Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану 📚 - Українською

Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

270
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану" автора Олексій Анатолійович Кононенко. Жанр книги: Наука, Освіта / Інше.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 207
Перейти на сторінку:
манеру триматися мені вдалося спостерігати тільки у туркменів. Одяг у них той самий, що й у Хіві, тільки і у чоловіків, і у жінок трохи модифікований доданими кількома предметами розкошу з Персії. Головну роль в одязі грає червона шовкова сорочка; хоч вона заборонена ісламом, її одначе носять представники різної статі; у туркменських жінок вона складає увесь домашній одяг, і я бачив старших матрон, зрілих дів і молодих дівчаток у довгих до щиколоток сорочках. Головний убір чоловіків – хутряна шапка, вона легша і виготовлена із більшим смаком, ніж незграбні узбецькі чи вежоподібні перські шапки. Зазвичай вони носять також чапан, запозичений з Хіви і схожий на наш халат; вирушаючи в чапаул (розбійний набіг), вони вкорочують його. У свята жінки пов'язують навколо пояса поверх довгої сорочки велику шаль, яка звисає двома кінцями; обов'язкові також червоні чи жовті чоботи на високому каблуці, та понад усе вони люблять прикраси: масивні срібні браслети, намисто, сережки і кільця, які одягаються в ніс, а також футляри для амулетів, що нагадують наші патронташі. Ці футляри, подібні нашим орденським стрічкам, часто висять у них справа і зліва і супроводжують кожен рух гучним подзенькуванням. Туркмену дуже подобається такий брязкіт, тому він чіпляє брязкальця на дружину і на коня; якщо ж у нього для цього не досить коштів, то він краде перса і навішує на нього ланцюги, щоб чути хоч який-небудь дзенькіт. Жіночий костюм довершує щось подібне до угорського доломана, який, звисаючи з плечей, має бути такої довжини, щоб виднівся кінець коси з вплетеною в неї стрічкою.

Туркменська юрта дуже гарна і повністю відповідає кочовому способу життя. Юрту такої ж форми можна зустріти по всій Середній Азії аж до далекого Китаю. Вона складається з трьох частин: по-перше, з дерев'яного каркаса, по-друге, з повстяного покриття, по-третє, з внутрішнього убранства. За виключенням дерев'яного остова усі складові частини виготовляють туркменські жінки. На них лежить обов'язок поставити і зняти житло, упакувати юрту при переїзді на інше місце і завантажити її на верблюда, тоді як самі жінки йдуть поруч пішки. Юрти бідняків і багачів різняться внутрішнім убранством. Бувають юрти тільки двох видів: кара-ой, тобто чорна, потемніла від часу, і ак-ой, тобто біла юрта, обтягнута зсередини білосніжною повстю, її ставлять для пошлюблених і найпочесніших гостей. Загалом, юрта, яку я бачив у Середній Азії, справила на мене дуже гарне враження. Влітку в ній прохолодно, взимку відчуваєш приємне тепло, а як добре опинитися під її захистом, коли в неозорих степах лютує ураган. Чужинець часто боїться, що сили стихії розірвуть на тисячі шматків стіни житла товщиною всього в палець, а туркмена це мало турбує, він укріплює мотузки і солодко спить, бо ревище бурі звучить для нього як ніжна колискова пісня.

Про вдачу, звичаї та заняття туркменів можна було б написати цілу книгу – така велика і вражаюча різниця між їхнім і нашим способом життя. Але ми змушені обмежитися тут кількома характерними рисами. Головне діло в житті туркмена – це аламан, тобто товариство по грабунку, або чапаул, тобто напад. Він миттєво готовий озброїтися і сісти на коня, як тільки його запросять вирушити в похід, що на його думку принесе вигоду. План подібного діла завжди тримається в таємниці навіть від найближчих родичів. Після того як обрано сердара (ватажка) і отримано благословення фатіха (мулли), кожен учасник походу з приходом вечора прямує своїм особливим шляхом до наперед обумовленого місця збору. На населені пункти завжди нападають опівночі, на каравани чи ворожі загони – на сході сонця.

Напад у туркменів, так же як у гунів і татар, швидше можна назвати набігом. Атакуючі розділяються на кілька груп і з різних боків двічі, рідше тричі, нападають на жертву, яка нічого не підозрює (туркменська приказка: «Ікі денг учте дон», тобто «Попробуй два рази, а на третій поверни назад»). Ті, на кого вчинено напад, повинні бути дуже рішучими або відчувати себе дуже сильними, щоб чинити опір подібному нападу зненацька; з персами це відбувається дуже рідко; і дуже часто буває так, що один туркмен успішно б'ється з п'ятьма персами, а то й більше.

Туркмени розповідали мені, що один туркмен бере у полон чотири-п'ять персів. «Часто, – говорив мені один кочівник, – перси від страху кидають зброю, просять мотузку і в'яжуть один одного. Нам треба лише зійти з коня і зв'язати останнього». Навіть не згадуючи про поразку, яку 22 тис. персів потерпіли від 5 тис. туркменів зовсім недавно, можна вважати фактом велику перевагу синів пустелі над іранцями, і я схильний думати, що навіть найсміливішого позбавляє мужності давній жах перед татарами з півночі, який увійшов в історію. І якою дорогою ціною доводиться нам розплачуватися за своє боягузтво! Можна вважати щасливим того, кого зарубали під час набігу. А безвольному, хто здається на милість переможця, зв'язують руки, і вершник або садить його в сідло, причому ноги йому зв'язують під черевом коня, або жене його перед собою; якщо ж неможливо ні те, ні інше, то вершник прив'язує його до хвоста свого коня і протягом довгого часу, а то і кількох днів він мусить іти за розбійником на його батьківщину, в пустелю.

Про участь прибулих бранців вже говорилося, я хочу описати тільки одну сцену, свідком якої був в Ґемюштепі і яку не забуду. Аламан повернувся додому з багатою здобиччю: бранцями, кіньми, ослами та іншим рухомим і нерухомим майном. Приступили до розподілу здобичі. Розділили на частки, скільки чоловік брало участь у пограбуванні; окрім того, всередині залишили купу, як я потім зрозумів, для добавки. Розбійники йшли по порядку, оглядали свою частку; перший залишився задоволений, другий теж, третій оглянув зуби персіянки, що йому дісталася, і зазначив, що його частка дуже мала. Тоді ватажок з купи, залишеної для добавки, поставив біля бідної рабині маленького осла; прикинувши загальну вартість цих двох істот, туркмен залишився задоволений. Ця сцена повторювалася неодноразово, хоч мене дуже обурювала жорстокість процедури, я не міг не розсміятися, спозираючи, як дивно складається та чи інша частка для розбійників.

Головна зброя, яка забезпечувала туркмену перевагу в розбійницьких набігах, – його кінь, і син пустелі любить його більше,

1 ... 12 13 14 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"