Тарас Антипович - Помирана

злістю вганяючи штик лопати у твердь і час від часу дмухаючи на мозолі.

Божена зійшла з дистанції найпершою і, покинувши роботу, просто сиділа неподалік, на пластмасовому ящику. Її тонке лице, здавалося, не виражало нічого, крім самозаглиблення, хоча в душі вона не припиняла пишатися Нельсоном, котрий став центром загальної уваги.

— По одній, і хана! По одній! — нагадував Нельсон трудящим, що вишиковувались коло лантуха з птицею, несміливо тручи долоні об свої обмотки.

Кальман тут-таки своїми кощавими руками ухопив дві чорні тушки і спробував відбігти на безпечну відстань, однак Гектор зорієнтувався і потяг його своїм ломом по коліну. Упавши, Кальман випустив одну птицю, а другу, лежачи на боці, почав рвати зубами. Щелепи в нього заходили з помітною амплітудою, а зір завмер — почервонілі білки очей стали немов скляними. Кальман внутрішньо зосередився і стих, приголомшений гастрономічним відкриттям.

Майї трапився голуб із відірваним крилом. Вона невпевнено покрутила його, смикаючи за почорніле пір’я, що залишало штрихи жирної сажі на пальцях.

— Як його хавать, покажеш? — обдала вона Нельсона променистими бісиками, поки Гена суєтно випорпував з мішка поживу для себе.

— От, ялбадзип, — простогнав Нельсон. — Ти бери в рот, а в роті розберешся.

* * *

На другий день Нельсон натягнув уздовж лінії залягання труби тонку шворку, напнувши її на забитих кілочках — щоб нікого не заносило вбік. Кальман на толоку не з’явився, і Нельсон сам узявся виправляти і поглиблювати його криву траншею, щоб з’єднати її з іншими ділянками.

Майї не було також, а отже, й Гена не мав потреби приходити. Натомість додалося двійко жінок із Соцбуду і три телепні з Гаражів. Пригрівало сонце, і ті, хто махав лопатами, до обіду встигли осушити два бідони дощової води. Пабло і Захур поскидали верхні клейонки, оголивши жилаві торси. На їхніх бляшаних носах поблискували краплі поту. Однотипні шнобелі роботи доктора Фрезе робили їх повними візуальними близнюками.

— Шось у животі закрутило, — підійшла Божена до Нельсона, котрий по горло стримів у землі. — Командуй уже, рабой, чи шо.

Він строго зиркнув на неї, потім обвів оком інших копачів, що ледве вергали брудний пісок. Божена мала рацію — до вечора вони не витримають.

— Ей, бро! — крикнув Гекторові. — Принеси вісімнадцять штук… Нє, двадцять.

— Чую, — відкинув лом Гектор і почалапав до Савиного будинку, де був облаштований їхній склад копченостей.

— Та не зжери все по ходу! — настановив Нельсон.

Усі пожвавішали, загомоніли й повилазили зі своїх ям, розсідаючись уздовж фронту робіт. Ендорфіни, вироблені напруженням кволих тіл, будили відчуття задоволення і сліпу надію на спільний добробут.

Нельсон задивився на механіку хмар, що, наче велетенські лопаті гвинта, загрібали блакить і кидали кудись за горизонт. Він любив небо, що на противагу закостенілому земному пейзажу мінялося щомиті.

Божена непомітно підійшла, повисла на ньому і чмокнула в щоку, лагідно здмухнула піщинки з його лисої голови. Раптом шурхіт її металевих «дредів» заглушив крик:

— Стигили!.. Укгали всю птицю, ялбухан! — задихався Гектор, розмахуючи руками на бігу.

* * *

Нельсон прожогом ускочив у кімнату-коптильню в будинку Сави. Окрім пір’я, мотків дроту й сірого попелу, там не було нічого. Надворі він розгледів масні сліди — було видно, що вкрадене тягнули волоком. Нельсон і Гектор рушили по сліду, лишивши потомлених копачів із їхніми німими запитаннями в очах.

Не минуло й десяти хвилин, як прийшов перший здогад — мішки з птицею тягнули до Депо, але не головною вулицею, а стежками поміж трущоб. Нельсон бачив, де крадії напоролися на арматуру і мусили переносити здобич, де зупинялися, щоб підкріпитися краденим. Нельсону чомусь згадалося, як Гектор не раз цупив птицю з чужих капканів на Кориті й по-братськи ділився з ним. Більше того — якби брати раптом дізналися, що в когось удома лежать запаси їдла, то без вагань і самі вчинили б наліт. Однак у цій ситуації Нельсон відчував справжнє обурення — його обібрали саме тоді, коли він намагався зробити щось для загального добра.

З бічного провулку назустріч вийшла Майя, її біле лице світилося з-під блайзера.

— Сказать тобі шось?.. — таємничо посміхнулась вона до Нельсона.

— Та не до тебе мені, мала! — відмахнувся він.

— Не до мене, і йухоп. А до кого — знаєш? — вимовила Майя з незвичною серйозністю.

Нельсон за інерцією ще зробив кілька кроків, а потім обернувся до неї, намагаючись по обличчю вгадати, що вона має на увазі.

— Це Кальман тебе бомбонув. Він і ще хтось із ним. У них гульбан там — ханадзип! Якшо пробіжишся, може, не все ше з’їдять і тобі оставлять, — скривилася Майя саркастично. Вона запхала руки в кишені комбінезона і мовчки пішла поміж облущених стін.

Гектор дістав свій бойовий штопор і стиснув його в руці.

— Удвох не підем. Тре’ ще людей. Капрона на них тре’. Він — апулаз лютий, — думав уголос Нельсон.

— Так він же копать не схотів, — заперечив Гектор.

— Попробуй копать, коли замість руки — іржавий рех. А от рило комусь підправить — оце його робота!

— Він же не за нас! — упирався Гектор, пам’ятаючи, як власноруч вибив Капрону око.

— Одсипем горобців піввідра — буде за нас, ілуха! — рішуче глянув на брата Нельсон.

* * *

Кальманова хижка була надто низька як для такого довготелесого мешканця. І Нельсон подумав, що господар мав би весь час пригинатися, стоячи в ній. Шиферні стіни трималися купи лише завдяки дротині, що стягувала їх. Дах із залізного листа прогнувся посередині під вагою дощової води і сміття. З-поза дверей долинало лише якесь невиразне