Кхогендронатх Митро - Бхомбол-ватажок, Кхогендронатх Митро

а по десять одержите, якщо поїсте. Теж мені їдці! Один з'їсть півтора, другий — два, а третій — од сили три коржики, та й то доведеться розпустити паски. Сідайте, сідайте…

З самого краю було одне вільне місце. Поряд на веранді лежали мати, а на них бананове листя і череп'яні кухлі. Норохорі приніс із веранди мату, кілька бананових листків і порожній череп'яний кухоль; поклавши все це на землю, він сказав Бхомболові:

— Сідай. Як тебе звати?

— Бхупендронатх Чакі.

— Ага, он як! Ну сідай.

Тепер Бхомбол уже не соромився свого одягу. Він побачив, що добра половина хлопців була без сорочок і скидалася на дикунів.

Бхомбол сів. Хлопчик, що сидів поруч з ним, зиркнув на нього і щось стиха сказав своєму сусідові. Обидва захихикали. Бхомбол суворо поглянув на них. Але більше вже не звертав ні на кого уваги: принесли коржики, тушковані овочі, смажені баклажани і варені гарбузи. А незабаром мали принести ще й риб'ячі голови, Бхомбол почув це від хлопців.

Хоча Бхомболові дуже хотілося їсти, він не став накидатися на те, що подали спочатку. Йому хотілося побачити, що буде під кінець. Він тільки з'їв два коржики, але не забув і про рибу. Риба була зовсім свіжа — її привезли з маєтку пана Рая в Шітолпурі. Після риби подали кабачки з тамариндом, потім кисле молоко. Бхомбол не любив кислого молока. Не встигли гості упоратися з ним, як принесли боде.[28]

Сусід Бхомбола розпустив пояс. Хлопчак, що сидів навпроти, встав і зробив те саме. Живіт у нього надувся, як у Ганеші.[29] Облизуючи пальці, він озирнувся довкола. Мабуть, розшукував свого батька, щоб сказати йому, що більше не може їсти.

«Дурень, нічого не розуміє! — подумав Бхомбол. — Після кабачків саме й починається найсмачніше». Бхомболові поклали на банановий листок жменю боде, солодкого, наче стиглий виноград. Потім принесли макітру з кхіром.[30] Дітлахи голосно закричали:

— Кхір! Кхір!

Макітра була повна-повнісінька. Бхомбол сидів з самого краю, і йому дали першому.

Кхір був густий, червонуватого кольору, і пахнув просто чудово! Зачерпуючи кхір череп'яним кухликом, слуга глянув на Бхомбола. І хоча не знав хлопця, проте дав йому цілий кухлик.

Змішавши кхір і боде, Бхомбол заходився наминати його, аж за вухами лящало. Він навіть не помітив, як з'їв усе дощенту. Служник, що роздавав кхір, знову підійшов до нього, але в Бхомбола більше не було боде. Однак він не розгубився і почав їсти кхір з коржиком.

Побачивши, як він наминає кхір, чоловік з макітрою сказав:

— Оце то їдець! Дати ще?

— Дайте, — кивнув головою Бхомбол.

Але макітра була вже порожня. Чоловік вишкріб кухлем дно макітри і віддав Бхомболу все, що там залишалося.

— Я принесу ще, — пообіцяв він.

Але потім подали сир у сиропі і сир з цукром; чоловік з кхіром більше не прийшов. Згодом він з'явився уже з глечиком пантуа.

Бхомбол любив пантуа. Кажуть, що їх привезли аж із Мохештоли. Вони були великі-великі, повні кхіру, а всередині кожної кульки було сховано насінину кардамону. Потрапить на зуб, хрусне і змішається з кхіром.

— Їж, голубе, — сказав слуга, поклавши на Бхомболів банановий листок одразу чотири кульки.

Тим часом надійшов пан Рай з люлькою в руці.

— Ти ще чогось хочеш? — питав він кожного. — Чого ти не їси? Ти наївся?

Підійшов він і до Бхомбола. Той щойно запхнув у рот останню кульку.

— От молодець, гарно їсть! — похвалив його пан Рай. — Гей, Діджоподе, чуєш? Принеси сюди макітру!

Діджоподом звали слугу, який розносив пантуа. Він підійшов до пана Рая, і той, показавши на Бхомбола, мовив:

— Поклади йому ще.

Діджопод дістав з макітри пару кульок. Вони миттю зникли.

— І цього тобі мало! — засміявся пан Рай і сам поклав Бхомболові ще штук шість кульок. — Їж! Якщо ви всі будете задоволені, нашому Нобо випаде щастя в житті. — І пан Рай пішов далі.

Бхомбол, доївши пантуа, одним духом випив кухоль води, потім узяв бетель і разом з усіма пішов на став мити руки.

На ставу він почув, що ввечері буде вистава. Ще вранці в село приїхали три вози, навантажені декораціями і костюмами. Вистава називалася «Загибель Канси».[31] Вона мала відбутися опівдні, але акторів ще не нагодували, і її довелося відкласти.

Бхомбол страшенно зрадів, почувши, що ставитимуть «Загибель Канси». Ця п'єса йому дуже подобалась — там багато б'ються. Він пригадав військову мелодію, яку грають до бійки.

У селі частування починається в обід, а закінчується аж увечері. Скільки ще чекати на виставу? Уже ж вечір… Бхомбол пройшов берегом ставу повз комору і потрапив на дворик перед будинком. Там він побачив за хлівом чималий майданчик, в кінці якого сиділи за вечерею молоді й старі люди. Дехто з них скорчився в три погибелі. «Це артисти», — здогадався Бхомбол. Довкола товпилися люди й дивилися, як артисти їдять. Пан Рай також був тут.

Бхомбол пішов далі й побачив, шо ніхто ще й не починав готуватися до вистави, тільки невеликий айданчик під наметом обгородили бамбуковими тичинами. Очевидно, то була сцена. Блукаючи по двору, хлопець зазирнув до кімнати, де поселили артистів, але там було дуже людно. Можна