Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

зиркнувши на Лору, він щиро випалює.) Ви така чарівна!

Лора (занепокоєно). Навіщо ви це мені кажете?

Знову лунає дзвоник, проте ліфт досі не прибув. Жульєн використовує останні миті.

Жульєн. Бо відколи я вас побачив, я думаю саме про це, проте досі не завдавав собі клопоту це вам сказати. (Із запалом.) Коли ви постали у цьому клятому ліфті, я побачив дивовижну, прекрасну, величну панну, подібну до екзотичної перлини. І подумав: я, звісно, не красень, проте хіба це має значення — її вроди стане на двох!

Лора. Замовкніть.

Жульєн. А потім Доктор С. назвала вас Лорою — два простенькі склади, як у слові bonjour: «Бонжур, Лоро!» Дві ноти цього слова складають вуста, немовби для поцілунку. І я подумав: звісно, я лише якийсь Жульєн, проте хіба це має значення — музики її імені стане на двох!

Лора. Замовкніть.

Жульєн (набагато впевненіше, хоч і не помічає цього). А потім я спостерігав за тим, як ви сперечалися з Доктором С., — достоту постать на носі корабля, що, усміхаючись, зустрічає шквали, піну і бурю! І я подумав собі: я, звісно, не сміливець, проте хіба це має значення — її мужності стане на двох!

Лора. Замовкніть.

Жульєн. І щойно я побачив цю силу — як одразу відчув і слабкість. Вона виникає із надміру сили, що може миттю вщухнути. Тож я сказав собі, що ви, певно, потребуєте чиєїсь підтримки, міцної руки. (Із усмішкою.) В іншому житті — житті, від якого я, напевно, ні за що не відмовився б, я подав би вам обидві руки. Усього цього я вам не встиг сказати… Навіть зараз є речі, яких я вам не кажу: що хотів би опинитися разом із вами у великому будинку на березі моря, слухати музику разом з вами і примусити вас менше читати — аби ви вдихали життя повніше!

Лора. Замовкніть.

Жульєн. Адже, побачивши вас, я раптом відчув, як мене лихоманить, як трясе мене, мов у пропасниці, — і ця пристрасна лихоманка ніби повернула мені життя: я став дихати на повні груди, їсти з апетитом, відчув у собі запал, достатньо сил, аби перевернути Землю, повернути вам ваші ноги, стиснути вас в обіймах, примусити годинники голосно вибивати час, відкинути геть смерть… (Помовчавши.) Дивно, але страх справді майже минув…

Дзвоник стихає. Раптова глибока тиша.

Жульєн і Лора вклякають — збентежені й невдоволені.

Доктор С. повагом обертається до Жульєна.

Доктор С. Фальшива тривога… Ваш час іще не прийшов. Таке трапляється іноді. Хоч і вкрай рідко. Певно, під час операції щось сталося.

Жульєн і Лора ще більше стривожені.

Доктор С. Я вас краще залишу.

Жульєн і Лора стоять не рухаючись — мовби пришпилені до сцени долею.

Доктор С. (розвертається, збираючись вийти). Мені дуже шкода, що так сталося.

Задоволена сказаним, вона виходить. Жульєн і Лора дивляться одне на одного, скам’янілі.

Жульєн (луною повторюючи за нею). Шкода…

Він нервово гмикає. Його аж сіпає від сміху. Лора перелякано дивиться на Жульєна — здається, ніби він збожеволів.

Лора. Жульєне!

Жульєн (істерично). Шкода! Шкода! Чули? От уже! «Сталося так!»

Він із люттю кидається на крісла і перекидає їх. Йому конче необхідно вихлюпнути свій шал назовні. Він трощить усе довкола себе.

Потім падає на підлогу, і плечі його здригаються від нервового плачу.

Жульєн. Надто пізно. Я ж казав — надто пізно…

Лора (лагідно). Що — пізно?

Жульєн. Надто пізно сказав, що кохаю тебе!

Лора (запанікувавши). Ти цього не казав!

Жульєн. Ні! Ні!

Лора. Ти казав лише про конкретні речі, про деталі — що хочеш жити у великому будинку на березі моря, слухати музику…

Жульєн. Ні, я казав інше! Мої вуста сотні разів промовляли ці слова — лише ці слова, мовби добре відому сексуальну вправу, проте я вимовив їх уперше: о, як від них пече!

Лора (вся тремтить, ледве даючи раду почуттям). Ти цього не сказав!

Жульєн. Сказав. Зараз кажу.

Уважно дивиться на неї. Підводиться, підходить до Лори, ніжно її обіймає. Вона здригається, відчувши його поцілунок. Перериває його і запитує.

Лора. Ти ж мені не співчуваєш?

Жульєн. Аніскілечки!

Вони цілуються. Вона забувається в його обіймах.

Лора (зі сльозами на очах). Це несправедливо. Досі я не знала страху, а зараз боюся.

Жульєн. Чого ти боїшся?

Лора. Втратити тебе…

Повертається Маг — і бачить їхні пестощі.

Маг. О, даруйте…

Жульєн (радісно). Ба, як воно: відколи все гаразд, усі хочуть перепросити!

Маг (Лорі). Я розчарований! Адже я так гарно за вами упадав!

Усі троє сміються. З’являється Доктор С.

Доктор С. Я хотіла б поговорити із Жульєном.

Лора (стривожено). Не забирайте його від мене!

Доктор С. лагідно всміхається Лорі.

Лора (наполягає). Він залишиться тут! І я — теж! Ніхто вже не хоче одужувати.

Маг турботливо бере її за руку.

Маг. Що ж, доведеться повернутись до звичного фаху: заспокоювати. Саме цю роль я граю в історіях про кохання.