Руданський - Лірникові думи, Руданський

class="v">Ніби вона сама.

«Ану, в яму опустіте:

Чи пристане яма?»

Опустили його в яму:

«Ну, спасибі, люде,

Засипайте Соломона,

Другого не буде!»

(5-7 листопада 1856 р.)

5. БОГ НА ЗЕМЛІ

І

Перед тим, як мав на землю

Господь появитись,

Було гірко в світі жити,

Гірко І родитись.

Все в нім було зопсувалось,

Попереверталось,

І будівля світовеє

Мало що трималось.

Ріки в море поспливали,-

Нікому спинити!..

І нічого було істи,

І нічого пити.

Надаремне бідні люде

Плугом землю рили,

Надаремне гірким потом

І слізьми росили.

Земля все була як камінь,

Хліба не родила

І від вітру, як дорога,

Порохом пилила.

Да і люде - сказать правду,

Пуття мало мали:

Божих свят не шанували,

Посту не тримали ..

Багатії гайнували,

Обдирали бідних,

Не раз руки підіймали

Ріднії на рідних.

А найбільше лихо було,

Що смерть свою знали:

І всі пили і гуляли,

За дітей не дбали.

І не було пуття в світі!..

Все в нім зопсувалось.

Вже й будівля світовеє

Страшно хилиталось.

II

Видить господь, видить творець,

Що мир погибає,"-

Архангела Гавриїла [13]

З неба посилає.

Посилає в Назарету [14]

До діви Марії- [15]

Передати її з неба

Вісті дорогії.

Передати її вісті,

Що бог з неба сходить

І що бога, як дитину,

Свята діва родить ...

І явився ангел божий

До діви Марії,

І Марія з того часу

Стала у надії.

І не сміла свята діва

Людям показатись,

І не сміла і зачала

Від людей ховатись.

І от господа повести

Врем'я наступає,

І до міста Віфлеєми [16]

Діва поспішає.

І там в місті Віфлеємі

В опівнічну пору

Породила вона сина,

Як ясную зорю.

Породила бога в шопі,

В яслах положила

І з морозу чи зі встиду

Сіном притрусила.

III

І приходить кінь до ясел,

І став сіно брати.

І зачав він Христа-бога

В яслах розкривати.

І побачив віл нужденний,

І коня зганяє.

І став, дихає над богом,

Бога зогріває ..

І говорить свята діва

Доброму волові:

«Будеш же ти ситий вбога.

Мати хліб готовий.

А ти, коню, будеш їсти,

Їсти не покинеш,

Доки сам ти коло їдла

Лопнеш та не згицеш ...»

З того часу віл пасеться,

А прийде додому -

Він завсігди божу жуйку

Має в роті свому.

А кїнь їсть і все голоден,

Кілько хто не кине;

І як буде - не покине,

Поки сам не згине! ..

А тим часом радість стала,

Яка не бувала,

Над вертепом зоря ясна

Світло засіяла.

І над небом і землею

Ангели літають,

«Слава богу і мир людям»,-

Весело співають.

ІV

Серед поля на степові

Пастухи стояли

І у буді в опівночі

Думоньку гадали.

Вдруг зірниця загорілась,

Світить дуже ясно,

Над шопою заблищалось.

Ніби сонце красно.

Вийшли з буди і зачали

Диво розглядати,

Аж злітає ангел з неба

І зачав казати.

Що в вертепі бог родився,

З діви воплотився,

Як дитина, пеленами

Бідно уповився.

І зачали пастухи ті

Думоньку гадати,

Як тут богу поклонитись

І чим дарувати? ..

І вибрали ягня гарне,

Щиро помолились

І приходять до вертепу,

Богу поклонились.

Поклонились вони богу,

Подарунок дали

І з душею, щирим серцем

Богові сказали:

«Прийми, боже неба, землю!

Нашу, чисту віру.

Нехай тобі наша віра

Буде за офіру!»

V

А тим часом зоря ясна,

Ясная приміта,

Була видна і в Персиді, [17]

Аж на кінці світа.

І в Персиді на пораду

Три царі зібралось

І зачали мудрувати,

Що на світі сталось.

Мудрували і гадали,

І на тім в них стало,

Що такий цар народився,

Як ще не бувало.

І взяли вони ливану,

Золота й кадила,

І пішли собі в дорогу,

Як зоря водила.

І приходять до вертепа,

Бога увидали,

Поклонилися низенько

І дари давали.

І їден дав йому смирну,

І став говорити:

«Жичу тобі, новий царю,

У розкошах жити!»

Другий золотом дарує

І зачав казати:

«Жичу тобі, новий царю,

Щоби-сь був багатий!..»

Третій богу, як дитині,

Свій ливан приносить

І у бога йому сили

І здоровля просить.

І віддали свої дари,

Ще раз поклонились

І веселі у Перейду

Знову возвратились.

VI

Ой, на річці, на Ордані,

Тече вода гожа,

І приходить над ту річку

З сином матір божа.

І ангели прилетіли,

Свічі засвітили,

Засвітили свої свіч і,

Воду освятили.

І святая, й поміщная

Ордань ціла стала.

І в Ордані матір божа

Сина іскупала.

Іскупала, як дитину,

В пелюшки- повила

І у яслах, у вертепі,

Спати положила.

І колише мати сина,

І сама дрімає,

Аж до неї тихо з неба

Ангел прилітає.

«Годі, мати,- став казати,-

Сина колисати,

Казав Ірод [18] малі діти

Скрізь позабивати.

Біжи, мати, до Єгипту,

Ховай свого сина,

Доки Іроду не прийде

Смертная година ...»

Мати з сином на осляті

В Єгипет ступає,

Ірод слуги свої злії

Всюди розсилає.

Слуги ходять і убити

Господа шукають.

І, як воду, кров невинну

Всюди проливають.

VII

І зачали у Рахілі