Валентин Ісаакович Річ - Мушкетери, Валентин Ісаакович Річ

незабаром — це, напевно, станеться, ще за твого життя — люди доберуться до Місяця, до Марса. Потім до зірок. І тоді віруючим бабусям доведеться поселити своїх богів до інших галактик…

— Це все зрозуміло, — перебив батька Фернан. — А хто ж все-таки зробив землю або, наприклад, воду?

— Ніхто! — відповів батько. — Вони виникли самі собою з інших речовин. Проте дещо людина може повторити. Ну, скажімо, створити воду — справа дуже проста…

За два дні Фернан прибіг додому із школи раніше ніж завжди і, поцілувавши бабусю, таємниче промовив:

— Бабусю, хочеш, я тобі покажу чудо?

Бабуся погодилась і пішла на кухню. Фернан взявся за діло. На столі з’явились наповнений водою акваріум, електрична батарея, різні склянки, пробірка з їдким натрієм, свічка і велика емальована миска.

Коли бабуся увійшла в кімнату з купою вимитого посуду, все було готове.

Старенька з жахом глянула на захаращений стіл, з якого Фернан ще й забув зняти білу скатертину.

— Дивись, бабусю! Ось у цій склянці нічого немає — бачиш? І в цій теж нічого немає, так? І в мисці тільки свічка. Дивись! Хай буде вода!

Бабуся насупилась і вже відкрила рот, щоб вилаяти онука, та не встигла: Фернан зсунув склянки над запаленою свічкою.

Трах-тарарах!

Оглушливий вибух вибив посудини в нього з рук. З гуркотом полетіли на підлогу тарілки, які тримала бабуся.

Фернан підбіг до столу і, схопивши миску, побачив на дні маленьку калюжку.

— І зробилася вода! — урочисто виголосив він, підіймаючи миску до бабусиного обличчя.

Бабуся недовірливо подивилася на миску, навіть понюхала її. Потім перевела погляд на Фернанову щоку, в яку врізалася скалка від розбитої склянки, і докірливо похитала головою:

— Бачиш, Бог тебе покарав!

Можливо, це був єдиний випадок, коли Бог покарав його власною рукою. В усіх інших випадках, якщо Фернан ставав йому поперек дороги, Бог вважав за краще діяти через інших. Іноді це йому вдавалося. Наприклад, тоді, коли Фернана випхнули з університету.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Отець Філіпп робить бізнес

— Прошу!

Отець Філіпп, приязно всміхаючись товстими губами, розчинив перед Фернаном двері навстіж.

Двері були маленькі — довготелесому французові довелося нахилитися, щоб не зачепити головою одвірок. Важко було передбачити, що за потемнілими від часу дверима ховається цілком сучасна келія — чотирикімнатна, з височезною, мало не на три Фернанових зрости, стелею, з ванною, викладеною рожевим кахлем, з прекрасною бібліотекою. Келія більше схожа на номер-люкс у паризькому готелі, аніж на обитель монаха, котрий убиває свою плоть…

— Чи не бажаєте скляночку бургундського? — запитав господар, перебираючи чотки.

Але Фернан, не приховуючи нетерпіння, сказав, що він вважає за краще почати з того діла, заради якого він удостоївся честі бути запрошеним до святої обителі.

Отець Філіпп усміхнувся, примруживши і без того вузькі щілинки очей, і провів гостя в маленьку кімнатку поруч зі спальнею. Там стояв простий сосновий стіл, кілька важких стільців та великий, як шафа для одягу, сталевий сейф.

Ігумен повернувся до гостя спиною, набрав номер, і дверці сейфа з брязкотом відчинились.

Гізе не вважав себе великим знавцем стародавніх манускриптів, і все-таки від одного погляду на шкіряний згорток він здригнувся. Не було ніякого сумніву-ці чікі, великі знаки з гострими кутами та штрихами однакової товщини могли стосуватися лише першого-другого віків до нашої ери.

Багато літер розпливлося, чимало зовсім вицвіло, але в лупу, яку Фернан тут же вийняв із кишені, прекрасно виднілися заглибини на місці зниклих знаків.

Деякі слова він зрозумів одразу: “вчитель”, “праведник”, “посланець”. Про зміст інших міг лише здогадуватися.

Не зважаючи більше на господаря, Фернан узявся за роботу.

Через дві години йому стало ясно, що в руки отця Філіппа якимсь чином потрапив християнський документ, написаний… за двісті-триста років до християнства.

— Може, підробка? — не витримав нарешті отець ігумен, що терпляче мовчав протягом виснажливих годин, поки Фернан досліджував темну шкіру. — Може, підробка?

Фернан мовчав. Адже цей шматок старої шкіри такий цінний і такий небезпечний для церкви, що він безслідно зникне, як тільки шефи отця ігумена дізнаються про знахідку. Що ж робити?.. Як врятувати рукопис?..

— Чи не підробка це? — задумливо повторив Фернан. — Чи не підробка… Послухайте, отче Філліппе, а чому б вам не звернутися з цим питанням до когось із ваших патронів у Ватикані? Адже там прекрасно розуміються на старовині! А я можу й помилитися.

— Крім його святейства кожний може помилитися! — повчально мовив ігумен. — Не варто турбувати святих отців усякими дрібницями. Рукопис може бути не справжній. Не відмовте у вашій думці. Я в боргу не зостанусь.

— Не зостанетесь? — усміхнувся Фернан. — Це мене щиро радує. З десяток таких консультацій — і мені, можливо, все-таки пощастить попасти в рай. Як ви думаєте? Але я чесний чоловік, пане Філіппе. І не хочу брати дурно грошей. Сьогодні я пошлю телеграму своїм колишнім колегам у Париж. Там є великі знавці манускриптів. Хто-небудь негайно прибуде і підтвердить мої слова. Гонорар ми поділимо порівну…

Маленькі очиці отця Філіппа неспокійно забігали в усі боки:

— Я покладався на вашу скромність, пане Гізе. Невже ви здатні розголосити чужу таємницю?

“Все йде прекрасно!” — сказав до себе Фернан. А вголос вимовив:

— Звичайно, не здатний. Але я маю бути цілком впевнений, що не введу вас в оману. Раз ви