Ян Віктор Бжехва - Академія пана Ляпки

неба без упину пригрівало сонце. Як сказав мені Рекс, сонце тут не заходило ніколи. Коли ми вернулися в дім мого приятеля, він попросив своїх цуценят зійти з подушок на ґанку і запропонував мені прилягти поряд із ним. Так ми лежали й гомоніли, дивлячись на те, що діється на майдані.

— Як ви відрізняєте один день від іншого? — спитав я у Рекса.— Адже у вас не заходить сонце й ніколи не буває ночі...

— Дуже просто,— пояснив Рекс.— Коли пам'ятник лікареві Айболитю ми з'їмо до крихти, то напевно знаємо — минув один день. Щоб спорудити пам'ятник, витрачається стільки ж годин, скільки й на те, щоб його злизати. Все це складає земну добу. Так ми відлічуємо тУт час. На кінець тижня вказує сьомий пам'ятник.

Тридцять пам'ятників визначають місяць. А рік — це триста шістдесят п'ять пам'ятників. На майдані Таблички множення мешкає двадцять фокстер'єрів. Вони ведуть лік часові й складають календар для собачого раю.

У розмові з Рексом я почув ще багато цікавого про життя собак у потойбічному світі.

Мені було дуже затишно в гостях у Рекса, але з часом я занудьгував. Бісквіти, шоколад, ковбаси приїлися, і тепер я мріяв про тарілку крупнику та про моркву, над якими крутив носом дома. Скучив я і за хлібом.

Я вертався у мріях до академії пана Ляпки і з острахом думав про те, що було б, якби мені довелося назавжди лишитися в собачому раю.

Якось я лежав на городі й разом із Рексовими цуценятами грівся на сонечку.

Наді мною з кущів звисали сардельки, на які я позирав з огидою.

— Ага, ак! Ага, ак! — раптом пролунав наді мною знайомий голос. Я підхопився на ноги й побачив Матеуша. Він сидів на гілці сальтисонового дерева з маленьким конвертом у дзьобі.

— Матеуше! Який я радий, що знов бачу тебе! — закричав я.— Це прекрасно, що ти прилетів по мене!

Матеуш спурхнув із гілки й подав мені конверта. Це був лист од пана Ляпки. В ньому йшлося про те, як я маю вдихати й видихати повітря, щоб керувати своїм польотом.

До собак, що збіглися подивитись на Матеуша, я звернувся зі словами подяки за гостинність і ласку. Потім, обнявши на прощання мого дорогого Рекса й усю його родину, я рушив у супроводі бульдога Тома до райської брами. Матеуш летів наді мною і весело посвистував.

Я попрохав Тома подарувати мені для колекції одного ґудзика від його лівреї, востаннє кинув оком на собачий рай і ступив за його гостинний поріг.

Вдихнувши повітря уже відомим мені способом, я поплив угору.

Якийсь час до мене ще долинало журливе скавчання собак, але собачий рай віддалявся й віддалявся — спочатку він став убільшки як маленька хмаринка, а далі й зовсім зник з очей.

Ми летіли з Матеушем поряд, і я весь час виконував настанови пана Ляпки.

Так ми летіли кілька годин; нарешті я побачив у промінні призахідного сонця дахи будинків і вулиці нашого міста.

— Емія же зько! — крикнув мені на вухо Матеуш. Це означало: «Академія вже близько!»

І справді, за мить ми дісталися мурів, що оточували парк академії. Назустріч нам летів пан Ляпка, ще здалека привітно махаючи руками.

Не встигло і смеркнути, а ми вже були вдома.

Мої необачні мандри тривали дванадцять днів.

Важко знайти слова, щоб розповісти про радість, яка охопила мене, коли я спустився на землю. Товариші не могли натішитися мною, а пан Ляпка зажадав од мене врочистої обіцянки, що я ніколи вже нікуди не літатиму.

Я дав таку обіцянку й неухильно дотримую її.

*******************************Фабрика дір і дірок****************************

Я обіцяв розповісти, що робиться в академії пана Ляпки протягом дня. Я вже докладно переповідав про наші заняття з тої миті, як ми прокидаємось, і до обіду. Описав уроки з ляпкографії та з плетіння літер, змалював кухню пана Ляпки, розказав, як ми шукаємо скарби та як я літав до собачого раю. Я використовую кожну вільну хвилину, щоб занотувати все до щоденника, а проте дійшов тільки до того моменту, коли о четвертій пан Ляпка звелів усім нам зібратися біля брами.

— Зараз,— сказав він,— я поведу вас на екскурсію до найцікавішої фабрики в світі. Там ви побачите найчудовіші пристрої та машини, там працює дванадцять тисяч майстрів і робітників. Мій приятель інженер Кіптява керує цією фабрикою. Він обіцяв поводити нас по всіх цехах, щоб ми могли ознайомитися з роботою людей і механізмів. Це буде вельми повчальна екскурсія. Вишикуйтесь по четверо — і ходімо.

Анастазі відчинив браму, й ми рушили до центру міста.

На майдані Чотирьох вітрів ми сіли у трамвай, який мав довезти нас до фабрики. Місць не вистачало, й пан Ляпка за допомогою своєї чарівної помпочки збільшив трамвай так, що всі ми влаштувалися досить зручно. Спочатку дорога вела через місто, потім звернули на набережну й виїхали на Міст-самограй. Як нам пояснив пан Ляпка, трамвай своєю вагою змусив працювати механізм під мостом, і звідти полинули дзвінкі звуки маршу олов'яних солдатиків. По тім боці ріки розкинулось мальовниче містечко. В ньому жили робітники фабрики. Саму фабрику ми побачили за поворотом, де була кінцева зупинка трамвая. Від зупинки до фабрики вів ескалатор. Почувалися ми на ньому, як на майданчику розваг: щомиті втрачали рівновагу й падали.

На ескалаторі, що біг нам назустріч, стояв інженер Кіптява. Це був довготелесий, худий, сивий чоловік із скуйовдженою чуприною і цапиною борідкою. В нього були довгі, як патики, ноги та руки, і здаля він скидався на городнє опудало.

Кіптява спритно стрибнув на наш ескалатор, щиро обняв пана Ляпку й цмокнув його в обидві щоки.

— Дозволь, любий Богуміле, познайомити тебе із двадцятьма чотирма моїми учнями,— сказав пан Ляпка.

— Ага, ак! — почувся з задньої кишені пана Ляпки Матеушів голос.

— А це мій улюблений шпак Матеуш,— додав пан Ляпка, дістаючи шпака з кишені.

Інженер Богуміл Кіптява уважно поглянув на нас, погладив Матеуша і сказав, бавлячись своєю борідкою:

— Дуже радий тебе бачити, мій Амброжи. Охоче покажу твоїм учням фабрику дір і дірок. Тільки затямте, хлопці, на фабриці не можна нічогісінько чіпати.

По цих словах він обплів своєю лівою ногою праву ногу, схрестив пальці рук і поплив на чолі всього гУрту до фабрики, яка була вже зовсім недалечко.

Фабрика мала дванадцять велетенських корпусів із прозорими стінами й скляними дахами. Ще