Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояки Швейка

мене розпочали слідство… Я кадровий офіцер старої саперної служби, брав участь у будівництві нашої стратегічної лінії в Галичині…

— Пане капітане, — сказав він за хвилину, — нас, старих, вони б раді сплавити на фронт. Сьогодні у військовому міністерстві цих цивільних інженерів-залізничників, що склали іспити на волонтерів, як собак нерізаних… А зрештою, ви за чверть години знову поїдете далі… Пам’ятаю, як одного разу в кадетській школі в Празі я, ваш старий товариш, допомагав вам вилізти на бруси. Тоді нас обох залишили без відпустки. Ви билися з німцями в класі. Разом з вами вчився Лукаш. Ви, здається, були найкращими друзями. Коли ми дістали цю телеграму із списками офіцерів маршового батальйону, які проїжджають станцію, я все ясно пригадав… Так, час минає… Кадет Лукаш був мені дуже симпатичний…

На капітана Заґнера уся ця розмова справила дуже неприємне враження. Він дуже добре знав того, з ким розмовляв; комендант в кадетській школі керував антиавстрійською опозицією, та подібні благі помисли витовкла з них потім жага зробити кар’єру. Найбільш неприємним була згадка про надпоручника Лукаша, якого всюди з невідомих приводів обходили.

— Надпоручник Лукаш — дуже добрий офіцер, — підкреслено сказав капітан Заґнер. — Коли відходить поїзд?

Комендант станції глянув на годинник.

— За шість хвилин.

— Іду, — заспішив Заґнер.

— Я думав, що ви мені, Заґнере, щось скажете.

— Also, nazdar[27], — відповів Заґнер і вийшов з приміщення комендатури станції.

***

Повернувшись до штабного вагону, капітан Заґнер знайшов усіх офіцерів на своїх місцях. Грали групами у чапари (frische viere), не грав лише кадет Біґлер.

Він перелистував початі рукописи про воєнні випадки, бо хотів відзначитися не лише на полі бою, але й на літературній ниві як літописець воєнних подій. Володар дивних крил і «риб’ячого хвоста» хотів бути визначним воєнним письменником. Його літературні спроби починалися багатообіцяючими заголовками. В них, щоправда, відбивався мілітаризм цього часу, але теми не були ще опрацьовані, і на чвертках паперу було позначено тільки назви праць, які мали народитися. «Образи солдатів великої війни», «Хто почав війну?», «Політика Австро Угорщини і виникнення світової війни», «Воєнні нотатки», «Австро-Угорщина і світова війна», «Уроки історії», «Популярна лекція про виникнення війни», «Воєнно-політичні міркування», «Славний день Австро-Угорщини», «Слов’янський імперіалізм і світова війна», «Воєнні документи», «Документи до історії світової війни», «Щоденник про світову війну», «Щоденний огляд світової війни», «Перша світова війна», «Наша династія у світовій війні», «Народи Австро-Угорської монархії під зброєю», «Боротьба за світову владу», «Мій досвід із світової війни», «Хроніка мого воєнного походу», «Як воюють вороги Австро-Угорщини», «Хто переможе?», «Наші офіцери і наші солдати», «Славні вчинки моїх солдатів», «З доби великої війни», «У вогні битви», «Книга австро-угорських героїв», «Залізна бригада», «Збірник моїх листів з фронту», «Герої нашого маршбатальйону», «Довідник для солдатів-фронтовиків», «Дні боїв і дні перемог», «Що я бачив і пережив на фронті», «В окопах», «Офіцер розповідає…», «З синами Австро-Угорщини вперед», «Ворожі літаки і наша піхота», «Після бою», «Наші артилеристи — вірні сини батьківщини», «Хоч би і всі чорти йшли проти нас», «Війна оборонна і війна агресивна», «Кров і залізо», «Перемога або смерть», «Наші герої в полоні».

Коли капітан Заґнер підійшов до кадета Біґлера і, проглянувши його рукописи, запитав, для чого він все це пише і які має щодо цього плани, кадет Біґлер відповів з щирим натхненням, що кожен напис означає заголовок книжки, яку він напише. Скільки заголовків, стільки книг.

— Я бажав би, щоб на випадок моєї смерті в бою по мені залишилася пам’ятка, пане капітане. Взірцем для мене є німецький професор Удо Крафт. Він народився 1870 року, і тепер, в час світової війни, добровільно зголосився на фронт і загинув 22 серпня 1914 року в Анлуа. Перед смертю видав книжку «Самовиховання для смерті за кайзера».

Капітан Заґнер підвів кадета Біґлера до вікна.

— Покажіть, що там у вас ще є, кадете Біґлере. Мене страшно цікавить така ваша діяльність, — не приховуючи іронії, сказав капітан Заґнер. — Який це зошит ви сховали за пазуху?

— То дрібниця, пане капітане, — зашарівшись, як дитина, відповів кадет Біґлер. — Будь ласка, переконайтеся.

Зошит мав заголовок:

Схеми визначних і славних боїв австро-угорської армії, накреслені на основі історичних дослідів цісарсько-королівським офіцером Адольфом Біґлером.

Зауваження і пояснення подав цісарсько-королівський офіцер Адольф Біґлер.

Схеми були страшно примітивні.

Вони починались битвою під Ньордлінґеном{11} 6 вересня 1634 р. Потім ішли: битва під Зентою{12} 11 вересня 1697 р., під Кальдієро{13} 31 жовтня 1805 р., під Асперном 22 травня 1809 р., битва народів під Ляйпціґом 1813 р., під Санта-Лючією{14} в травні 1848 р. і бої під Трутновом{15} 27 червня 1866 р. Останньою була схема здобуття Сараєва{16} 19 серпня 1878 року. В схемах і кресленнях плани цих боїв нічим не різнилися одне від одного. Кадет Біґлер всюди понакреслював прямокутники. Одні з них чисті, а ворожі заштриховані. По обидва боки центр, ліве крило і праве крило. Трохи позаду резерви, там і тут стрілки. Битва під Ньордлінґеном так само, як і битва під Сараєвом, мала вигляд розташування гравців на початку будь-якого футбольного матчу, а стрілки ніби визначали, в який бік та або інша сторона мала послати м’яч.

Це одразу ж впало в око капітанові Заґнеру, і той спитав:

— Кадете Біґлере, ви граєте у футбол?

Біґлер зашарівся ще більше і нервово закліпав очима. Це робило враження, ніби він ось-ось заплаче.

Капітан Заґнер, посміхаючись, перегортав далі сторінки зошита і затримався на ремарці до схеми битви під Трутновом, під час пруссько-австрійської війни.

Кадет Біґлер писав: «Битва біля Трутнова не повинна була відбутися, бо гориста місцевість перешкоджала розгортанню військ дивізії генерала Маццукеллі, якій загрожували численні прусські війська, розташовані на висотах навколо лівого крила дивізії».

— На вашу думку, битва під Трутновом, — сказав з усміхом капітан Заґнер, повертаючи зошит кадету Біґлерові, — могла відбутися лише в тому разі, якщо б Трутнов був на рівнині, ви, будейовіцький Бенедеку{17}. Кадете Біґлере, це дуже гарно з вашого боку, що ви за такий короткий час свого перебування у рядах цісарських військ намагалися проникнути до таємниць стратегії, та тільки у вас це вийшло так, як у хлопчаків, які граються у війну і дають собі титули генералів. Ви так швидко підвищили себе в чині, аж серце радіє! Цісарсько-королівський офіцер Адольф Біґлер! Поки доїдемо до Пешта, ви вже будете фельдмаршал, а ще передучора ви десь там дома у татуня важили коров’ячі шкури, цісарсько-королівський лейтенанте