П'єр Буль - Міст на річці Куай

до себе майора Шірса, колишнього кавалерійського офіцера, що служив у підрозділі 316 від самого його заснування й був одним з ініціаторів створення цієї організації. Шірс щойно повернувся з Європи, де успішно виконав кілька вельми делікатних місій.

Полковник Грін провів з ним довгу розмову, познайомив його з усіма одержаними донесеннями, а потім у загальних рисах накреслив його завдання.

— Спорядження з собою візьмете небагато, — сказав він, — решту в міру потреби скинемо на парашутах. Щодо самої акції — роздивитесь на місці. Тільки не кваптеся. Як на мене, то краще почекати, доки закінчать залізницю, а потім уже завдавати вирішального удару. Головне — не ризикувати, не сполохати ворога дрібними наскоками.

Пояснювати, в чому полягає акція і яке спорядження для неї потрібне, було зайве. Сенс існування «Компанії Вибух» виключав потребу всіляких додаткових розжовувань.

Передусім Шірс мав налагодити зв’язок із сіамцями, заручитись їхньою прихильністю та лояльністю, а потім розпочати інструктаж партизанів.

— Вважаю, що для початку вистачить трьох чоловік, — запропонував полковник Грін. — Як ви гадаєте?

— Згоден з вами, — відказав Шірс. — У кожному разі, кістяк групи повинен складатися з трьох європейців. Якщо нас буде більше, ми ризикуємо привернути до себе увагу.

— Отже, погодились. Кого думаєте взяти з собою?

— Пропоную Вардена, сер.

— Капітана Вардена? Професора Вардена? А у вас губа не з лопуцька! Ви і він — двоє найкращих моїх офіцерів.

— Може, я не зрозумів, але тут начебто йдеться про важливу місію, сер, — зауважив Шірс спокійно.

— Йдеться про дуже важливу місію, як з дипломатичного, так і з оперативного погляду.

— Отже, Варден саме та людина, без якої я не зможу все це виконати, сер. Колишній викладач східних мов, володіє говіркою кхонтаї і зможе порозумітися з тубільцями. До того ж це людина розважлива й стримана… звісно, в тій мірі, в якій вимагає діло.

— Що ж, беріть Вардена. А хто третій?

— Я ще подумаю, сер. Певно, один з молодих, які щойно закінчили курс навчання. Я накинув оком на деяких випускників. Завтра вам скажу.

Підрозділ 316 мав у Сінгапурі спеціальну школу, де навчали молодих добровольців.

— Ну гаразд, а тепер погляньте на цю карту. Осьде я позначив місце вашого парашутного десанту. Як доповідають наші агенти, тут ви зможете переховатись у сіамців, не боячись, що вас знайдуть японці. Ми вже зробили розвідку з повітря.

Шірс схилився над картою і над збільшеним фото. Він пильно вивчав район, обраний для диверсійної операції в Таїланді. І в цю хвилину відчув, як поза шкірою побігли мурашки, — так бувало щоразу, коли він вирушав на нове завдання в невідому країну. Кожна місія підрозділу 316 завжди хвилювала, але цього разу привабливість пригоди зростала ще дужче, зважаючи на цю дику гірську місцевість, укриту джунглями, край мисливців і контрабандистів.

— По-моєму, тут чимало зручних місць, — знову заговорив полковник Грін. — Ось, приміром, цей самотній хутір неподалік від кордону з Бірмою. Звідси до залізниці два чи три дні пішки. За приблизним планом магістраль має перетнути річку… річку Куай, якщо план правдивий. Отут, мабуть, і буде найдовший міст на всій залізниці.

Шірс усміхнувся, уявивши собі ті численні переходи через річку.

— Навіть не вдаючись до детальнішого вивчення об’єкта, я вважаю, сер, що це місце можна сміливо обрати за опорний пункт для всіх операцій.

— Гаразд. Залишається тільки приготувати ваш повітряний десант. Це може бути, якщо сіамці дадуть свою згоду, десь за три-чотири тижні. Ви коли-небудь стрибали з парашутом?

— Ніколи, сер. Стрибки з парашутом почали викладати, коли я вже залишив Європу. Варден, здається, теж не стрибав.

— Тоді заждіть хвилинку. Я запитаю наших фахівців, чи зможуть вони провести з вами кілька тренувальних стрибків.

Полковник Грін зняв трубку, зв’язався з авіаційним начальством і виклав своє прохання. Відповідь була досить довга і, схоже, не задовольнила його. Шірс не зводив з шефа очей і побачив, що настрій у нього підупав.

— Отже, це ваша остаточна думка? — спитав полковник Грін. Якусь хвилину він похмуро слухав, потім поклав трубку. Ще хвильку помовчав і нарешті вирішив дати пояснення.

— Хочете знати думку фахівця? Так ось. Він сказав буквально так: «Якщо ви конче наполягаєте, щоб ваші люди зробили кілька тренувальних стрибків, я надам їм таку можливість, але не раджу цього, бо потрібно щонайменше шість місяців наполегливої підготовки. Мій досвід у тренуваннях такого типу і в такій місцевості підказує ось що. Якщо вони зроблять один стрибок, то щось собі поламають у п’ятдесяти випадках зі ста. Якщо стрибнуть двічі — у вісімдесяти зі ста. Ну, а якщо тричі — тоді напевне покалічаться. Ви мене розумієте? Це не питання тренувань, а питання ймовірності. Найкраща рада тут — зробити один стрибок, та й годі». Оце так він сказав. А далі вам вирішувати.

— Однією з переваг сучасної армії, сер, — поважно відказав Шірс, — є те, що вона має фахівців, здатних розв’язати будь-які проблеми. Навряд, щоб ми були тямущіші за них. Думка вашого фахівця здається мені цілком переконливою. Сподіваюся, що й раціоналіст Варден оцінить її належно й пристане до мого рішення. Ми стрибнемо раз, як порадив цей фахівець, і стрибнемо вдало.

2

— Ви, Рівзе, начебто чимось невдоволені? — звернувся полковник Ніколсон до капітана саперних військ, чий вигляд виказував ледь стримуваний гнів. — Що сталося?

— Невдоволений? — вигукнув той. — Та ми просто не можемо більше так працювати, сер. Запевняю вас, це неможливо. Зрештою, я сам хотів вам сьогодні сказати. Та ось і майор