Павло Петрович Коробчук - Кайфологія

вже не варто не щиро мета ґвалтівника і невдоволеної жінки завжди різна для неї гра у певний момент переростає у справжнє життя для нього життя у певний момент переростає у справжню гру і оскільки чуєш ти показала своє справжнє обличчя воно нижче пояса у закинутому будинку в який ти погодилася піти після ножа на горлі та прокуророві плакати не можна не можна ридати – ти ж сама погодилася на зручніші умови вдоволення занадто спекотно ми знаходимось одне від одного занадто пекельно ми розливаємо нашу нафту серед моря занадто довго ми стримували своїх демонів і котів але вона плакала не через це людина як країна
люди народжуються і помирають сезонно. їм завжди потрібен час відпочити тут від смерті, а там – від життя. у декого жити стільки резону, що навіть після отруєнь чи відсидки вони вперто тримаються за кермо водія, плутаючи щирість із владою. вважають, що без них весь електорат і автомобіль зірветься у прірву. але смерть не є моральною вадою. прийде новий уряд і вдаватиме за загиблими офіційний біль. так ми проходитимемо нові кола пекла, ніби в генеалогічному дереві країни з’являтимуться річні кола, відкладаючи ікринки пам’яті. так буде зменшуватись небезпека політичних криз. хоч є певні бренди – Бог, Кока-Кола, яких не стосуються розборки панівної громади, зовнішній борг, збільшення смертності чи розлучень. хоча розлучення чи смерть – це поняття сезонні, вимога моди. дехто, щоправда, не стежить за модою, ніби поганий учень в класі тієї школи, яку вимагає від нас соціум чи тусовка, дехто не вміє носити життя, ніби незручний одяг, немов від народження йому не дали пожиттєву умовку. таким людям варто зачинити кватирку і країна зникне, як протяг. видих про Галю

Її обличчя загалом схоже на ту швидку вимову, яка сьогодні була з її уст. Таке чітке, гострий ніс, фактично погідливе, але насправді ненависне. Те, яке ненавидить. Це так захоплює і зближує. Хотілося якось обережно підступитися. Навколо блимали гірлянди, розвішені на тіла публіки, яка саме вийшла на антракт і вона мені сказала, що не буде торкатися мене. Не може відтепер цього собі дозволити. Якби в неї не було сьогодні такого обличчя, я б не повірив у серйозність тих слів.

Там був Антон і Родя і темні Барбарині зуби і якісь ностальгійні бубабісти, хоча живі, тобто живучі, тобто вижилі, і десь на мент, коли ми