Олександр Іванович Шалімов - Дивний світ

— Іван уже турбується про вечерю, — посміхнувся Лен, відсовуючи двері вихідного тамбура. — Щасливого польоту, дівчинко!

Іван зістрибнув на кам’янистий ґрунт першим. Допоміг спуститися своєму супутникові.

Вони відбігли на декілька метрів від ширяючої машини, і Лен підняв руку. Вільда помахала у відповідь.

Червона стріла здригнулася і стрімко рвонула вгору.

Іван з цікавістю оглядав кам’янисте плато, залите сліпучим біло-фіолетовим світлом. Чорні тіні скель були зовсім короткими. Сонце стояло в зеніті.

Лен висунув на своєму шоломі антену дальнього прийому.

— Професор Петров викликає головну базу. Чуєте мене? Ми висадилися біля центрального жерла і починаємо маршрут. Усе гаразд! До праці, Іване!

Маршрут почався як завжди. Професор оглядав скелі, диктував спостереження в шоломофон, сполучений з мініатюрним магнітофоном. Магнітофон разом з іншими приладами поміщався в ранці за спиною.

Іван іскровим молотком на довгій рукояті відколював плитчасті зразки гірських порід, брав проби газів, спеціальними лічильниками міряв напруженість фізичних полів.

Пройшовши декілька кілометрів, зупинилися перепочити.

— Задоволений, що потрапив сюди? — запитав професор, допитливо вдивляючись в обличчя Івана крізь прозоре скло шолома.

— Цікаво, звичайно. Але, загалом, те саме, що і в інших цирках. Лави, лави… Самі лави.

— Дивак! Це райони суцільних вулканів. На Землі щось подібне можна було спостерігати лише в Сибіру — та й то лише в тріасові часи[16]… Крім того, лави кратера Арзахель глибиннішого походження, ніж у інших місячних цирках. Коріння цього вулкана сягає на величезну глибину…

— Я люблю детальніші дослідження, — відзначив Іван. — На Землі вчили інакше… А це, даруйте, Лене Юрійовичу, скидається на верхоглядство. Прилетіли, подивилися, а через декілька годин відлетимо з купою зразків. Завтра — інший цирк. І так далі і тому подібне… А тут нога людська не ступала…

— Всьому свій час, любий мій! — усміхнувся професор. — Колись і на Землі так починали. Спочатку треба вибрати місця для детальних досліджень. І, до речі, нога людська тут ступала… Років вісімдесят тому тут побувала одна з перших американських експедицій.

— В інституті про це нічого не говорили… І що вони повідомляють?

— В офіційному звіті — загальні фрази. Втім, вони пробули тут недовго. Сейсмічність швидко змусила їх перебратися на інше місце.

— А чи не вони першими розповсюдили чутку про ці таємничі зелені кулі?

— Можливо… Учасники перших планетних експедицій зіткнулися з масою незрозумілих явищ. Дещо вдалося потім з’ясувати, багато що виявилося заснованим на непорозуміннях…

— Але зелені кулі… — запротестував Іван.

— Так, зелені кулі поки продовжують залишатися загадкою. Річ у тім, що ніхто ніколи не спостерігав їх зблизька. Ймовірно, саме тому деякі дослідники ставлять під сумнів їх існування.

Іван махнув рукою:

— Досліджуємо Місяць стільки років, і як усе ж таки мало його знаємо.

— Не дивно. Мова йде про цілу планету, а дослідницьких баз тут наразі менше, ніж було в Антарктиді в середині минулого сторіччя.

Іван скептично похитував головою, колупаючи рукояткою іскрового молотка в неглибокій розколині.

— На дослідницьких базах розважаються теорією, — стиха відзначив він, коли професор замовк. — Замість того щоб шукати руду, шукають докази різних гіпотез. Ось, наприклад, ви, Лене Юрійовичу. Про платинову жилу продиктували три фрази, а про відмінність арзахельських лав від земних — цілу стрічку. Чому?

Професор посміхнувся:

— З платиною все ясно. Сюди треба прислати розвідувальний загін. А арзахельські лави — це ймовірне джерело платини. Вивчивши їх, зрозуміємо, де шукати нові родовища… Платина така сама, як і на Землі, а ось лави зовсім інші…

— Ви вважаєте, що тут не може бути гірських порід земного типу?

— Переконаний у цьому!

— Але хіба, наприклад, ось ця порода не схожа на земну лаву? — відзначив Іван, простягаючи професорові темний пористий шматок. — Як на мене, схожа…

— Звідки це? — швидко запитав Лен, підносячи зразок до скла шолома. — Звідки це в тебе?

— Тільки-но виколупав з тієї тріщини.

— Копирсни ще і відбий зразки від скелі.

На кінці іскрового молотка спалахнули зірочки розрядів, піднялися тонкі цівки пилу.

Декілька хвилин Іван зосереджено длубався в розколині.

— Більше немає, — розгублено протягнув він нарешті. — Навколо звичайна арзахельська лава. Чорний шматок був один. Якийсь уламок. Не розумію, звідки він потрапив сюди.

— Оглянь скелі навколо, — наказав професор.

— Поблизу нічого схожого немає, — повідомив через деякий час Іван. — Може, його закинуло вибухом здалеку?

— Я не здивуюся, якщо виявиться, що його закинуло з Землі, — задумливо сказав Лен. — Це схоже на… Втім, треба уважно обшукати околиці. Розійдемося на півгодини. Ти оглянь урвища на північ, а я ще раз досліджу краї жерла. Дивна, вельми дивна знахідка…

«Ще б не дивна, раз не влазить у гіпотезу», — подумав посміхаючись Іван і попрямував до урвищ.

Рівно через півгодини він повернувся. Професор уже сидів на старому місці й уважно розглядав шматок чорної пористої породи.

— Нічого схожого, — коротко доповів Іван.

— У мене також, — кивнув Лен. — Лише цей один шматок. Переконаний, що він не звідси.

— Може, американці завезли, — з безневинним виглядом припустив Іван.

— Я ладен повірити навіть у це. Навіть у це, Іване. Настільки ця порода не місячна. Це типовий земний базальт.

— А може, його закинуло виверженням із Землі?

— Ти хочеш сказати, що він метеоритного походження? Не схоже…