Жюль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

«Пілігрима», помітила, що поверхн моря стала червонуватою. Здавалося, у воді кров. Навкруги, на скільки вистачало очей, простягнулося це загадкове червоне поле. Дік Сенд бавився з малим Джеком неподалік від місіс Уелдон; вона промовила до нього:

– Подивися, Діку, який дивний колір у моря. Можливо, тут якась морська трава?

– Ні, місіс Уелдон, – відповів Дік, – такого кольору вода набуває через міріади крихітних рачків, які, зазвичай, вживають у їжу крупні морські ссавці. Рибалки дуже влучно прозвали їх «китова юшка».

– Рачки! – вигукнула місіс Уелдон. – Вони настільки крихітні, що їх можна назвати морськими комахами! Кузен Бенедикт, напевно, з радістю додасть їх до своєї колекції. – І місіс Уелдон голосно покликала: – Кузене Бенедикт! Ходіть-но сюди.

Кузен Бенедикт вийшов з каюти майже одночасно з капітаном Халлом.

– Погляньте, кузене Бенедикт! Бачите цю величезну червону пляму на морі? – запитала місіс Уелдон.

– А! – вигукнув капітан Халл. – Китова юшка! Маєте гарну нагоду вивчити доволі цікавий вид, містере Бенедикт!

– Дурниці! – відказав ентомолог.

– Що значить «дурниці»?! – вигукнув капітан. – Ви не маєте права на подубну байдужість! Якщо я не помиляюся, ці рачки належать до одного з шести класів членистоногих і є представниками…

– Дурниці! – повторив кузен Бенедикт, хитнувши головою.

– Ого! Така байдужість і у ентомолога…

– Не забувайте, капітане Халл, – перебив його кузен Бенедикт, – що я вивчаю виключно комах.

– Отже, всі ці рачки вас мало цікавлять, містере Бенедикт? Проте, якби ви мали шлунок кита, ви б дуже зраділи такому бенкету!.. Знаєте, місіс Уелдон, коли нам, мисливцям, вдається наткнутися в морі на таку зграю рачків, ми негайно хапаємося за гарпуни та шлюпки. В таких випадках не варто сумніватися – здобич близько.

– Але як такі крихітні рачки можуть прогодувати величезного кита? – запитав Джек.

– Що тебе дивує, друже? – відповів капітан Халл. – Адже готують смачні страви з манки, з крохмалю, з муки найтоншого помелу. Така воля матінки-природи: коли кит пливе в цій червоній воді, юшка вже готова дл нього – йому залишається лише розтулити свою величезну пащу. Міріади рачків потрапляють всередину, тоді рогові пластини, – їх ще називають китовий вус, – які щіткою звисають з його піднебіння, виконують роль риболовної сітки. Ніхто не може вислизнути з його рота. Величезна кількість рачків потрапляє до просторого шлунку кита так само просто, як суп до твого животику.

– Розумієш, Джеку, – додав Дік Сенд, – мсьє кит не витрачає часу на те, щоб зчищати шкаралупу з кожного рачка, так як ти очищуєш креветки.

– Варто додати, що, як раз в той час, в який ненажера насолоджується своїм смаколиком, – промовив капітан Халл, – до нього найлегше підібратися непомітно. Найкраща хвилина аби запустити гарпун…

Цієї миті, неначе на підтвердження слів капітана Халла, вахтовий вигукнув:

– Кит на горизонті – вперед по лівому борту!

Капітан Халл випростався.

– Кит! – вигукнув він і, куруючись інстинктом мисливця, побіг на ніс корабля.

Місіс Уелдон, Джек, Дік Сенд і навіть кузен Бенедикт, всі побігли за ним.

Дійсно, за чотири милі від корабля, за вітром, море в одному місці, здавалося, кипіло. Досвідчений китобій не міг помилитися: серед червоних хвиль порпався крупний морський ссавець.

Однак відстань була все ще занадто великою, аби можна було встановити різновид цього ссавця. Їх декілька і кожен достатньо сильно відрізняється один від одного.

Можливо, це один з так званих справжніх китів, на яких головно і полюють китобої північних морів? У справжніх китів немає спинного плавця, а під шкірою – товстий шар жиру. Довжина справжніх китів досягає вісімдесяти футів, але в середньому вони не більше шістдесяти футів довжини. З одного такого чудовиська можна наповнити ворванню до сотні бочок.

Можливо, це фінвал з породи крилоподібних китів, – сама ця назва мусить викликати повагу у ентомолога. Фінвал має схожі на крила спинні плавники білого кольору, які досягають довжини майже половини тулуба. Це свого роду летючий кит.

Проте, це міг бути і великий смугач, відомий під назвою синій кит. Він також має спинний плавець, який за довжиною не поступається справжнім китам.

Поки ще не можна було визначити до якого різновиду належить кит, помічений вахтовим, однак капітан Халл та весь екіпаж «Пілігрима» пильно слідкували за ним.

Якщо годинникар, оглядаючи в гостях чужий настінний годинник, відчуває непереборне бажання його завести, то як палко бажає загарпунити здобич китобій, вгледівши плаваючого в океані кита! Стверджують, що полювання на крупного звіра захоплює більше, аніж полювання на іншу дрібноту. Отже, запал мисливця зростає пропорційно до розмірів дичини. Що тоді відчувають мисливці на слонів та китів? А екіпаж «Пілігриму» хвилювався ще й через те, що корабель повертався додому з неповним грузом…

Капітан Халл пильно вдивлявся в далечінь. На такій відстані важко було розгледіти кита, проте досвідчене око китобоя безпомилково відзначило деякі ознаки, помітні навіть здалека: за фонтанами води або, точніше, парою, що виривалася з дихала кита, вже можна було визначити, до якого різновиду він належить.

– Це не справжній кит! – вигукнув капітан Халл. – Справжні пускають фонтани вищі та тонкіші. Якби фонтан виривався з шумом, схожим на далеке відлуння канонади, можна було б впевнено сказати, що маємо справу з фінвалом. Проте тут нічого подібного. Добре прислухайтеся. Фонтан видає зовсім інший звук. Як гадаєш, Дік? – запитав капітан Халл, повернувшись до юнака.

– Здається, капітане, це смугач, – відказав Дік Сенд. – Подивіться, з якою силою вилітають в повітря фонтани. І водних струменів в них, здається, більше ніж пари. Якщо я не помиляюся, ця риса притаманна смугачам.

– Вірно, Діку! – відповів капітан Халл. – Не варто сумніватися! Там, в червоній води, пливе смугач.

– Як гарно! – вигукнув малюк Джек.

– Так, сонечко! Уявити лишень, що це величезне створіння спокійно годується навіть не підозрюючи, що за ним спостерігають мисливці!

– Я б навіть насмілився зауважити, – скромно промовив Дік, – що це доволі крупний смугач.

– Без сумніву! – відповів капітан Халл, у якого через хвилювання виблискували очі. – Його довжина щонайменше сімдесят футів.

– Чудово! – вигукнув боцман. – Якби загарпунити з півдюжини таких китів, ми б тоді повністю заповнили наші трюми.

– Так, півдюжини було б достатньо, – зітхнувши промовив капітан Халл.

Для того, щоб краще роздивитися кита, він виліз на бушприт.

– Далебі