Олександр Петрович Ємченко - Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко

крешуть блискавиці. Атмосфера Венери дуже наелектризована. Якщо над усією Землею щосекунди спалахує в середньому близько 100 грозових розрядів, то тільки в одному порівняно невеликому районі венеріанської атмосфери зареєстровано 50 блискавок за секунду.

В небесну какофонію планети потужними акордами вливається ще гуркіт вулканів, венеротрусів — то нуртують надра розгніваної богині, котра ніяк не може змиритися з розкриттям її таємниць.

А чи є на Венері пори року, як на Землі? Скажемо відразу: немає! Немає ні весни, ні літа, ні осені, ні зими. Вічна однаковість. Чим це викликано? Справа в тому, що планета обертається навколо своєї осі майже перпендикулярно до площини екліптики, як рівно встановлена на столі дзиґа. Сонце, таким чином, протягом року освітлює одні й ті ж пояси, формуючи в них вічно однаковий клімат.

А тепер давайте подумки спустимось на планету і здійснимо мандрівку по її поверхні. Гаразд, що маємо її карту. Перед нами рівнинна низовина Гуїневер. Це одна з найбільших рівнин на планеті. 6 припущення, що колись її заливали потоки вулканічної лави. Тут залишились сліди цілої системи конусоподібних височин з лавового попелу.

Наступна наша зупинка — Земля Афродіти. Це чи не найбільший «континент» Венери, що за своїми розмірами переважає Північну Америку й Африку разом узяті. Впадають в око величезні западини, що простягаються на сотні кілометрів. Вони мають округлу форму, і дістали назву «корони». Ці западини не схожі на кратери ударного походження, а утворені, певне, виверженням магми з глибинних надр планети.

Далі «летимо» на інший «континент» Венери — Бета Реджіо. Його параметри — триста п’ятдесят кілометрів ширини і півтори тисячі кілометрів довжини. Окремі райони цього «континенту» нагадують деякі ділянки Середньої Азії.

Далі наш маршрут пролягає на північ, до Землі Іштар, яка за площею своєї території переважає Європу і нагадує Австралію. Тут розташовані високі гори Максвелла, що майже на 13 кілометрів здіймаються в небо. Куди там нашому Евересту! Більше того, є припущення, що венеріанські гори в окремих районах випинаються в небо на 30–40 кілометрів. Справжній дах світу! Гостріть льодоруби і тримайте міцніше шапки на своїх головах, земні альпіністи!

На Землі Іштар простежуються гірські пасма, що тягнуться паралельно, як земні Кордільєри чи Гімалаї. Вони огинають велике плато Лакшмі, за розмірами близьке до Тібету. А вся ця гірська система нагадує нам Тібет з Гімалаями.

Нещодавно генеральна асамблея Міжнародного астрономічного союзу присвоїла імена 260 відкритим геологічним об’єктам Венери. За традицією ландшафтні деталі на цій планеті можуть бути названі тільки жіночими іменами. Враховуючи пріоритет радянської науки у цих дослідженнях, багатьом об’єктам дали імена, пов’язані з історією і фольклором нашої держави. На карті сонцесяйної Венери з’явилися імена відомої російської просвітительки ломоносівської епохи Катерини Дашкової, визначної актриси Марії Єрмолової, поетеси Анни Ахматової, легендарної льотчиці ПолІни Осипенко та інших. Відкрита приполярна рівнина дістала ім’я Снігуроньки.

Після загибелі американського космічного корабля багаторазового використання «Челенджер» на карті Венери увічнені імена жінок-астронавтів К. Маколіфф і Д. Рєзник.

Мандруючи по планеті, перетинаючи рівнини, огинаючи гори, ми ні на мить не припиняли пошуки найголовнішої деталі — слідів життя. Даремно! Висновок учених недвозначний і, певне, остаточний: внаслідок дуже високих температур і неймовірного тиску життя на Венері відсутнє.

Це тільки в міфах Венера велелюбна, а в реалі не спромоглася й на найпримітивніші амеби чи інфузорії. А втім, це не її вина. Таке вже «нежиттєве» місце їй випало в Сонячній системі.

Ось що сказав з цього приводу академік Олександр Іванович Опарін, автор знаменитої теорії походження життя, якій уже більше піввіку: «Чи можливе життя на Венері? Завдяки польоту наших апаратів стало ясно, що еволюція цієї планети не привела до появи життя. Тут вуглецеві сполуки розвивалися інакше ніж на Землі. При високій температурі вільної води немає, вуглекислоту завоювала атмосферу планети. До речі, нам з вами поталанило: якби Земля виявилась ближче до Сонця всього на 6-10 мільйонів кілометрів — відстань, мізерна для космосу, — то наша планета повторила б долю Венери… Деякі дослідники висунули гіпотезу, за якою життя на Венері гніздиться десь у середній частині атмосфери, а не на поверхні. Це неможливо уявити, оскільки переміщення мас газу відбувається постійно, а для розвитку життя потрібні мільйони літ».

Ось так, мільйони літ… Це за натуральним ходом розвитку, за годинником природи. А чи не можна штучно викликати появу життя, організувати «пологи» Венери?

Відомий американський астроном Карл Саган вважає таку операцію реальною. Він висунув ідею «переобладнання» клімату Венери. Вчений пропонує послати туди автоматичні ракети з резервуарами, наповненими водоростями. Попавши в щільну венеріанську атмосферу, вони не впадуть на поверхню, а зависнуть у газовій шубі. При цьому в умовах парникового ефекту в кліматі представники земного життя розвинуться, розмножаться, поглинуть зайвий вуглекислий газ і, навпаки, збагатять повітря Венери киснем. А кисень — це вже шлях до життя.

На поверхню планети будуть осідати тверді органічні сполуки і карбонати. Розпочавшись, цей процес розширятиметься лавиноподібно. Кожен нейтралізований процент вуглекислоти — це зменшення температури на кілька градусів. Товщина венеріанського газового «пирога» і його оранжерейні властивості зменшаться настільки, що парниковий ефект перестане бути диктаторам клімату на планеті. З’явиться рідка вода, температура понизиться до такого рівня, що вже на самій поверхні зможуть розмножуватися спеціально виведені види мікроорганізмів і бактерій, а потім і рослин. Вони доведуть справу до кінця — переведуть атмосферу Венери в новий стан. Поверхня планети охолоне настільки, що там зможе жити людина.

Фантастика? Сьогодні — можливо. А завтра?

Дирижаблі над… Венерою

Чи випаде вже завтра «переобладнати» клімат далекої планети, покаже саме завтра. А поки що маємо справу з такою Венерою, якою вона є. Польоти до неї вже стали звичними. Слідом за автоматичними станціями полетять люди.

Який же найкоротший шлях до нашої сусідки? На перший погляд може здатися, що найзручнішою трасою є пряма лінія, що з’єднує найближчі точки орбіт. Проте це не так. У космосі не кожна пряма є найкоротшою. У позаземному просторі діють свої закони, зумовлені гравітаційними полями і взаємним розташуванням планет.