Ельфріда Елінек - Хіть, Ельфріда Елінек

повністю належить йому. Він шаленіє в її маленькому переліску, зі скреготом б’ється важкими бамперами в місця паркування, так що розпухлі валики її плоті стуляються, заступаючи доступ. Відтоді як він більше не зважується затягати веселих і хтивих незнайомців оголошеннями про обмін партнерами, він почувається найулюбленішим із протягів, які гуляють під спідницею в дружини. Жінка тягне за собою, наче нескінченну нитку, запахи поту, сечі й калу, а директор перевіряє, чи струмочок і далі дзюрчить на своєму ложі, коли чоловікові потрібно. Жива купа сміття, в якій риються хробаки й пацюки. Він з гуркотом кидається в цю купу й розвиває темп, що відразу допомагає йому випірнути з іншого боку, де він почувається як удома й влаштовується зручніше, рекаючи у вихлопну трубу або знову пірнаючи рибкою. Він читає газети. Він ривком витягає жінку з болота її подушок і відразу розкриває її, мов банку. А сьогодні всю її приємну сутність він саджає на кушетку, заграючи з її великими брязкальцями й змушуючи її із трепетом чекати, що цього разу зроблять із його прутнем кровоносні судини й вени.

Йому подобається, що ця жінка, яка одягається краще за всіх в окрузі, ходить по будинку покрита власним брудом. Він люто б’є її по голові. Він перекроює її тіло, віддає його на святе переісточення, пристосовуючи під власні розміри. Тіло її — посудина, призначена вбирати в себе, і директор ночами теж наповнює себе знову й знову, наповнює свій магазин самообслуговування, торговельну крамницю для дітей, де можна безтурботно бігати на малу сторону. Ключ від вхідних дверей дає право будь-якої миті зажадати в дружини чергової страви: розтягувати її клітор або грюкати дверима клозету. Рідна римсько-католицька сторонка корчиться, але бадьоро закликає людей приходити на консультацію щодо вагітності й укладати шлюби. Їхній будинок шле сигнал 305, коли жінкою починають користуватися.

Потім відкорковується пляшка добірного вина, а на екрані з’являються добірні й розкріпачені пари, які розглядають одне в одного статеві органи, гарненько смикають за шланг і бризкають навколо насінням. Так, ми жадаємо видовищ, але на нас дивляться інші глядачі, мусолячи в роті солоні палички, товсті панські сосиски й пишні дамські булки!

Можливо, завтра дитину відправлять до сусідів. У них такий самий будинок, тільки менший. Чоловік має намір газонути по багнюці своєї жінки, що вдається до особливої техніки дихання й швидко відкочується вбік, щоб увернутися від прутня, котрий зі скрипом уривається в її трусики. За допомогою співу й музики його тіло вже підкорило собі найрізноманітніших людей, розфасувало їх на дрібненькі порції й заморозило про запас, коли-небудь прийде їхня черга з’явитися на ринок праці або долучитися до хору ринкових законів. Світить місяць, зірки з’являються на небі юрмою, і важке чоловікове авто здалеку під’їжджає до будинку, давить колісьми борозну, що її він розрив зубами, а зрізану траву підкидає в повітря, немов повітряну піну, змушуючи жінку перемкнутися на повний хід.

4

Жінка, непевно загрібаючи всім тілом, занурюється в стихію вітру. І втілилася вона, і була серед нас. Долею її стало безоглядне прислужування чужому апетиту: виснажувати себе для чоловіка й для дитини, бути обплутаною їх м’якими поводами. Піймана в сильце, вона рветься бодай разок ковтнути свіжого повітря. Бона накидає на себе халат і в капцях бреде засніженою дорогою.

Спочатку їй довелося забрати в буфет усі горнята й весь посуд про всяк нагальний випадок. Вона стоїть і під струменем води зчищає сліди, залишені її родиною на порцеляні. Так жінка консервує себе в тих самих приправах, з яких вона зроблена. Вона всьому дає лад, розкладає за розміром, в тому числі й свій одяг. Палаючи від сорому, вона сміється із себе. Але тут не до жартів. Вона нагромаджує лад на ті втіхи, які в неї є. У неї нічого не залишається. На снігу більше не видно закривавленого пташиного пір’я, адже й звірові потрібна їжа. Усього за кілька годин сніг покрився бруднуватою кіркою.

Чоловік сидить у конторі і залюбки вовтузиться з паском під абажуром. Він себе провітрює. Він говорить про фігуру своєї дружини, не натякнувши навіть, що тепер слово за ним. Поводьтеся тихо, тепер за нього говорить його дітище, цей створений задля цього багатоголосий хор. Ні, майбутнього він не боїться — його калитка завжди при ньому!

Жінка відчуває, як сніг повільно проходить в її простір і час. До весни ще далеко. Навіть сьогодні природі не вдається виглядати свіжою, наче свіжопофарбованою. Бруд липне до дерев. Кульгавий собака поминає жінку. Назустріч їй ідуть жінки, зношені життям, немов їх роками зберігали в картонних шабатурках.[1 Скринька, коробка (діал.).] Жінки дивляться на неї так, немовби вони раптом опинилися в прекрасному доглянутому будинку, адже вона має цілком інший вигляд, адже завжди відокремлює себе від інших. Фабрика забезпечує роботою їхніх чоловіків, чого ж їм ще? Чоловіки, приголомшені часом, з більшою втіхою проводили б його за келихом-другим вина, ніж у сімейному колі. Жінка пролітає мимо, вона рухається назустріч пітьмі, вона навіть не взулася в черевики на сніг! Її хлопець гасає деінде з десятком таких само, як він. Від смачної і свіжої їжі, що приготувала мати, він відмовився зі словами, які завдали їй зяючих ран, зате поцупив зі стола велику канапку з ковбасою. Мати увесь ранок терла на дрібній тертушці моркву, таку корисну для зору. Дитині вона готує сама. Потім, схилившись над відром для сміття, немов обрубок людини, вона сама жадібно вклала дитячу порцію. Хай і так, це ж вона народила сина. У неї зовсім не залишилося почуття гумору. З огорожі, що йде берегом струмка, звисають бурульки. До столичного міста від їхнього села близенько, якщо міряти відстань автомобілем. Полонина простирається вдалину, мало хто з її мешканців працює у цих місцях. Інші, котрим теж треба десь знайти пристановище (у сумовитих місцях їхнього перебування), щодня вирушають на паперову фабрику, а часом і набагато далі! На гору гостру і круту / 3 отарою щоразу йду. Губи жінки змерзаються в крижану кульку. Вона вчепилась у дерев’яні поручні, покриті мжичкою. Струмок обгороджений по обидва боки, лід поплескує його по плечу. Створена природою волога гуркоче й б’ється, скута законами природи. Під кригою щось тихо булькає. Як відлига в добропорядному житті, що його ми провадимо, ламає всі бар’єри й дозволяє нам стрибати один на одного, так і смерть може помислити до кінця світ цієї жінки. А проте, не варто переходити на особистості. Колеса малолітражки із шумом вгризаються у твердий