Юліанна Бойлук - Ти - моя пристань, Юліанна Бойлук

Мене мов кип'ятком облили в ту мить. Підскочивши і почервонівши, я молила Аллаха, аби він сховав мене у свої долоні. Валіде Аміра Султан нізащо не пробачить правди, тому я зараз була змушена рятуватися за допомогою брехливих історій. Ненавиджу брехню, але прошу в неї захисту все частіше... Перебравши за короткі секунди сотні різних версій, я все ж повільно розвернулася в сторону, звідки лунав голос:

— Валіде, ви мене злякали…

З темряви вийшла ненька, одягнена в хутряну накидку поверх сукні. Шаль, що покривала голову, розвівалась навколо неї, а її вимогливі очі сіяли з непроникного мороку ночі, мов світлячки.

— Злякалася, отже, є що приховувати, чи не так?

— Зовсім ні. Хіба я можу від вас щось приховувати? Хіба є що?

— Це ти мені розкажи, Селіндж. Звідки ти ідеш такою пізньою порою? — її голос звучав так вимогливо, наче вона вже заздалегідь не вірила мені.

— Нізвідки. Я просто гуляла, але вже стало темно, тому вирішила повернутися в палац.

— Я заходила до тебе вдень, тебе не було і ніхто не знав, де ти ділася.

— Я була в саду. Гуляла до Мармурового павільйону і назад. Дихала свіжим повітрям. Невже ви не вірите мені? Де ще я могла бути?

— Не знаю... Я вірю тобі, просто хвилююся, — її погляд став м'якішим. Певно, вона повірила.

— Не варто, матусю. Зі мною все буде добре, обіцяю вам. Чому ви шукали мене? — може все ж вдасться змінити тему? А раптом...

— Хотіла попередити тебе, що завтра ми обиратимемо дівчат з гарему Мурада, які поїдуть з ним у санджак. Хочу, щоб ти допомогла мені. Дивно, що досі жодна не підкорила його серце, — а як же, мамі давно варто було обрати невістку. Але ця місія і мені цікава.

— Залиште це мені. Я знайду дівчину, — спокійно і твердо промовила я, зрадівши, що ми більш не обговорюємо мене.

— Але, Селіндж, вона має бути вірною нам. Ти ж знаєш, як… — і знову повчання в голосі. Наче я не розумію, наскільки важливою є роль фаворитки Шехзаде-спадкоємця!

— Знаю, Валіде. Я подбаю про все, завтра оберемо гарем, тоді ви займайтеся від'їздом, а я особисто знайду Хатун, — це вже стало принципово. В мені прокинувся азарт. Я добре знала свого брата і уявляла, хто йому потрібен. Я зможу знайти і виховати таку наложницю. Ймовірно, в мене це краще вдасться, ніж матері.

— Добре, доню. Іди вже в палац, холодно стає, — ласкаво посміхається Валіде.

— А ви? — здивовано дивлюся на неньку. — Ви не йдете?

— Я ще трохи подихаю...

Що ж… А я вже на сьогодні надихалася і тому просто хотіла заснути, щоб добре відпочити. Враження від моєї таємної прогулянки били через край.

— Доброї ночі, Султано, — я присіла в поклоні та швидко вирушила в Топ-Капи, полегшено зітхнувши. Цього разу я змогла викрутитися, та наступного так легко не вийде. Я маю бути обачнішою, інакше піщинка гніву Валіде перетвориться на бурю і змете все на своєму шляху.

В покоях на мене очікувала стурбована Джем, яка сиділа на тафті і розкладала мої прикраси в шкатулку. Побачивши, як відкриваються двері і я заходжу усередину, вона підхопилася на ноги:

— Султано, я хвилювалася. Де ви були так довго?

— Ніде, Джем, — лаконічно кинувши служниці, я сіла на ту ж тахту, яку мить тому звільнила вона.

— Валіде шукала вас. Я не знала, що їй відповісти, — досі з тривогою в очах дивилася на мене дівчина.

— Знаю, я її зустрічала.

— То де ви були, Султано? Ви можете довіряти мені...

Я глянула на служницю та жестом звеліла їй сісти поруч. Коли ж вона виконала наказ, нахилилася і прошепотіла до неї:

— Я в місто виходила... Тільки чшш. Познайомилася з деким.

Карі очі Джем округлилися, а так вона виглядала зовсім дивно:

— Але ж це так небезпечно! Султано, ви знаєте правила. Це божевілля.

— Я знаю, що правила — це божевілля, люба, — мої вуста розпливлися в посмішці, але служниці, схоже, зовсім не до сміху.

— Він вам подобається, так, Султано?

— Хто? — дещо насторожено поглянула на неї.

— Той, з ким ви познайомилися...

— Маячня. Просто там воля. Ти не уявляєш того почуття, коли вільна. Без титулів, корон.. Ти уявляєш себе пташкою, вільною летіти за горизонт...

— Дивіться, щоб вам не підрізали крила, Султано. Не довіряйте нікому. А що, якщо це шпигун? Невже ви не розумієте в яку небезпеку потрапляєте такими витівками.

— Припини, Джем. Ти не можеш мене повчати.

— Пробачте, але я ж дбаю про вас, — трохи стриманіше зітхнула служниця.

— Я хочу лише одного від тебе — вірності. Скоро мені буде потрібна твоя допомога, — пильно глянула на неї, наче хотіла пропиляти служницю очима.

— Все зроблю, Султано. Я не підведу вас...

Втішена такою відповіддю, я посміхнуся, накриваючи руку дівчини своєю, що мало б означати подяку.

Усю ніч мені снилося море: безкрає, холодне і далеке. Воно вабило мене, манило своїми таємницями.

Прокинувшись, відчула сильну спрагу. Одна зі служниць подала склянку води, яку я випила так, наче вперше в житті побачила воду. Звичні вранішні процедури робила зовсім без ентузіазму, відчуваючи, що сьогоднішній день не принесе мені нічого приємного. Пам'ятаючи обіцянку Валіде обрати дівчат з гарему Шехзаде для санджака, я спустилася вниз. Ще здалеку чути якийсь крик і з-поміж інших голосів добре вирізнявся голос моєї матері. Пришвидшивши ходу, я направилася в спальню наложниць.

— Ти ще заплатиш за свої слова! — почувся грізний голос Гюльчічек Султан і її розсерджена постать вмить зникла в гаремі, залишивши по собі лише напружену атмосферу. Я дивилася їй услід та перевела здивований погляд на мою матір, яка стояла поруч зі скарбничою. Здається, вона цілком спокійна. Що ж це таке було із сестрою Султана?