Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

залило затоку, Вусатий встав, потягнувся, гріючи спину в перших променях. Мить повагавшись, він зайшов по коліна в холодну воду, чого коти ніколи не роблять з власної волі, обняв Бікі за шию і поцілував його в обидві щоки.

— Не знаю, чи це тебе втішить, — мовив він поважно, — але від цієї миті ти маєш не лише батька в особі Добромира, а й брата в особі Йонатана Коота.

Ерикові теж хотілося вчинити щось подібне. Він пурхнув, сів на панцир Овального і навіть дзьоба вже був відкрив. Що сердечніших слів він добирав, то більше гнівався на людей, які так жорстоко скривдили Бікі, і врешті, не здобувшись на жодне слово, заходився сколупувати фарбу. Знищуючи літеру за літерою з тих, які ще лишилися, він промовляв у короткі хвилини перепочинку:

— Підлість, підступність, неподобство! Чим завинили перед ними птахи? Або черепахи? Або коти? Ну що?

Цюк, цюк! Стук, стук!

— Визиск, наклепництво, зловживання! Як можна тварину, що працює, поставити замість колеса? Нехай ось я його вистежу, присягаюсь листям родинного дуба, він у мене зразу чотири колеса на вулканізацію повезе.

Цюк, стук! Стук, цюк!

— Злочин, хуліганство, паскудство, дурість! Ліс, запилений цементом, жуки, обгодовані хлорофосом, павуки, отруєні п’яними мухами, риби, начинені хімією. Потруять і нас, і себе! Безвихідна ситуація!

Стук, цюк, луп! Луп, цюк, стук!

— Безвихідних ситуацій не буває,— муркнув Йонатан, ніжачись на сонечку. — Я в своєму житті потрапляв у такі пригоди, що не повірите, як вам колись розповім… — Він делікатно позіхнув, затуливши пащу лапою.

— Не буває?.. Безвихідних?.. — Ерик стомився від роботи і балакання, трохи навіть аж засапався.

— Я вже сказав. Не буває,— ліниво відповів Коот.

— Такий герой?

— Прикладом може бути Гордіїв вузол… — почав Бікі, аби щось сказати і трохи заспокоїти Ерика.

— Який іще вузол?

— У місцевості Гордіон, у храмі Зевса, стояв віз, ярмо якого було прив’язане до дишля дуже химерним вузлом.

— Коли стояв? А на возі що було?

— Порожній віз, двадцять три століття тому.

— А мені що до того?

— Стривай, Ерику… Між тогочасними володарями виникла суперечка. І було сказано: той, хто розплутає цей вузол, володітиме всією Азією. І ось Александр Македонський…

— Видатний полководець, — впав йому в річ Йонатан. — А ти начитаний, Хелонідес!

— Я плавав на суднах, де були бібліотеки, та й часу мав удосталь…

— Ну й що з тим вузлом полководця? — перебив його Повзик.

— Александр Великий розрубав Гордіїв вузол мечем. От вам і приклад того, що не буває ситуацій…

— У Йонатана немає меча. І навіть дзьоба, щоб розплутати.

— Ну міг би перегризти, — мовив Коот.

— Такий герой?

— Сам оціниш який, коли ввечері розповім вам одну пригоду.

— Чому не зараз?

— Подрімаю, тоді й розповім.

— А я хочу знати зараз, — світло дня додавало Повзикові чимраз більше завзятості, а що він не міг негайно помститися людям, які скривдили Бікі, то рвався в бій із тими, хто перебував у радіусі дії його дзьоба. — Я бачу, ти дуже завзятий…

— Авжеж.

— І все тобі вдається?

— Майже.

— То наведи порядок — очисть річку Бубжу. Чому ти виловлюєш отруєних харіусів з брудної річки і як дурень жбурляєш на чисте? Якби ми тобі не допомогли, ухоркався б ти біля того відра.

Стук, стук!

Ерик знову взявся до роботи, але зразу ж перестав і в’їдливо докинув:

— Дивись, щоб колись не надірвався, хвалихвосте!

Розморений теплом, сонний Йонатан Коот не втручався в суперечку.

Він дивився на легенькі пасма туману, які повільно пливли над водою, мружив очі й нарешті спокійно промовив:

— Очищення Бубжі — річ досить проста. Я давно виношую одну ідею, закодовану під назвою «Коотів вузол», і якщо втілю її в життя, то алича, під якою ми познайомилися, зацвіте ще цієї весни.

— Стривай! — закричав Ерик, який, здряпавши літери з краю панцира, встиг уже почистити три чверті напису посередині.— Читай-но…

— «Завжди», — прочитав Йонатан.

— Пі-пі, хі-хі! — пискливо засміявся Крилатий.

— Ха-ха-ха! — тихенько вторував йому Овальний, поглядаючи на свою спину.

— Отож-бо! — глузливо провадив Повзик. — Завжди зацвіте, тільки не алича, а вода.

— Завжди цвістиме, — поправив Бікі, дбаючи про чистоту мови й точність висловлення думки.