Борис Валеріанович Ляпунов - Людина дивиться в завтра

міст, доцільно спорудити в протоці кам’яну дамбу. По ній буде прокладено транспортну магістраль. Щоб відкрити шлях кораблям, у дамбу вбудують мости.

Споруджуватимуть мости, певно, навіть через широкі затоки й невеликі моря «наприклад, Каспійське. Під Каспієм можна було б прокласти, щоправда, трьохсоткілометровий тунель на зразок того, як метробудівці вирубують шахти під ріками. Міст через Каспій пропонують укласти на понтонних опорах, підтримуваних тросами. А троси, в свою чергу, кріпитимуть до вбитих у дно паль.

Досі таке підводне будівництво ніде не провадилось. Проте вже нині створюють роботів-водолазів, здатних працювати навіть на великих глибинах. Обладнаний механічною рукою і телекамерою, керований на відстані, такий робот зміг би в певних місцях забивати палі. Буде потреба в спеціальних підводних суднах для огляду кріплення та інших споруд на дні. Підводний флот малих і середніх глибин, до речі, вже почали створювати.

Тепер, коли ми з’ясували, хоча й у загальних рисах, які технічні можливості матиме інженер майбутнього, поглянемо, як він їх використав би, де доклав би свого розуму та рук.

Природа не потурбувалася про те, щоб мешканцям різних країн і континентів було зручно спілкуватися. Деяку невідповідність вже пощастило виправити «створено єдину водну магістраль, що з’єднує Біле, Балтійське, Азовське, Чорне та Каспійське моря; прорито Панамський і Суецький канали; прокладено тунелі в горах, що розділяють європейські країни; з’єднано підводним тунелем японські острови Хонсю і Кюсю. Та цього замало, і в задумах інженерів «нові споруди.

Після тривалих суперечок вирішено долю шляху через Ла-Манш, шляху між Францією та Англією. Буде споруджено підводний тунель для поїздів та автомашин.

Не менше, ніж сполучення Англії з континентом, хвилює інженерів і проблема тунелю між Європою та Африкою під Гібралтарською протокою. Те, що слід будувати тунель, а не міст, вирішено давно: в протоці море бурхливе, і шторми знесуть опори. Щоб з’єднати Танжер і Тариф «крайні точки обох континентів, «треба прокласти близько п’ятнадцяти кілометрів тунелю в твердому скелястому ґрунті, на глибині приблизно півкілометра. Вигідно буде прокласти в тунелі й нафтопровід «адже неподалік сахарська нафта! З цим завданням може впоратися навіть сучасна техніка.

Дамбою з мостами, що відкривають прохід для суден, передбачають перекрити Мессінську протоку, з’єднавши острів Сицилію з материком.

Хочуть і далі з’єднувати японські острови: між двома найбільшими з них «Хоккайдо і Хонсю «мають намір прокласти під водою величезну залізобетонну трубу. Вона лежатиме на опорах, поставлених на дно. Від спливання трубу втримають троси. Всередині прокладуть широкий двоповерховий шлях для поїздів та автомобілів.

Розроблено й проект стокілометрового двотунельного каналу, що пройде крізь Кордильєри і, як Панамський, з’єднає два океани. Цим каналом попливуть океанські кораблі. їх поведуть буксирні електровози. Між двома тунелями каналу проляже ще й третій, залізничний, тунель.

Говорити про географію майбутнього можна нині лише в найзагальніших рисах. Чимало буде змін в остаточних варіантах: дещо іншими стануть водні шляхи, не в тих місцях з’являться штучні водоймища, не ті ріки з’єднають каналами, по-іншому «виправлять» морські течії та перероблять самі моря.

Конкретно ми можемо говорити лише про те, що намічають зробити, користуючись засобами сучасної техніки. В подальші плани життя внесе свої корективи.

З одного боку, наука ще не може передбачити, які наслідки дасть здійснення того чи іншого проекту «надто складні природні взаємозв’язки. Але ми вже йдемо до розгадки всіх планетарних механізмів. З другого боку, успіхи техніки мають полегшити і прискорити вирішення таких завдань, які поки що здаються нам мало не фантастикою.

На одному з перших місць стоїть проблема води, води, якої бракує не тільки пустелям, а й посушливим районам багатьох країн, води, що потрібна і ланам, і містам, води, яка, крім усього, є джерелом електроенергії.

Щоб посушливі середньоазіатські землі одержали воду, щоб потіснити пустелю Каракум і пом’якшити клімат Середньої Азії, Уралу, Алтаю та Сибіру, щоб, зрештою, відсунути на північ межу вічної мерзлоти, можна, скажімо, повернути великі сибірські ріки на південь.

Греблі перепинять шлях Обі та Єнісею до Льодовитого океану. Величезне водосховище виникне на Єнісеї. А на Обі буде найбільше в світі штучне водоймище, справжнє Сибірське море. Звідси вода каналом попрямує до Аральського моря, яке з’єднають із Каспійським.

Чимало проектів виношують інженери всього світу.

Щоб дати воду мертвим землям Ближнього Сходу, пропонують позичити її в Середземного моря і подати насосами до штучного водоймища в горах. Звідти вона по трубах спуститься в Йорданську долину і каналом піде до Мертвого моря.

Для зрошення Сахари висунуто проект створення нових морів у самому серці Африки. За цим проектом озеро Чад, що нині висихає, перетворять на море, заповнивши його водою з ріки Конго. Ріку спершу примусять утворити інше море «Конго. Пройшовши обидва моря, вода рине у відроджене стародавнє річище Нілу і досягне Середземного моря. Затопивши досить велику територію малопридатної для життя Екваторіальної Африки, вдалося б докорінно перетворити Сахару, відкрити доступ до схованих під її пісками багатств.

Грандіозні масштаби також іншого плану, за яким передбачено з’єднати каналом три великі південноамериканські ріки «Амазонку, Оріноко й Парану. Тоді водний шлях перетнув би майже всі країни Південної Америки. Збудовані на цій водній артерії електростанції дали б десятки мільйонів кіловат електроенергії. А це дозволило б підкорити джунглі й цілинні землі, які змогли б прогодувати майже чверть усього людства. Нині навіть невідомо, скільки багатств заховано в надрах цих незайманих земель. Безперечно, що є там і руда, І чисті метали, і селітра, і вугілля, й нафта.

Проблему води вирішуватимуть не лише гідротехніки, а й геологи. Вони збираються пробурити свердловини, які відкриють дорогу підземним водам. Це можна буде зробити в Казахстані чи в центральній частині Австралії. Якщо підземна вода солона, її опріснюватимуть «за допомогою сонця чи атомної енергії. Сонячний нагрівник або атомний реактор дадуть тепло. Воно випарує і пережене воду.

В пошуках води інженерна думка звертається не лише до підземних озер, захованих в надрах іноді дуже й дуже глибоко.

Прісну воду може дати Океан. Інженер насамперед пам’ятає про айсберги, ці величезні крижані гори, що плавають у високих широтах. Часом, рухаючись за течією, вони досягають і