Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

Доктор С. Лоро! Панове, залиште нас, будь ласка, удвох.

Лора. І мови бути не може! Маг щойно попросив моєї руки! Еге ж, месьє Маже?

Доктор С. Лоро, справа дуже серйозна.

Лора. Але в мене теж справа серйозна! (Раптом стає дуже сумною.) Принаймні мені дуже хотілося б…

Доктор С. Я маю поговорити з Жульєном.

Жульєн здригається від страху. Решта шанобливо віддаляються.

Лора швидко крокує до коридору Ж. Проходячи повз Жульєна, вона не втримується — і звертається до нього.

Лора. Ви правильно зробили, що відмовилися. Там, на землі, я неодмінно у вас закохалася б.

І, не даючи йому часу на відповідь, Лора виходить услід за Магом.

Доктор С. Жульєне, вас щойно завезли до операційної. Лікарі знайшли численні внутрішні ушкодження.

Жульєн. Я видужаю?

Доктор С. Принаймні вони зроблять для цього все. (Трохи помовчавши.) Ви переживаєте дуже важливу мить.

Жульєн. Навіщо ви це мені кажете?

Доктор С. Бо не хочу від вас щось приховувати.

Збирається йти.

Жульєн. Як?! Це все?

Доктор С. Хіба мало?

Виходить, залишивши Жульєна самого, зануреного в болісний смуток.

У просвіті коридору з’являється Лора. Вона не відводить погляду від Жульєна, ніби читає його думки. Потім лагідно, без кокетства звертається до нього.

Лора. Не бійтесь.

Жульєн (агресивно). Хотів би я на вас подивитись у такому становищі!

Лора. Але я саме в такому становищі.

Жульєн (раптом збагнувши). Даруйте… (Вимучено всміхається.) Немає нічого банальнішого, ніж думати, буцімто ти унікальний.

Лора. Якби вам довелося подорожувати у валізі, чим би ви хотіли, щоби її було напхано — цвяхами чи шовком?

Жульєн. Ясна річ, шовком.

Лора. У такому разі не бійтесь. Оскільки ви однаково не можете знати, що буде далі, краще віддавати перевагу шовку. Спробуйте заспокоїтися.

Жульєн. Ви хоч трохи здогадуєтеся про те, що коїться там, угорі?

Лора. Я маю надію…

Жульєн (збентежено). Як вам вдається бути такою оптимісткою?

Лора. Бо інакше не можна. Я звикла всюди докладати зусилля — певно, тому, що у м’язах моїх сили немає. Я люблю життя безодмовним коханням — але люблю шалено! Смерть я люблю також.

Жульєн (раптом усвідомивши, що вона його приваблює). Ви, певно, подобаєтесь чоловікам.

Лора. Ні, я їх лякаю. Хіба може серйозний хлопець закохатись у таку, як я? Усі ж знають, що жити мені залишилось недовго. Усім відомо, що я не зможу ні виносити дитя, ні привести його на світ. На землі я — тільки привид жінки, примара. Я не можу запропонувати майбутнього. Вони там, унизу, живуть так, ніби безсмертні: не кохають, а інвестують.

Жульєн. Я вам не вірю.

Лора. Одного разу до мене залицявся хлопець. Телефонував мені, навідувався, надсилав мені квіти, казав, буцімто я була найважливішою жінкою у його житті. І я майже повірила. А потім подруга розповіла мені дещо про нього: кількома роками раніше від хвороби померла його сестра-близнючка. Хлопець не міг у це повірити, хотів усе повернути. Розумієте? Через мене він звертався до іншої. А я була ніби прозора. (Помовчавши трохи.) І я перестала його приймати. (Ще трохи помовчавши.) А найгірше те, що він дуже страждав.

Жульєн. А тепер?

Лора. Він одружений зі здоровою жінкою, вони чекають на дитину — він аж сяє від щастя! Кохання до мене було лише частиною жалоби. (Помовчавши.) Ненавиджу співчуття! Не хочу, аби мені співчували! Почуваюся брудною! (Ще трохи помовчавши.) На вашу думку, я страшенна гордячка?

Вибухає дзвоник. Миготять лампочки. Жульєн і Лора аж підстрибують від несподіванки. Вбігають Доктор С. і помічники. Доктор С. зважує ситуацію і обертається до Жульєна.

Доктор С. Жульєне, ваша черга.

Жульєн настрахано заклякає. У його жилах холоне кров. Його охоплює майже тваринний страх.

Жульєн. Моя?

Доктор С. Так, ваша. Ходімо до ліфта.

Однак Жульєн — ані руш.

Двоє помічників підходять до нього й ведуть до ліфта. Доктор С. кладе руку йому на плече, намагаючись заспокоїти. Проте Жульєнові важко стерпіти пронизливий дзвоник і незрозуміле очікування. Він тремтить.

Жульєн (сам до себе). Помру… Певна річ, я помру…

Раптом він виривається з обіймів Доктора С. і обертається до Лори, ніби прагнучи знайти якийсь вихід.

Жульєн. Мені страшно…

Лора. Не варто боятись. Я, наприклад, ніколи не боюся.

Жульєн. А я боюся! Лоро! Скажіть мені щось!

Лора. Що я вам маю сказати?

Жульєн (мов у пропасниці). Про себе. Ну ж бо, хутчіш, кажіть! Покваптесь — у мене немає зайвого часу! Де ви мешкаєте?

Лора (відповідає так само квапливо). У великому будинку на березі моря, з вікнами завширшки з обрій!

Жульєн. А пляж там є?

Лора. О так! Довгий, білий, із синіми хвилями. Обожнюю, коли мене возять алеєю понад пляжем!

Жульєн. А що ще? Що вам подобається робити?

Лора. Мріяти. Слухати музику. А вслухаючись у музику, я вслухаюсь у довколишню тишу.

Жульєн. А що ще?

Лора. Ще? Читати — пожадливо читати, намагаючись прожити усі ті життя, яких мені не дано прожити.

Жульєн. А ще?

Лора. Здається… я хотіла б закохатись.

Жульєн (сумно). І я теж… (Раптом,