Володимир Парал - Війна з багатоликим звіром

Бригадир Станіслав Бімонь працював самовіддано, завжди опиняючись у місцях найбільшої небезпеки. Піднявши граблі, наче списа, він мужньо кидався на підступні хвилі й невтомно розбивав, косив, скородив та розривав їх зубцями. У ньому прокинулася спостережливість першокласного баскетболіста, він усе помічав і попереджав інших: «Увага, за кілька секунд упаде клубок біля гаража!», «Сховайтеся під прожектор!», «Чудово, редакторе!», «Тіно, відпочинь хвилинку, а ти, Тіборе, прикривай її!»

Тібор і Тіна Трнки досі не прохопилися жодним слівцем, а жартівник Еда Роган розважав усю бригаду.

— Трохи ближче, мадам, отак буде добре! — кричав він двометровій роздутій потворі й гамселив її граблями. — Так, лежачи краще, люба, а тепер ще розсунь ніжки… Ну й дівка… Оце мені подобається. А тепер знову я… — І він ритмічними рухами трощив граблями лежачу мазутову фігуру, аж поки з неї став світлий порошок. — До зустрічі з наступною потворою готовий! — рапортував він і починав лупцювати наступний клубок мазуту, цього разу бічними ударами.

— Це не теніс, — пояснив Станіслав жартівникові.

— Шкода. Може, спробувати у стилі гри в гольф? — скривився Еда Роган, орудуючи граблями, то наче ключкою для гольфу, то як хокейною ключкою, то, нарешті, як контрабасним смичком.

Треба визнати, його удари були надзвичайно ефективними, немов влучали прямо в нервовий центр бурого чудиська.

Яблуко від яблуні далеко не падає, й молодий Роган, хоча й був далеченько від старшого, дурів, як і татусь… Однак діяв не так ефективно. Явно перебільшивши власні сили, Міхал кидався назустріч цілим брилам мазуту, навіть поліз за ним пожежною драбиною, аби тільки сподобатися Тіні Триковій, і, звичайно, гепнувся, сильно забившись, але вже незабаром знову дурів, аж поки зламав граблище.

Пополудні мазут почав дуже швидко регенерувати, об’єднуватись, роздуватися, перетворюючись на нові фігури, знову розростався, подвір’ям сунули й сунули нові брили, завбільшки як автобус, а одна, величезна, наче вагон, котилася просто на дворову бригаду.

— Тікайте! — закричав бригадир Бімонь.

— Міхале, де ти? — галасував Еда Роган, забравшись на пожежну драбину.

Міхал прийшов, але не відгукнувся до батька, а почав продиратися в середину бурого тіста, нарешті витяг з нього зомлілу Тіну Трнкову, завдавши її собі на спину. Тібор Трнка якийсь час дивився на них, потім підбіг до Міхала й допоміг йому нести Тіну до медпункту.

О 16.00 сирена сповістила про кінець першої зміни ТСЗ, і натомлені люди позносили граблі до складу. Конус «вулкана» майже зник, але картина на подвір’ї була зовсім не втішною… До залишеного поля бою підтягалась, стікаючись із сусідніх будинків та вулиць, свіжа бура підмога, і з великими труднощами очищені місця, які вже були вкриті бежевим порошком мертвого мазуту, знову заростали вусиками й пагінцями незнищених мазутових джунглів.

Сторож Польда Штрунц, одягнений в темно-синю уніформу, прибіг на стоянку з коричневою книжкою «Правила ТСЗ» (сотні примірників якої товариші ще зранку привезли й роздавали безкоштовно) й спинився перед капотом низької спортивної машини, якою Еда Роган із сином уже збиралися їхати додому.

— Стійте! — наказав він, зупинивши також і машину Станіслава Бімоня, а потім прочитав уголос уривок з «Правил»:

— Розділ тридцять перший: «Користуватися приватними машинами можна лиш у виняткових випадках і тільки при повній завантаженості».

— А що, — пробурчав стомлений Еда, — сьогоднішній день здається мені аж занадто незвичайним.

— Їдьмо разом! — вирішив Станіслав Бімонь, причепивши свою «шкоду» до Роганової машини, і сів за кермо.

До першої машини вмостилася ще й Тіна Трнкова.

Отак, мовчки, вони їхали містом, що обросло живим бурим скловолокном, яке тепер величезними масами вільно переливалося з однієї вулиці до іншої, ворушилось товстими шарами на дахах і фасадах будинків, наче могутні лискучі м’язи, що напружуються для майбутніх ударів.

КУРІННЯ ТАКОЖ! «Особливо куріння, — сказав нашому кореспондентові професор Празького університету Янік. — Один звичайний курець своїми двадцятьма сигаретами на день виробляє за сьогоднішньої ситуації до вісімдесяти кубометрів димного мазуту; це приблизно об’єм невеликого басейну».

Ввечері мешканці четвертого поверху будинку № 2002 — подружжя Бімоні, Рогани з сином Міхалом, а також Тіна Трнкова з Рітою Недомовою — зібралися в порожньому помешканні евакуйованої у гори родини Дурдиків, щоб заснувати там спільну квартиру № 2002.

Всі семеро зійшлись до вітальні (Міхал Роган сів на килимі) і чекали, що ж буде далі.

— Сьогодні оголошено ТСЗ, тому ми дотримуватимемося його правил, — порушив загальну тишу Станіслав Бімонь. — Ось я знайшов у поштовій скриньці. — Він показав ордер на спільну квартиру, а потім «Правила ТСЗ». — Сюди слід записати всіх членів комуналки. Крім того, мусимо обрати голову. Кого ви пропонуєте?

— Еду Рогана, — зважилася Тіна, оскільки й цього разу ніхто не промовив ані слова. — Він серед нас найстарший та й… найдосвідченіший.

— Саме тому я не маю ніякісінького бажання працювати двірником, — скрививсь Еда Роган.

— То нехай це візьме на себе Станіслав Бімонь, — запропонувала Тіна у тиші. — Адже він уже розпочав виконувати обов’язки бригадира?

— Не розумію, чому двірником має бути саме мій чоловік, — накинулася на неї Леона Бімоньова.

— Інших кандидатур у нас нема, — відрубала Тіна.

Ріта захихотіла й запалила сигарету.

— Можливо, хтось зголоситься добровільно… — запропонувала Павла Роганова.

Всі мовчали.

— Щоб не сидіти так до півночі, — розірвав Еда Роган обтяжливу мовчанку, — пропоную Станіслава Бімоня. Хто «за», підніміть руку.

Звелося п’ять рук (крім подружжя Бімонів), і Станіславові нічого не лишалось, як узятися до нових обов’язків.

— Ми все одно на цій посаді працюватимемо по черзі, — підсумував він і розгорнув брошуру «Правила ТСЗ». — Нас стосується тут розділ двадцять восьмий: «Із