Йон Колфер - Артеміс Фаул, Йон Колфер

голосна. Батлерові хотілося свиснути, поговорити, зробити що завгодно, аби порушити цю гнітючу тишу. Але Артеміс був напрочуд зосереджений. Він не потерпів би, якби хтось його хоч трошки відволік. Діло є діло.

Сьогодні вони вирушили на північний схід. У місце, куди дістатися було найважче. Батлерові довелося тричі повертатися до джипу, щоб перетягти все спорядження через болото і два поля. Чоботи і штани було зіпсовано. А тепер ще й доведеться сидіти у схованці та відчувати, як під тобою хлюпає вода. Артеміс якимось дивом лишився сухим і чистим.

Схованка була справжнім витвором інженерного мистецтва, і певні оборонні підприємства уже почали виявляти до неї інтерес, проте Артеміс вирішив продати патент міжнародному виробнику спортивних товарів. Схованка-намет складалася з полімерного полотна, натягнутого на каркас зі скловолокна. Шар фольги, схожої на ту, що використовують в НАСА, утримував тепло всередині та захищав камуфляж зовні від перегрівання. Таким чином, жодна тварина, чутлива до тепла, не помітила би їхньої присутності. Спеціальна технологія дозволяла тканині знизу рухатися, заповнюючи кожну вільну ямку, наче рідина. Тут тобі і житло, і схованка, і пункт спостереження. Просто кидаєш пакунок до низинки і смикаєш мотузку.

Але нічого у світі не могло змінити гнітючої атмосфери. Артеміса щось турбувало. Це можна було зрозуміти, побачивши павутинку зморшок, що зібралися в зовнішніх куточках його синіх очей.

Через кілька ночей марного очікування Батлер наважився спитати.

— Артемісе, — нерішуче почав він, — я розумію, що то не моя справа, але я відчуваю, щось не так. І якщо я можу чимось допомогти...

Артеміс трохи помовчав. І ці кілька секунд Батлер спостерігав за обличчям хлопчика. Може, колись і він був хлопчиком...

— Це через маму, Батлере, — нарешті сказав він. — Не знаю, чи вона колись...

І тут замиготів датчик руху.

Холлі повісила крильця на гілку, розстібнула шолом, щоб відпочили вуха. Ельфійські вушка вимагають особливого ставлення — кілька годин у шоломі, і вони почнуть лущитися. Дівчина потерла кінчики. Ні, шкіра не пересохла. Це тому, що вона користувалася зволожувачем, на відміну від своїх колег-чоловіків. Коли вони знімають шоломи, починається завірюха.

Холлі на хвилинку застигла і помилувалася краєвидом. Ірландія на диво мальовнича. Навіть Народ Бруду не зміг її зіпсувати. Поки що... Але дайте їм століть зо два. Перед нею, немов срібляста змійка, текла річка, по її каменистому дну із тихим сичанням котилися хвилі. Над головою скрипів дуб, гілки гойдалися на вітру і чіплялися одна за одну.

Отже, до роботи! Погратися в туриста можна після того, як справу буде завершено. Зернятко. Потрібен жолудь. Холлі нахилилася до землі й розгребла сухе листя та гілочки. Пальці намацали гладеньку поверхню жолудя. Не так уже і складно, подумала вона. Лишилося посадити зернятко, і сили повернуться.

Батлер звірився з портативним радаром, вимкнувши звук, щоб той не видав їхньої схованки. Червоний промінь із летаргічною неквапливістю рушив екраном і раптом... Блим! Фігурка під деревом. Для дорослого замала, для дитини непропорційна. Він повернувся до Артеміса та підняв великий палець. Висока ймовірність.

Артеміс кивнув, приладнав на лоба сонячні окуляри. Батлер не лишився осторонь і перевірив зброю. Гвинтівка в нього була не звичайна. Її сконструювали спеціально для мисливців за кенійською слоновою кісткою, і швидкістю вона не відрізнялася від автомата Калашникова. Дворецький купив її в одного урядовця за смішні гроші після страти якогось браконьєра.

У повній тиші вони поповзли в бік дуба. Маленька фігурка попереду зняла з плечей хитромудрий пристрій і стягла з явно нелюдської голови шолом. Батлер перекинув ремінь гвинтівки через зап’ясток і притулив приклад до плеча. Він активував приціл, і по центру темної фігури засяяла червона цяточка. Артеміс кивнув, і слуга натиснув на спусковий гачок.

Хоча ймовірність була одна на мільйон, але саме цієї миті фігурка нахилилася до землі.

*

Над головою у Холлі щось просвистіло, щось виблиснуло в зоряному світлі. У ельфійки вистачило досвіду, щоб зрозуміти, що вона під вогнем. Дівчина швиденько згорнулася клубочком, щоб мінімізувати ціль.

Вона витягла пістолета і відкотилася за стовбур дуба. Мозок перебирав можливі варіанти. Хто в неї стріляв і навіщо?

Біля дерева на неї чекали. Щось велике, немов гора, але незрівнянно рухоміше.

— Непогана іграшка, — посміхнувся незнайомець і розплющив Холліного пістолета у гігантському кулаці.

Холлі вчасно висмикнула свої пальці, а то б і їх розчавило, як спагеті.

— Здається, без бою ти не захочеш здаватися? — пролунав позаду холодний голос.

Холлі обернулася і відставила лікті, приготувавшись до бою.

— Ні, — мелодраматично зітхнув хлопець. — Не захочеш.

Холлі намагалася здаватися хороброю.

— Тримайся подалі, людино. Ти не знаєш, із ким маєш справу.

Хлопець розреготався.

— Схоже, ельфе, ти не володієш інформацією.

Ельфе? Він знає, що вона ельф.

— У мене є магічний хробак, який перетворить тебе і твого горілу-помічника на свиняче лайно.

Хлопець зробив крок уперед.

— Хоробрі слова, пані. Але брехня до останнього слова. Якби в тебе було щось магічне, ти б уже давно ним скористалася. Ні, вважаю, ти надто довго відкладала Ритуал, а сюди потрапила, щоб відновити свої здібності.

У Холлі забракло слів. Перед нею стояла людина, обізнана зі священними ельфійськими таємницями. Катастрофа. Жах. Кінець мирного існування. Якщо люди дізналися про існування міфічної субкультури, то недовго лишилося до війни. Потрібно щось зробити. В арсеналі лишилася єдина зброя.

Месмер — найнижчий ступінь магії та не вимагає багато зусиль. Із ним можуть упоратися навіть деякі люди. Навіть виснажений ельф за його допомогою подолає людину.

Холлі зібрала рештки своїх магічних здібностей.

— Людино, — сказала вона, і в голосі у неї забринів метал. — Ти підкоряєшся моїй волі.

Артеміс посміхнувся за дзеркальними скельцями окулярів.

— Сумніваюся, — відповів він і чемно вклонився.

Холлі відчула, як тканину костюма на плечі пронизало щось гостре, гаряче, просочене отрутою кураре і сукцинилхоліном на основі хлориду. Тієї ж миті світ розлетівся на кольорові бульбашки, і як Холлі не напружувалася, вона так і не змогла викинути з голови одну думку. Як вони дізналися? Ця думка крутилася в голові, аж доки дівчина не знепритомніла. Як вони дізналися? Як вони дізналися? Як вони...

Артеміс побачив, як після ін’єкції очі ельфа сповнилися болю. На мить йому стало моторошно. Жінка. Несподівано. Жінка, як Джульєтта чи мама. Але відчуття промайнуло, і він знову себе опанував.

— Гарний постріл, — похвалив він і схилився над полонянкою. Точно, дівчина. Ще й красива. Правда, краса в неї своєрідна.

— Сер?

— Гм?

Батлер