила б свідомість, побачивши, як тато чи будь-хто з чоловіків пришиває собі ґудзика.

У нашій родині все було налагоджено, як у добротному механізмі. Все відбувалося якось само собою. Їжа на столі завжди з’являлася вчасно. Ми знали, що зранку зійде сонце, а на нас вже чекатиме сніданок. Усе своє життя мати лягала о дев’ятій, а прокидалася о п’ятій. Робити це пізніше здавалося їй чимось аморальним — примхою іноземців чи аристократії. І хоча Кейті Сімонс вона платила за те, щоб та гуляла зі мною і братом, без жодних докорів сумління, та от про те, щоб найняти помічницю у хатніх справах, не могло бути й мови. На її глибоке переконання, всі ці хатні робітниці завжди лишали бруд під шафами. До столу всі з’являлися в точно визначений час. Порції були величезними — варена яловичина з галушками, смажена яловичина з йоркширським пирогом, баранина з каперсами, тушкована свиняча голова, яблучний пиріг, пудинг з родзинками, пудинг із джемом. Тоді ще дотримувалися старих правил виховання дітей. Їх сварили, могли залишити без солодкого і, звичайно ж, за погану поведінку виганяли з-за столу — наприклад тоді, коли відмовлялися їсти те, «що корисно», чи коли «грубіянили». У нашій же родині на дисципліну дивились крізь пальці. Хоча мати була суворішою за батька. Той тільки лякав, що «відшмагає лозиною», а насправді був надто м’яким, особливо коли справа стосувалася Джо — з ним узагалі було складно. Весь час погрожував дати йому скуштувати березової каші, підігріваючи його страх історіями (які, як мені тепер здається, були брехнею) про жахливі покарання, до яких вдавався його власний батько, як-от побиття шкіряним ременем. Та зрештою все закінчувалося порожніми балачками. А коли Джо виповнилося дванадцять, вже й матері не вдавалося його приборкати, тож довелося покласти край усім спробам зайнятися його вихованням.

У ті часи батьки ще мали у своїх чад достатній авторитет, аби роздавати вказівки щодо того, як поводитися. Тоді нерідко можна було почути, як котрийсь татусь репетує: «Душу з тебе витрясу, якщо не кинеш палити», чи «красти яблука», чи «видирати пташині гнізда». В деяких родинах на дітей чекали жорстокі покарання. Якось лимар Лавгроу заскочив на гарячому двох своїх синів — одному було п’ятнадцять, другому — шістнадцять, коли вони палили під повіткою у садку, і так їх відгамселив, що їхні крики було чути на все містечко. Сам старий був затятим курцем. Від усіх цих покарань не було жодної користі — хлопці продовжували цупити яблука, видирати пташині гнізда і рано чи пізно брали до рота цигарку, але продовжували дотримуватися правила, за яким з дітьми треба бути суворими.

Було заборонено майже все, чого так кортіло, — принаймні, такі заборони озвучувалися. Коли послухати матір, то складається враження, що хлопці тільки те й роблять, що шукають «пригод на свою задницю». Плавати, залізати на дерева, ковзати з гірок, грати у сніжки, кататися, застрибуючи на візки, цілити з рогаток, навіть рибалити — вкрай небезпечно. Тварини теж становили загрозу, окрім хіба що нашого пса Молодчини, двох хатніх котів і снігура Джекі. Бо ж кожен міг тебе покалічити: кінь — вкусити, кажан — вчепитися у волосся, щипавка — залізти у вухо, лебідь — зачепити крилом і зламати ногу, бик — затоптати, а змія — вжалити. На глибоке материне переконання, всі змії «жалили». Тож коли я зачитав їй рядок з енциклопедії, в якій було написано, що ті кусають, а не жалять, вона сказала, щоб я не смів їй грубити. Жалили ящірки, жаби, веретільниці і тритони. А ще комахи, окрім бліх і тарганів. Уся їжа, за винятком тієї, яку мати приготувала власноруч, була шкідливою чи не «надто корисною». Сира картопля — взагалі отрута, як і гриби, хіба що вони з крамниці за рогом. Від немитого аґрусу можуть статися кольки, від малини — висипка. Полізеш до гарячої ванни відразу після їжі — помреш від судом, поріжешся між великим і вказівним пальцями — заробиш правець, а помиєш руки водою, в якій варили яйця, вкриєшся бородавками. Мало не всім у нашій крамниці можна було отруїтися, тому мати і загородила туди вхід. Не приведи господи дістатися нам макухи для корів, корму і сумішей для курей та іншого насіння. Їсти солодке — шкідливо для здоров’я, жувати на ходу не можна — зіпсуєш апетит, хоча мати усе ж дозволяла нам дечим перекусити. Коли вона варила сливове варення, то дозволяла нам ласувати пінкою, і ми з братом обжиралися нею, поки нас починало нудити. Попри те, що ледь не все у цьому світі було отруйним чи небезпечним, існували певні, мало не чудодійні, продукти. Так, сира цибуля виліковувала чи не всі хвороби. Панчоха, обмотана довкола шиї, рятувала від ангіни. Сірка зміцнювала організм собаки — тому в мисці з водою Молодчини роками лежав шматок тієї сірки і ніяк не розчинявся.

Чай ми пили о шостій. До четвертої мати