Олександр Вікторович Зима - День на роздуми, Олександр Вікторович Зима

які нагадували шмат загуслої сірки. «Двері у пекло життя», — казав собі Павло й штовхав їх від себе, щоб зразу ж забути про ці дрібниці комфорту.

Люся (інакше вона не була б секретаркою директора інституту) перехопила погляд Павла Острожного й збагнула, що так дратувало його. Ніби між іншим запитала:

— Павле Романовичу, ви коли їдете на вчену раду?

— Як завжди.

— Тоді об одинадцятій. Машина вас чекатиме на лівому крилі.

— Спасибі, - кивнув Павло й провів Люсю поглядом до дверей. По тому, як Люся бридливо торкнулася пальцями жовтого дерматину, Острожний зрозумів, що його чекають приємні зміни. Потім вирівняв складені вподовж сторінки листа й прочитав від початку.

«Високоповажаний колего! — писав Малькольн вишуканим стилем, але без зайвих подробиць. — Радий вас повідомити, що ми з Х’ю Вундстоном обладнали власну лабораторію і я тепер можу перейти до конкретних дослідів. Мабуть, химерна Америка зглянулася на мене, і я не відчуваю тепер найменшої фінансової скрути. Надсилаю вам і вашій нареченій маленькі сувеніри. Прошу вас приїхати до нас бодай на місяць з діловим візитом. Чогось конкретного, звісно, я вам не покажу, але я познайомлю вас з цікавою жінкою Хілдою Брайнт, яку називають геніальним демоном, її трохи побоюються навіть всесильні світу цього: вона вивчає енергію розуму й захоплюється локацією блукаючих енергій померлих душ, що, безперечно, здивує вас і дасть усі підстави назвати Хілду Брайнт доісторичною істотою, якщо не викопним містиком. Я погоджуюсь з вами, бо теж не вірю в те, чим захоплювався швед Еммануїл Сведенборг у часи Іммануїла Канта, який, як свідчить Кант, міг розмовляти з духами померлих. Я в це не вірю, але факти, засвідчені очевидцями, схиляють мене припустити, що ехолокація розумових енергій була під силу Сведенборгу.

Мене не цікавить містика, я не люблю захоплюватися старим чи новоявленим дивом, але мене, як і Хілду Брайнт, цікавить вид розумової енергії, яку важко пояснити в наш вік, вік, коли з геніїв уже вміють робити ідіотів. Вибачте, я, здається, знову захопився. Це від того, що вчора у мене гостювала міс Брайнт. Вона просто полонила мене своєю ідеєю всепланетного інтелекту, запрограмованого в її лабораторії. Або ця жінка знищить людство, або нам треба сховати її за надійні ґрати як божевільного садиста.

Я знову повертаюсь до енергії малого. Це основа нашого стрибка вперед. Тільки там сховані закони гравітації, закони розширення і ущільнення матерії як у межах окремої молекули, так і цілих метагалактик.

Ви, Павле, завжди виступали за те, щоби пошуки енергії йшли через супротивне, через вивчення законів виникнення і регулювання подібних сплесків, котрі нагадують нам, закодовану схему з антисвіту: можна по-різному прочитати цю таємницю й по-різному провести експеримент, не даючи жодних гарантій ні для цивілізації, ні для самої планети. Я хочу сказати, що читаю Сведенборга не заради цікавості, а маю надію, паралельно до своєї роботи й розробок Хілди Брайнт, навчитися пеленгувати й розшифровувати людську думку приблизно так, як ми настроюємось на хвилі радіостанції чи телепередавача. Нейрофізик Хілда Брайнт, котра стала науковим директором фірми „Імплантад“, пропонує чималі гроші тому, хто разом з нею візьметься за розробку цієї ідеї. За цю ідею вхопився практичний Х’ю Вундстон, сподіваючись на мою і, з вашого дозволу, вашу підтримку. Адже йдеться не про інтереси Хілди Брайнт, а про досягнення цілого людства, і вам, Павле, як і вашій країні, не захочеться пасти задніх.

Наскільки мені відомо з джерел вашої преси, ви захопилися, окрім основної роботи, штучним інтелектом. Це ще проблема. Без розшифровки імпульсів живого розуму не може бути й мови про розробку принципової схеми керованого штучного інтелекту з параметрами власного самоаналізу.

У листах і коротких зустрічах нема змоги розглянути навіть одну проблему. Люб’язно запрошую вас бодай на тижневий візит до нашої з Х’ю лабораторії. Ви надто енергійна і ділова людина, тому пропоную одночасно прочитати в університеті курс лекцій з історії ядерної фізики у вашій країні і розтлумачити нашим молодим людям феномен електронного стрибка Японії, який наші студенти пов’язують з вибухами атомних бомб над Хіросімою і Нагасакі. Жахливішого садизму я не знаю. Це каже вам американець, який над усе любить свою Америку.

Я зміг би прочитати ці лекції сам, але наші молоді люди, сидячи на університетській лаві, досі не вірять, що в Радянському Союзі, зокрема в Новосибірську, окрім іноземних, є й радянські вчені: для багатьох американців ви залишаєтеся незрозумілою нацією, де кожен мріє лише про світову революцію і всепланетний комунізм.

Як не дивно, містер Павел, але це так.

Останнім часом, ви добре знаєте причину цього політичного дикунства, у нас вважається поганим тоном запрошувати в гості людину з Росії. Звісно, я маю на увазі Радянський Союз, але у нас прийнято називати вашу державу просто Росією, вкладаючи в це поняття ширший зміст.

Наперед заявляю, а мій лист може бути офіційним документом, що на увесь час вашого перебування в Америці гарантую вам повну безпеку й найкращі умови для відпочинку. Наш фінансовий патрон, котрий скромно називає себе лише компаньйоном фірми, просив передати вам, що його резиденція, особистий шофер і він сам (у певних межах) до ваших послуг.

Заздрю вашим можливостям науковця: вам не доводиться думати ні про штати працівників, ні про обладнання. Ми з Х’ю обмежилися поки однією лаборанткою Мері Куант. У неї університетська освіта, але нам здається, що вченого з неї не вийде. Проте здібнішого помічника важко знайти. Мері охоче погодилась на мої пропозиції. Можливо, на цей крок її штовхнула матеріальна скрута, безвихідь, бо у Мері, окрім мене, нікого з близьких не залишилося. Про її родинну трагедію у свій час багато писали. Те, що пережила Мері, витримає не кожен мужчина, містер Павел. Я намагаюся не згадувати при ній про утаємничений об’єкт „Циклон“. Він знаходиться десь у глибині джунглів. Там працював професор хімії містер Куант. Там він і винайшов у пробірці свою жахливу смерть. Мати Мері намагалася встановити справжнього винуватця загибелі свого чоловіка, натрапила на впливового свідка, але саме з того дня, коли вона подзвонила Мері з аеропорту, ніхто вже не бачив місіс Куант.