П'єр Буль - Міст на річці Куай

— Але що ж усе-таки сталося? — запитав, спохмурнівши, полковник.

— Я цілком згоден з Рівзом, сер, — озвався Х’юг, який залишив місце робіт, щоб зустріти командира. — Доводжу до вашого відома — далі так тривати не може.

— Та в чому річ?

— Тут панує справжня анархія. За весь час, поки я працюю, я не стикався з таким безголів’ям і безладдям. Ніякої системи. Так ми нікуди не дійдемо. Весь час тупцяємо на місці. Кожен віддає якісь безглузді накази. Ці япончиська зовсім не вміють керувати. Якщо вони не облишать втручатися в роботу, ми ніколи її не закінчимо.

Відтоді, як на чолі бригад стали англійські офіцери, справи пішли куди краще, а проте було очевидно, що далеко не все ще гаразд.

— Висловлюйтесь ясніше. Спочатку ви, Рівзе.

Капітан видобув з кишені папірця.

— Сер, я занотував тільки найгрубіші помилки, інакше перелік був би занадто довгим.

— Доповідайте. Я для того і прийшов, щоб вислухати обгрунтовані скарги і зважити всі пропозиції, спрямовані на поліпшення справи. Я й сам відчуваю, що не все тут гаразд. От ви мені і роз’ясніть що до чого.

— По-перше, сер, будувати міст на цьому місці — чисте божевілля!

— Чому?

— Мулисте дно, сер! Ще ніхто ніколи не бачив надійного мосту, поставленого на нестійкому підложжі. Це могло спасти на думку тільки таким дикунам, як вони. Ладен закластися, сер, що міст при проходженні першого ж ешелону завалиться.

— Це серйозна річ, Рівзе, — відказав полковник Ніколсон, утупивши свої ясні очі в співрозмовника.

— Вельми серйозна, сер. Я пробував розтлумачити це японському інженерові… Але який з нього інженер? Присягаюся Богом святим, що це звичайнісінький невіглас. Як можна розумно домовитися з тим, хто навіть не знає, що таке несуча здатність грунту, хто лупає очима, коли називаєш величини тиску, і не вміє пристойно розмовляти англійською! Я був терпеливий, сер. Зробив усе можливе, щоб переконати його. Навіть провів невеличкий дослід, думав, тоді він уже не зможе заперечити того, що побачить на власні очі. Марна праця. Ні, він затявся, щоб поставили міст на багні, хоч ти його ріж.

— А що це був за дослід, Рівзе? — запитав полковник Ніколсон, у якого це слово завжди збуджувало пожадливу допитливість.

— Зовсім простий, сер. Дитина і та б зрозуміла. Онде бачите у воді, під самим берегом, палю? Це я наказав забити її простим копром. Вона ще не досягла твердого грунту, а вже бачите, як глибоко сидить? І після кожного удару занурюється все глибше й глибше. Так само всі опори мосту проваляться під вагою ешелону, це я вам гарантую, сер. Слід би залити основу бетоном, але в нас його немає.

Полковник уважно оглянув палю й раптом запитав Рівза, чи не міг би той продемонструвати свій дослід і йому. На Рівзів поклик прибігло кілька полонених і всім тілом повисли на линві. Важкий молот, підвішений на мотуззі, двічі-тричі впав на верхній торець підпори. Паля помітно вгрузла глибше.

— Бачите, сер! — вигукнув Рівз. — Бийте хоч до завтра, і буде те саме. Скоро вона зовсім зникне під водою.

— Гаразд, — мовив полковник. — А на скільки футів вона тепер сидить у дні?

Рівз назвав точні цифри, занотовані в нього на папірці, й додав, що найвище дерево джунглів не досягло б твердого грунту.

— Дуже добре, — підсумував полковник Ніколсон з видимою втіхою. — Усе ясно, Рівзе. Тут справді й дитина б збагнула. Мені подобається така наочність. То, кажете, інженера це не переконало? Зате переконало мене, а це, запевняю вас, головне. Отже, яке рішення ви пропонуєте?

— Збудувати міст в іншому місці, сер. Мені здається, десь за милю звідси є таке. Звичайно, треба ще все перевірити…

— Перевірте, Рівзе, — промовив полковник своїм спокійним голосом. — І дайте мені потрібні дані, щоб я міг переконати японців. — Він занотував щось на клаптику паперу, який правив йому за записник. — Що ще, Рівзе?

— Будівельний матеріал, сер. Треба наказати, щоб ретельно добирали дерева! Не такі, які добирали наші солдати спочатку, — щоправда, вони мали на меті зовсім інше. Одначе вибір цього горе-інженера аж ніяк не кращий. Він велить рубати перші-ліпші дерева, анітрохи не дбаючи про те, яка в них деревина — тверда чи м’яка, міцна чи крихка. Чи витримає навантаження, яке на неї ляже. Це просто ганьба, сер!

Полковник знову щось занотував.

— Що ще, Рівзе?

— Це вже я приберіг насамкінець, бо воно найважливіше. Ви вже, як і я, певне, помітили — річка має завширшки щонайменше чотириста футів. Береги високі. Настил мосту лежатиме більш як на сто футів над поверхнею. Погодьтеся — це неабияка споруда. Аж ніяк не дитяча забавка. І що ж? Скільки разів я просив інженера показати проект. А він знай трясе головою, як роблять вони всі, коли їх заженеш на слизьке. Нарешті я запитав його категорично. Так ось, хоч вірте, хоч не вірте, сер, але проекту немає. Він не накреслив жодного плану! І не збирається цього робити. Навіть нібито не розуміє, про що йдеться. Уявляєте собі, він хоче побудувати міст, так наче кладочку перекинути через рівчак. Забити кілька жердин, покласти на них кілька дощок — і край! Такий міст зроду нічого не витримає, сер. Це справді ганьба — бути отаким партачем!

Він так щиро обурився, що полковник Ніколсон визнав за потрібне втішити його.

— Заспокойтеся, Рівзе. Ви правильно зробили, виливши все, що наболіло вам на душі. Я вас дуже добре розумію. Кожен має своє самолюбство.

— Саме так, сер. Щиро признаюся вам, що ладен радніше знову терпіти знущання, ніж брати участь у