Любомир Андрійович Дереш - Архе

уваги були цілком помірко ваними. Але вона не задовільнялася малим, та й ніколи не мала на меті задовільнитися. Геометрія розросталася. А що уваги при цьому потребувала щораз більше, то це нас виснажило настільки, що тепер ми геть охляли. Стали такими, якими й потрібні геометрії. Ледь живими й напів притомними! Фактично, ми спимо на ходу! У нас вистачає уваги тільки на те, щоби слідувати за автоматизмами, запропонованими геометрією. Терезко, ми у полоні. І найбільша катастрофа в історії людства — це те, що ми навіть НЕ ЗАУВАЖУЄМО цього!

Антон робився пафосним, немов Господній глас:

— Геометрія обнагліла! Тепер вона навіть не криється.

Вона щосекунди перед самісіньким носом, наче хизується тим, що ніхто більше не в силах її іґнорувати. Вона слабне тільки тоді, коли на неї аґресивно не звертати уваги. Скажімо, коли довгий час не ідентифікувати коло як коло, а квадрат як квадрат, ти перестаєш знаходити їх серед того, що бачиш.

Але людство програло геометрії…

— Шо, все аж так фатально?

— А шо, тобі відома хоч одна людина, яка не знає, як виглядає трикутник, а як — квадрат? Сама бачиш: не залишається нічого іншого, як займатися диверсією.

— Якою диверсією?

— Уважною. Такою, яка витісняє з мізків геометричність.

Скажімо, споглядання диму. Архемани знали, що роблять.

Вони зрозуміли це і стали боротися навіть за найменші крихти своєї внутрішньої уваги. Просто мало хто міг витримати таку боротьбу. Дим, між іншим — це все ще не геометрія, тому «архе» часто порівнюють хто з димом, хто з вогнем, то з полисками на воді. Як тільки математик здогадається, якими формулами можна задати динамічне рівняння, скажімо, для диму, він наче звільниться з полону і його сприйняття опиниться у «плазмі» без жодних попереджень. Але який божествений фрактал, яке міжгалак тичне дифрівняння потрафить описати цей хроносинкла стичний інфундибулум?.. Дехто з АРХЕ 8 утямив, що гео метрію не здолати раціональністю. Тому ці люди побачили інший шлях. Вони винайшли карплі.

— Але щось у них не спрацювало, — посміхнулася Терезка. — Бум щез, а геометрія як була, так і залишилася. Хіба ні?

Антон розвів руками.

— Тим, кому це потрібно, «плазма» відкрилась, а це головне. Краплі самі знаходили людей, у яких криста лізованість геометрією була не такою міцною. Це не містика, все відбувалося за законами лінійного мислення: рідина стікала у ділянках із підвищеною кривизною.

Він перевів подих, вочевидь, підійшов у своїй ораторії до пафосного звершення, аж тут:

— Не вір йому! Це в нього такий задум! — втрутився Буба напрочуд рішуче. — Поки ви тут пиздя кали, я ТАКЕ ТАМ зу видів, шо вам і не снилося! Я про вас тепер все все знаю! — сказав він і захвилювався від спогадів. — А той… цей… — Буба тицьнув пальцем на Антона. — А він взагалі цей во… енурезник!

Терезка перевела погляд з одного на іншого, потім назад і розсміялася. Невже «плазма» справді зірвала хлопцям дах?

Антон, якого на секунду вибили із сідла, взяв себе в руки.

Він розвернувся до Буби і, дібравши з арсеналу найбільш іронічний тон, сказав:

— То розкажи нам, шо ти бачив! Із задоволенням послухаємо! — і покосився на Терезку, неначе силоміць вплітаючи її в колаборацію супроти Буби.

Буба паскудно заусміхався, а пальці його заметушилися по траві.

— Хочеш мене переманити на свою віру, та, Антон?

Геометрія, тра ля ля! Ге е е е, не на того напав! Не вір йому, Терезко, я знаю краще за нього, як то все має бути, — при цих словах Буба ухитрився ще й підморгнути. Терезка здригнулася. Від упевненості, що бриніла в Бубиному голосі, робилося незатишно. Буба продовжив:

— Вірите, я знаю наперед, як має відбуватися розмова! Я вже все то повидів! І я про вас обидвох всьо всьо оо о дізнався!.. Ти би знала, Терезко, шо то є насправді за один!

То такий хитрун! Такий гівнюк! Отак утертися в довіру?!

Знала би ти, як він усе це прорахував! До міліметрика!!! А я спочатку й сам купився! Думав, він такий покладистий, такий добренький… ех, наївна я душенька…

Антон увесь пожорсткішав і загострився. Він скептично підсміхався і похитував головою, чим відразу ж переводив кожне Бубине слово на жарт. Буба піймав його погляд і збуджено замахав руками:

— Нє, ти поглянь на нього! Ти бачиш, який він засранець?

Та він же насміхається з нас! Я знаю, до чого то! Він хоче забрати в тебе твою папку з ксерокопіями доцента Козлика, яку ти нам показувала. А тепер буде на ходу вигадувати різні побрехеньки, лиш би вимацати папку! — і Буба глянув на неї таким навіженим поглядом, що довкола серця стислися судини.

Дещо розгублено Терезка сказала:

— Але ж я не показувала вам ніякої папки! І про Козлика не говорила…

— Ну та, теж скажеш — «не показувала»! А хто нам про геометрію торочив тут цілу годину? Я, скажеш? Та в тебе ж рот не закривався!

— Не було такого! — сказала вона і глянула на Антона.

Антон подивився на неї і сказав:

— Ну, не зовсім так. Про геометрію ти, звичайно, розказувала, інакше з якого то дива став би я про АРХЕ 8 отут розпинатися?.. Але папки з собою ти не мала, тут Буба щось конфабулює. У тебе в сумці лежать мої документи.

Коли ми йшли на Замок, я попросив тебе понести їх у наплічнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закра паємося.

Терезка швидко розв’язала торбу, заглянула, впізнала свою папку на шнурівки і, навіть не заглянувши до неї, негайно зав’язала сумку назад.

— У сумці тільки мої ксерокопії.

Буба вихопив у повітря вказівного пальця і запально продовжив:

— А бачиш? Я видів то! Я кажу тобі, шо так ся мало стати!

Ти мала розкрити сумку, аби він ше раз подивився на ту папку, а тепер він змусить тебе різними вмовляннями віддати папочку, або, принаймні, витягти її з сумки. Тоді він вирве її в тебе і відразу втече. Бо тільки ті листочки йому й потрібні. ЙОГО ПІДІСЛАЛИ ЗАБРАТИ ЇХ!

6

Тут Антон кашлянув. Сплюнув і м’яко посміхнувся.

— Так, звичайно. Я такий. Бандюга з широкої дороги, підісланий математичними мафіозі, які давно вже точать зуб і на доцента Козлика, і на професора Бурачка, і на всю кафедру асинхронної геотерики… Ха ха. Терезко, пригадай, як ми ішли сюда, нагору, ми зупинилися покурити. Я попросив тебе покласти деякі листки до себе в папку. Ти поклала. А тепер я би волів іти додому — сама бачиш, сутеніється. Сонце низенько,