Шеклі Роберт - Злочинна цивілізація, Шеклі Роберт

У вас є щонайменше один день. Якби не було закону, ви не мали б навіть цього.

— Та все ж,— не вгавав Баррент,— якщо я виживу в Іграх і опинюся поза законом, що тоді?

— Поза законом є лиш одне — сам Найчорніший. Ті, хто опинився поза законом, належать йому. Але краще вже тисячу раз померти, ніж потрапити живим до рук Найчорнішого.

Баррент уже давно вважав релігію Найчорнішого простим забобоном. Але тепер, слухаючи Джеїв щирий голос, він став сумніватися. Мабуть усе-таки є різниця між вульгарним обожнюванням Зла і реальним існуванням самого Зла.

— Та, якщо вам пощастить,— мовив Джей,— вас уб'ють одразу. А тепер останні настанови.

І далі тримаючи зброю, Джей вільною рукою дістав з кишені червоного олівця. Швидким рухом він провів олівцем по щоках і чолу Баррента, перш ніж той щось збагнув.

— Цим я помітив вас як Дичину,— пояснив Джей.— Мітки не змиваються. Ось ваш державний променевик.— Він витяг з кишені зброю і поклав на стіл.— Лови, як я вже казав, почнуться на світанку. Вас має право вбити будь-хто, за винятком іншого польованого. Ви можете захищатись. Та раджу вам робити це дуже обачно: звук і спалах від пострілу зраджували багатьох. Якщо спробуєте ховатись, упевніться, що ваш притулок має другий вихід. Пам'ятайте, що інші знають Тетрагід краще за вас. Досвідчені мисливці давно вивчили всі криївки; більшість польованих потрапляють до пасток уже протягом перших годин свята. Щасти вам, Громадянине Баррент.

Джей рушив до дверей. На порозі він зупинився.

— Можу лише додати, що є один і то непевний спосіб зберегти життя й свободу під час Ловів. Але, оскільки це заборонено законом, я не скажу вам, у чому він полягає.

Норінс Джей вклонився і вийшов.

Після кількох невдалих спроб Баррент переконався, що мітки не можна змити. Ввечері він розібрав і уважно оглянув усі деталі отриманого променевика. Як він і підозрював, зброя була зіпсована. Баррент відклав державний променевик.

Готуючись до Ловів, він поскладав у невеличкий рюкзак запас їжі, води, моток вірьовки, набої і ще один пістолет. Потім сів і чекав, усупереч усякому глузду сподіваючись, що в останню хвилину Мойра і її організація врятують його.

Але ніхто не прийшов. За годину до світанку Баррент закинув за спину рюкзак і залишив магазин протиотрут. Він не знав, що робитимуть інші польовані, але для себе вже вирішив, де міг би почувати себе у безпеці від Мисливців.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

Омезькі власті сходилися на тому, що звістка про Лови спантеличує і приголомшує будь-яку обрану жертвою людину. Якби вона могла розглядати Лови як абстрактну проблему, то, може б, і зробила більш чи менш конструктивний висновок. Але типовий польований, дарма що, може, й розумний, не здатен відкинути свої почуття. Зрештою, це ж на нього полюють. Його посідає страх. Найбезпечніше, здається йому, сховатися якомога далі і якомога глибше. Він тікає далеко від свого дому, заглиблюється в лабіринт підземних каналізаційних колекторів і водостоків. Він уникає світла і надає перевагу безлюдним місцям.

Така поведінка добре відома досвідченим мисливцям. Тому, природно, вони насамперед обстежують темні закутки у підземних комунікаціях, порожні магазини і будинки. Там вони знаходять і без жалю знищують свої жертви.

Баррент обмізкував усе це і не піддався першому пориванню сховатися в клоаці Тетрагіда. Натомість за годину до світанку він пішов просто до великого, яскраво освітленого будинку Міністерства Ігор.

Дочекавшись, поки в коридорах нікого не буде, Баррент швидко ввійшов до будинку, прочитав покажчик і піднявся на третій поверх. Проминувши з десяток дверей, він урешті зупинився перед написом: "Норінс Джей. Заступник міністра Ігор". Баррент прислухавсь, а тоді відчинив двері й переступив поріг.

Реакція Джея не зрадила його. Не встиг Баррент ще ввійти, як старий помітив червоні мітки на його обличчі й, швидко висунувши шухляду, потягся за зброєю.

Баррент не хотів убивати його. Він метнув державного променевика і поцілив Джею просто в лоба. Той відлетів до стіни і опустився на підлогу.

Нахилившись до старого, Баррент помацав його пульс, а тоді зв'язав заступника міністра, заткнув йому рота і сховав під столом. Оглянувши шухляди, Баррент знайшов табличку з написом: "Нарада. Прошу не турбувати" і, повісивши її на двері, замкнув кімнату. Витягши власний променевик, він сів до столу і став чекати на розвиток подій.

Розсвіло, і водянисте сонце зійшло над Омегою. З вікна Баррент бачив заповнені перехожими вулиці. В усьому відчувався гарячий дух карнавалу, поодинокі постріли і сполохи провіщали свято.

Настав полудень, а Баррента ще не вистежили. Виглянувши з вікна, він побачив, що може втекти через сусідній дах. Баррент зрадів, що в нього є шлях для відступу, як йому й радив Джей.

Десь по обіді Джей повернувся до тями. Трохи попручавшись, він затих під столом.

Вже надвечір хтось постукав у двері.

— Міністре Джей, дозвольте ввійти.

— Потім,— відповів Баррент, сподіваючись, що вдало підробив голос заступника міністра.

— Я гадав, вам буде цікаво довідатися про перебіг Ловів,— мовили з-за дверей.— Громадяни вбили вже сімдесят три жертви, залишилося в живих ще вісімнадцять. Це набагато краще, ніж торік.

— Так,— погодився Баррент.

— Цього року процент тих, хто переховувався в каналізації, вищий. Кілька хотіли обдурити мисливців, залишившись удома.

Ми продовжуємо обстеження решти звичайних схованок.

— Чудово,— мовив Баррент.

— Ніхто поки що не спробував прорватися. Дивно, що польованим це рідко спадає на гадку. Що ж, у такому разі ми можемо не використовувати машини.

Баррент погано зрозумів, про що йшла мова. Який прорив? Куди? Для чого використовувати машини?

— Ми вже відбираємо кандидатів для участі в Іграх. Я хотів би погодити з вами список.

— Я цілком покладаюся на вас.

— Слухаю, сер.

За мить Баррент почув, як коридором віддаляються кроки. Він вирішив, що у відвідувача виникла підозра. Розмова тривала занадто довго, треба було урвати її раніше. Може, слід перейти до іншого кабінету?

Та він не встиг нічого зробити, бо в двері загрюкали і грубий голос промовив:

— Пошуковий Комітет Громадян. Просимо відчинити двері. Ми маємо всі підстави гадати, що в кімнаті ховається переслідуваний.

— Дурниці,— відповів Баррент.— Ви не можете ввійти. Це урядова установа.

— Можемо,— наполягав грубий голос.— Для Громадянина в День Ловів немає зачинених дверей. То що, відчиняєте?

Баррент уже підійшов до вікна. Відчиняючи його, він почув, як Мисливці почали висаджувати двері. Щоб трохи охолодити їхній запал Баррент двічі вистрілив через закриті двері, а тоді виліз на дах.

Баррент одразу збагнув, що дахи Тетрагіда є чудовою схованкою для переслідуваного, і тому там шукатимуть насамперед. Він опинився в лабіринті сполучених дахів, коминів і башточок, які, здавалося, навмисне побудували для того, щоб укрити втікача; але переслідувачі вже були там. Вони заулюлюкали, помітивши його.

Баррент кинувся навтьоки. Мисливці — навздогін, дехто намагавсь обійти його з боків. Він перестрибнув триметрову ущелину між будинками, утримав рівновагу на крутому схилі даху й подерся нагору.

Страх наддав йому швидкості. Мисливці відставали. Якби він ще десять хвилин міг витримати такий темп, то мав би змогу спуститися з дахів і пошукати ліпшого сховку.

Ще один розрив між дахами. Баррент стрибнув не вагаючись. Він приземлився вдало, але його права нога пробила черепицю і загрузла по пах. Баррент спробував витягти ногу, але не міг як слід упертися на крутому схилі.

— Ось він!

Баррент розкидав черепицю обома руками. Ще трохи — і Мисливці наблизяться на відстань пострілу з променевика. Доки він звільнить ногу, то буде для них чудовою мішенню.

Він зробив уже досить великий отвір, коли на сусідньому будинку з'явилися переслідувачі. Баррент вивільнив ногу, а тоді, не бачачи іншого виходу, стрибнув у діру.

Він падав цілу секунду і приземлився ногами на стіл, який розвалився під ним. Баррент підвівся: він був у вітальні, що належала представникові класу Гаджі. За три метри від нього в кріслі-гойдалці сиділа літня жінка. Від страху в неї відвисла щелепа; механічно вона й далі гойдалася.

Баррент почув, як по даху ходили Мисливці. Bін вийшов з дому чорним ходом, продерся крізь вірьовки для білизни і переліз через невисоку огорожу. Хтось вистрілив у нього з вікна третього поверху. Піднявши погляд, Баррент побачив хлопчика, який цілився в нього з важкої променевої зброї. Мабуть, батько заборонив йому полювати на вулицях.

Баррент вибіг на вулицю й кинувся до найближчого провулку. Той здався йому знайомим. Він збагнув, що опинився в Кварталі Мутантів, неподалік від будинку Міли.

За спиною чулися вигуки Мисливців. Баррент добіг до Мілиних дверей і виявив, що вони не замкнені.

Усі були на місці — одноокий чоловік, стара лиса жінка і Міла. Вони не здивувалися, побачивши його.

— Отже, вас обрали для Лотереї,— мовив старий.— Цього треба було чекати.

— Міла бачила це у воді? — спитав Баррент.

— У цьому не було потреби. Я міг легко передбачити й сам, зважаючи на вашу особистість. Сміливу, але не жорстоку. Така вже ваша біда, Барренте.

Старий випустив обов'язкову форму звертання до Привілейованого Громадянина, що також можна було легко передбачити за таких обставин.

— Я бачив, як це трапляється з року в рік,— провадив він далі.— Просто дивно, скільки молодих людей із великими обіцянками на майбутнє завершили свій шлях у цій кімнаті: вони сподівалися, що мутанти допоможуть їм, але мутанти воліють не мати клопоту.

— Замовкни, Деме,— озвалася стара жінка.

— Мабуть, ми допоможемо вам,— мовив Дем.— Міла вирішила так з якихось своїх міркувань.— Він уїдливо посміхнувся.— Ми переконували її, що вона помиляється, але Міла стояла на своєму. А що з нас тільки вона може віщувати, то ми хоч-не-хоч погодились.

— Навіть з нашою допомогою,— втрутилася Міла,— у вас майже немає шансів пережити Лови.

— Якщо мене вб'ють,— мовив Баррент,— то яким чином здійсниться ваше передбачення? Пам'ятаєте, ви бачили, як я стою над своїм трупом, розколотим на блискучі друзки.

— Пам'ятаю,— відповіла Міла.— Але ваша смерть ніяк не вплине на передбачення. Якщо воно не здійсниться протягом цього життя, то, значить, стосується іншого втілення.

Баррент почувався незатишно.

— Що мені робити? — спитав він.

Старий подав йому якесь дрантя.

— Одягайтесь, а я оброблю ваше обличчя.