Джордж Орвелл - Ковток повітря

— Ти тільки послухай...

Все одно, що об стіну горохом. Мене упіймали на гарячому. Навіть в очі їй дивитися не міг. Розвернувшись, я попрямував до дверей.

— Піду поставлю машину в гараж, — сказав я.

— Е, ні, Джордже. Навіть не думай відвертітися! Ти залишишся тут і вислухаєш усе, що я хочу тобі сказати.

— Чорт забирай, я маю принаймні фари вимкнути. Ніч на вулиці! Ти ж не хочеш, щоб нас оштрафували?!

Це спрацювало. Гільда відчепилася від мене. Я пішов вимкнув фари, та коли повернувся, вона стояла на тому ж місці, у тій самій позі, а на столі перед нею лежали два листи: від мене і від юридичної фірми. Трохи заспокоївшись, я ще раз спробував виправдатися:

— Послухай, Гільдо. Ти все неправильно зрозуміла. Дозволь мені пояснити все із самого початку.

— Навіть не сумніваюся, що ти можеш знайти пояснення для всього, Джордже. Питання в тому, чи я тобі повірю.

— Ти постійно робиш передчасні висновки! І взагалі, навіщо ти написала в той готель?

— Це була ідея місіс Вілер. І, як виявилося, доволі непогана ідея.

— Отже, місіс Вілер! І ти дозволяєш цьому стерву втручатися в наше особисте життя?

— Місіс Вілер не потребує нічийого дозволу. Це вона попередила мене, що ти щось задумав цього тижня. У неї було таке передчуття. І воно її не підвело. Вона бачить тебе наскрізь, Джордже. У неї був такий самий чоловік, як і ти.

— Але, Гільдо...

Я подивився на неї. Вона зблідла, як завжди в ті моменти, коли думає, що я був з іншою жінкою. З жінкою! Та якби ж це була правда!

Господи, що тепер на мене чекає! Самі знаєте, як жінки поводяться після сварки: тиждень в’їдливих докорів, нарікань після того, як ти вже вирішив, що мирну угоду підписано, і їжа постійно із запізненням, ще й діти, яким конче потрібно знати, що сталося. Але доконали мене неймовірна обмеженість уяви та вузьколобість, що, здавалося, щільною заволокою висіли в атмосфері, через яку було абсолютно неможливо пояснити мою справжню причину поїздки до Нижнього Бінфілда. Це геть вибивало ґрунт з-під моїх ніг. Мені б і тижня забракло, щоб пояснити Гільді, для чого я туди поїхав. Та будь-кому з Елзмір Роуд! А сам собі я можу пояснити? Для чого мені насправді треба було їхати до Нижнього Бінфілда? І зрештою, чи їздив я туди взагалі? Що більше я про це думав, то примарнішою видавалася мені вся ця історія. Якась цілковита нісенітниця. Рахунки за газ, оплата навчання дітей, капуста на вечерю і робота з понеділка до п’ятниці — от чим мені слід перейматися.

Я все ж таки зробив останню спробу:

— Послухай, Гільдо, я знаю, про що ти думаєш. Але ти помиляєшся. Присягаюся — помиляєшся.

— Е, ні, Джордже! Якби я помилялася, тобі б не довелося мені брехати.

Знову те саме.

Я пройшовся по кімнаті. У повітрі і досі стояв запах Гумових плащів. То чому ж я втік? Чому так переймався майбутнім і минулим, збагнувши, що все це ілюзія? Хай би якими були мої мотиви, зараз я заледве міг їх пригадати. Колишнє життя в Нижньому Бінфілді, війна, Гітлер, Сталін, бомби, кулемети, Гумові кийки і черги за їжею — все це поступово стиралося з пам’яті. Всі думки тепер зосередилися навколо цієї вульгарної сварки, що відгонила Гумою.

Цього разу точно остання спроба:

— Гільдо, благаю, послухай бодай хвилину. Ти ж не знаєш, де я був весь цей тиждень, так?

— І знати не хочу. Я знаю, чим ти там займався, і цього мені цілком достатньо.

— Та скільки ж можна...

Марні спроби. Вона була переконана у своїй правоті і збиралася виповісти все, що про мене думає. Для цього їй могло знадобитися кілька годин. А тоді постало б інше питання: звідки я взяв гроші на поїздку, і тоді вона б дізналася, що я приховав від неї сімнадцять фунтів, які дісталися мені просто так. Загалом, були всі підстави вважати, що ми не порозуміємося раніше третьої ранку. Жодного сенсу вдавати із себе невинну жертву. Я зосередився на тому, щоб вибрати шлях найменшого опору. У голові визрівали три можливі варіанти:

А: Сказати правду і якось змусити Ті повірити в неї.

Б: Вдатися до старого виверту, прикинувшись хворим на амнезію.

В: Лишити все як є — нехай думає, що я був з іншою жінкою.

Та хай йому біс! Я знав, що існує тільки один єдино можливий варіант.

Джордж Орвелл

/George Orwell/

(1903-1950) — англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», де в алегоричній фермі розповідається про часи становлення СРСР.

Проте інший доробок Орвелла також не менш цікавий та актуальний для сьогодення, зокрема роман «Ковток повітря», що є своєрідним приквелом до знаменитого «1984». В ньому розповідається про екзистенційну кризу звичайного представника англійського середнього класу на тлі загальної кризи напередодні Другої світової війни. З цього роману можна дізнатися про передумови і побачити перші паростки страшного світу, описаного у «1984», оскільки на думку головного героя твору, нищення колишнього затишного світу розпочалося ще напередодні Першої світової війни, продовжилося і посилилося після її закінчення, і, вочевидь, довершиться Другою світовою-останньою, довічною, безкінечною.

Примітки

1

Ахмет Зогу — король Албанії у 1928—1939 рр. (прим. пер.).

2

Джо Чемберлен (1836—1914), британський державний діяч, апологет бурської війни (прим. пер.).

3

Мається на увазі королева Вікторія (прим. пер.).

4

Геральдичні звірі герба Сполученого Королівства (прим. пер.).

5

Англо-бурська війна 1899—1902 рр. (прим. пер.).

6

В англійські мові перше значення слова «shell» — мушля, і лише третє — снаряд. Вочевидь, тут мається на увазі, що оповідач у тому віці ще не знав про третє значення слова «shell» (прим. ред.).

7

Місто у Південній Африці (прим. пер.).

8

Вільям Гладстон (1809—1898) — політик, чотири рази був прем’єр-міністром Великобританії (прим. пер.).

9

Томас Карлайл (1795—1881) — шотландський філософ та історик (прим.