Андрій Кокотюха - Коханка з площі Ринок

class="b">– До чого тут… Куди ви хилите, пане… не знаю, як вас…

– Климентій Кошовий, – додав, подумавши хвильку. – Адвокат.

– Мені потрібен адвокат? – капітан почав заводитися. – Звідки ви взялися? Хто вас кликав? Узагалі – якого чорта тут відбувається?!

– Жорстоко вбито жінку, з якою ви мали інтимні стосунки, – спокійно пояснив Клим. – Усупереч усім правилам ваш товариш, капітан Зубов, доручив мені провести дізнавання приватно.

– А?… – Платов кивнув на Віхуру.

– Досвідчений львівський поліцейський. Без його допомоги я не матиму правильних відповідей на деякі питання. Пане капітане, давайте відразу домовимося: друзями ми з вами бути не можемо, ворогувати з вами та всією російською армією не хочемо. Заради власної безпеки, тут і тепер. Проте, з’ясовуючи обставини цього злочину, діяти маємо намір у ваших інтересах.

– Не беріть на себе забагато, – буркнув Віхура польською.

Зрозумів Платов чи ні – хтозна. Ковзнув поглядом на відставного комісара, видихнув, зосередився на Кошовому.

– До ваших послуг. Прошу сідати.

Примостивши навпроти капітана стілець, Клим осідлав його, своє пальто для зручності розстебнув, капелюха збив набакир.

– Почнемо спочатку. У помешканні жінки, з якою ви мали інтимний зв’язок, уже знайшлися чоловічі капці. Бачу, добротні, та не нові. Отже, куплені не спеціально для вас. Одруженою Божена Микульська, здається, не була. Розлученою – так само. Вас не здивували оці капці в оселі молодої панни?

Перш ніж відповісти, Платов підвівся, важко видихнувши при цьому, взяв напівпорожній графин, налив у склянку води, жадібно випив, облизав сухі губи.

– Ні. Чесно кажучи, не сушив цим голову.

– Даруйте за те, що скажу, бо можу образити вас… Ви в панни Божени навряд чи були першим чоловіком.

Капітанові очі блиснули вогнем, та він стримався.

– Це правда. Не бачу тут нічого… розумієте… такого…

– Я теж, – кивнув Клим. – Проте бачу інше: ви в панни Микульської були не першим мужчиною, але й не першим коханцем, котрий отак, запросто, приходить сюди, перевзувається в капці, сидить у фотелі, на ліжку тощо. Мав нагоду вести чимало кримінальних справ побутового характеру. Відставлені чоловіки, екс-коханці, навіть жінки, колишні дружини й коханки, – це надзвичайно ревнива публіка.

При цих словах Віхура заворушився, збираючись щось додати. Та враз мотнув головою, відвернувся до вікна.

– То ви, пане Кошовий, по капцях дійшли висновку, що вбивця – колишній коханець? – стрепенувся Платов.

– Не лише. Жертва відчинила двері та впустила вбивцю без боязні.

– Їй погрожували, – мовив раптом капітан.

Тепер Віхура насторожився, подався вперед, обмінявся швидким поглядом із Климом. Той теж випростався, став урівень із Платовим, не запитав – виплюнув:

– Хто? Коли? Як?

– Божена жалілася. Кілька разів, двічі або тричі за короткий час. Підкидали записки, били вікна. Зволите побачити в залі. Я дивом розшукав у цьому місці скляра, аби замінити потрощене. Не затикати ж подушкою…

– Інші затикають, – кинув Віхура, зиркнувши на капітана з-під капелюха.

Клим і собі не стримався.

– Ви чудово розумієте, чому в королівському місті зараз неможливо знайти не лише скляра, а й іншого ремісника, – і тут же перескочив до ближчої теми: – Записки зберегли?

– Хотів віднести, куди слід.

– Наприклад?

– Поліція. Чи контррозвідка…

– Думаєте, там перейнялися б погрозами, які отримує львів’янка, котра спить з офіцером ворожої армії?

Платов знову спохмурнів.

– Як на людину, котра ходить по линві, ви вже забагато собі дозволили, пане Кошовий.

– Але картина виглядає саме так! – відповів Клим жорстко. – Поки історія не виходить за межі вашого інтимного життя, військова контррозвідка в неї не влізе. Лишається поліція. Чому справді не пішли туди?

– Божена не бачила сенсу. Порвала й спалила, по всьому.

– Нехай так, – повів плечима Кошовий. – Зате маємо дуже цікаву картинку, яснішу, ніж навіть півгодини тому.

– Поясніть, – це сказав Віхура.

– Вбивця мав бути не просто добрим знайомим, а близькою, довіреною особою, аби панна Божена, котрій погрожували вже не раз, впустила його без страху. Маємо доволі вузьке коло підозрюваних, панове.

– Нема ще жодного, – буркнув Платов.

– З’ясуємо, з ким ваша коханка мала тісні стосунки, не конче інтимні, – матимемо кандидатів. Навряд станом на теперішній час їх може бути забагато.

– Чому? – стрепенувся капітан. Клим не стримав посмішки.

– Слухайте, вам кортить, аби в неї чоловіків було більше?

– Ви знову переходите межі, пане Кошовий.

– Я це вже від вас чув. Тлумачу: зв’язок із вами панна Микульська не приховувала. Про це, зокрема, свідчать згадані вами погрози. Тому в пристойному товаристві знатися з нею перестали, хоч до того часу вона напевне оберталася саме в ньому. Розірвати зв’язок, припинити вітатися, переходити на інший бік хідника – ось вони, методи покарання.

– З вашої логіки виходить, потенційний убивця мусив би приховувати факт спілкування з Боженою, – зазначив Платов миролюбніше.

– О, ви теж починаєте комбінувати! – Кошовий клацнув пальцями. – Напрямок визначений вірно. Треба виявити того чи тих, хто старанно приховував свої контакти з убитою. Не лише від вас, пане капітане. Передусім від громади, свого ближнього кола. Звідси питання: вам такі люди не знайомі?

– Ні! – відрубав Платов, та за мить перепитав: – Про чоловіків чи жінок мова?

– Якщо знаєте жінку, ладну отак орудувати підсвічником, аби звести з вашою коханкою рахунки… – Клим розвів руками. – Хіба маєте конкурентку.

– Господь із вами!

– Чудово. Жінок викреслюємо. Можете щось сказати про чоловіків?

– Ні, – капітан говорив уже не так різко, проте не менш категорично.

Кошовий потер руки, зиркнув на Віхуру, ніби перевіряючи, чи правильно веде розмову. Відставний комісар кивнув, зрозумівши погляд саме так. А Клима чимдалі захоплював азарт.

– Божена когось підозрювала? Припускала, хто може погрожувати?

– Конкретних осіб не називала. Хоча я намагався говорити з нею про це.

– Як ви познайомилися? Де, коли, за яких обставин? Платов заповнив чергову паузу, знову хлюпнувши собі води. Вихилив не відразу, покрутив склянку в тонких аристократичних пальцях, для чогось глянув через скло на Клима, потім на Віхуру.

– Я обов’язково повинен розказати?

– Так.

– Що це дасть?

– Може бути важливим, як почався ваш зв’язок. Чия ініціатива, хто першим пішов на контакт?

Капітан нарешті випив воду, далі грався порожньою склянкою.

– Тепер розумію… Тобто… Все якось…

– Сміливіше, – підстьобнув Віхура, звернувшись до капітана німецькою.

– Божена підійшла сама, – вичавив Платов. – Виявила до мене інтерес. Боже, аж тепер доходить, заднім числом: виділила серед інших, пішла просто до мене. Був якийсь прийом в ресторані готелю «Жорж». Здається, граф Бобринський тоді наказав… рекомендував… словом, демонструвати містянам лояльність російської армії. Нас не треба боятися, ми принесли мир… Хто запрошував дам, чи просили їх спеціально – поняття не маю. Сам був серед гостей, Божена зробила знак бокалом з протилежного кута ресторанної зали, я салютував у відповідь…