Валерія Володимирівна Полтавець - Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України

А.В. Институт назначения наказания в уголовном праве Республики Беларусь: системно-функциональный анализ: Автореф. дис…. канд. юрид. наук. — Минск Беларус. гос. ун-т, 2002. — С. 13. ">[92]. Якщо виходити з розуміння сутності загальних засад призначення покарання, їх юридичної природи, то найбільш точно їх відображає назва "загальні", а не "основні". Як відомо, у філософському розумінні "основа (основне)” є частиною сутності, що, у свою чергу, не вичерпує всього змісту загального. Визначення ж загальних засад призначення покарання здійснюється за допомогою формулювання законодавцем на основі аналізу конкретних справ найбільш повної сукупності певних правил, які мають застосовуватися судом у всіх випадках призначення покарання. Виходячи саме з такої природи цих правил, слід визнати правильним їх найменування в законі як "загальних".

Правильність цього висновку підтверджується й тим, що, як буде доведено далі, у КК України 2001 року, поряд із загальними правилами, законодавець передбачає і спеціальні правила призначення покарання (ч. 3 ст. 43, ст. ст. 68, 70, 71, 103 КК України), які є додатковими до цих загальних засад призначення покарання.

3. Загальні засади є обов’язковими правилами: вони повинні обов’язково враховуватися судом у всіх випадках призначення конкретного покарання незалежно від обставин справи.

Це означає, що норма про загальні засади призначення покарання має універсальний характер: вона обов’язкова для всіх випадків призначення судом покарання, незалежно від характеру злочину, його конкретних об’єктивних і суб’єктивних ознак та особи винного тощо.

У зв’язку з цим у юридичній літературі вдало зазначено, що "загальні засади призначення покарання — це не декларація, а конкретні, загальнообов’язкові правила"[93], якими має керуватися суд кожного разу, призначаючи певний вид і розмір покарання винному у вчиненні злочину. Тому уявляється неточним визначення цих засад як таких, які використовує суд при індивідуалізації покарання[94]. Так само не можна погодитися з думкою О.С. Гореліка, який вважає, що загальні засади "містять рекомендації лише у загальному вигляді й не дають конкретних критеріїв, за допомогою яких можна точно визначити вид і розмір покарання, що підлягає призначенню в певному випадку"[95]. Безумовно, правила, передбачені в ч. 1 ст. 65 КК України, не містять вказівки про конкретний вид і розмір покарання, які суд повинен призначити конкретній особі, але вони передбачають правила діяльності суду в кожному випадку призначення конкретного покарання конкретній особі.

Ігнорування в судовій практиці загальнообов’язкового характеру цих правил, як свідчить аналіз змінених і скасованих через неправильне призначення покарання вироків, досить поширене. Так, за даними Верховного Суду України, у 2003 році тільки апеляційними судами скасовано вироки місцевих судів з пом’якшенням покарання щодо 81 засудженого (або 13,2 % від скасованих), а у зв’язку з необхідністю застосування більш суворого покарання цими судами скасовано вироки щодо 485 осіб, або 79,1 % від усіх постановлених вироків. Із пом’якшенням міри покарання в апеляційному порядку змінено вироки щодо 3,1 тис осіб, або 68,4 % від змінених[96].

Обґрунтуванням скасування та зміни вироків (без зміни кваліфікації), як правило, було те, що суди, на порушення ст. 65 КК, не врахували з достатньою повнотою конкретні обставини вчиненого злочину й дані про особу винного. Так, при визначенні ступеня тяжкості вчиненого злочину суди не завжди виходили з усіх обставин його вчинення: ступеня здійснення злочинного наміру, тяжкості наслідків, які настали, тощо; суди не брали до уваги роль винного у вчиненні злочину, його ставлення до цього злочину, поведінку в суспільстві, на виробництві, стан його здоров’я, сімейний стан, вік, а також поведінку потерпілих від злочину та інше.

Загальнообов’язковий характер цих правил підтверджується й тим, що ст. 69 КК передбачає виняток із цих правил — призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, виходячи з яких суд може лише в певних випадках, за певних обставин вийти за межі санкції, яка встановлює покарання за вчинений злочин. Саме винятковий характер правил, зазначених у ст. 69 КК, свідчить про те, що загальні засади призначення покарання, передбачені в ст. 65 КК, є загальнообов’язковими.

4. Загальні засади призначення покарання є системою правил, які мають ураховуватися судом у й: обов’язковій сукупності. Саме сукупність цих правил забезпечує можливість досягнення мети покарання. Ігнорування або недостатнє з’ясування ступеня впливу кожного з них на міру покарання виключає призначення законного, справедливого, індивідуального, гуманного покарання. Учені, які досліджували цю проблему, неодмінно підкреслювали названу ознаку загальних засад[97]. Так, М.А. Скрябін зазначав, що цілісність і єдність сформульованих законодавцем правил призначення покарання зумовлені їх структурною впорядкованістю, функціональною залежністю та взаємодією[98]. Дійсно, загальні засади — це не просто сума окремих правил, а певна їх система, кожен елемент якої взаємопов’язаний і взаємодіє з іншими: жодне правило не може враховуватися лише само по собі, ізольовано, у відриві від інших[99]. Тому безсумнівним досягненням КК України 2001 року є те, що кожне з загальних правил виділене в ст. 65 цього кодексу в окремому пункті