Хантер С. Томпсон - Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії

за годину, але ж тобі не хочеться розголосу, тоді чому б тобі не заплатити відразу сотню і на цьому все?»

«Я випишу чек.» відповів я. «Національний банк «Соутус». Тобі навіть не знадобиться паспорт. Вони мене знають.»

«Мені похуй.» Сказав він, ковбасячись під музику. Ванна кімната нагадувала великий сабвуфер, огидно резонуючи і викривлюючи звук. Підлога залилась водою. Я витягнув радіо на максимальну довжину проводу і зачинив двері.

За кілька секунд він заволав «Допоможи мені! Гнида! Допоможи мені!»

Я забіг назад, думаючи, що він випадково відрізав собі вухо.

Але ж ні… він намагався вилізти з ванної й дістатись до магнітофона. «Я хочу взяти магнітофон у ванну,» проревів він.

Я вибив приймач у нього з рук. «Ти придурок!» крикнув я. «Залізь назад! Облиш магнітофон!» Я відштовхнув його назад. Музика грала настільки гучно, що важко було розрізнити, що в дідька там грає, якщо тільки не знати «Surrealistic Pillow» напам’ять… тож я знав, що «Білий Кролик» уже завершився; дійшов до піку і все.

Але мій адвокат, здається, не розумів. Йому хотілось ще. «Перемотай назад!» кричав він. «Я хочу ще!» його божевільні очі не могли навести фокус на чомусь одному. Здавалось, він ось-ось досягне оргазму. «Врубай!» горланив він. «На повну гучність! І коли дійде до того моменту, коли той йобаний кролик відкусить собі голову, вкинь магнітофон до мене у ванну.»

Я вирячився на нього, скоса позираючи на приймач. «Тільки не я,» нарешті вичавив я з себе. «Я б краще запхнув 440-вольтний кабель тобі у ванну, але тільки не цей приймач. Він же ж уб’є тебе насмерть за десять секунд.» Я зареготався. «Блядь, вони ж засмажать мене живцем за таке… мені це не потрібно.»

«Лайно собаче!» заверещав він. «Просто скажи їм, що я хотів зарядитись!»

Я на хвильку задумався. «ОК,» нарешті вимовив я. «Ти правий. Певно це єдине правильне рішення.» Я підняв магнітофон і заніс його над ванною. «Просто дай я перевірю чи все увімкнено. Ти хочеш, щоб я вкинув цю штуку у ванну, коли буде самий пік пісні?»

Він вдячно відкинувся назад. «Таки так, блядь, »відповів він. «А я вже-був подумав, що доведеться все робити самому.»

«Не переживай,» сказав я. «Ти готовий?» я натиснув плей і «Кролик» почав грати знову.

Майже відразу ж він почав підспівувати… ще один стрімкий підйом на пік в надії затриматись там цього разу. Його очі були закриті, з води виглядала лише голова й коліна.

Поки грала пісня, я взяв великий стиглий грейпфрут з полички біля ванної. Я вибрав найбільший, майже два фунти ваги. Я розмахнувся і з усієї сили жбурнув його у того вилупка, коли «Кролик» досягнув свого апогею і динамік волав неначе навіжений.

Мій адвокат несамовито заверещав, б’ючись у воді, мов величезна рибина, розбризкуючи воду довкола і намагаючись вхопитись бодай за щось.

Я висмикнув приймач з розетки і поспішив до виходу… ця херня продовжувала грати, але вже на своїх нешкідливих батарейках. Я почув, як щось важко гупнуло, якраз коли підходив до чемодана і діставав балон сльозоточивого газу… якраз вчасно, бо мій адвокат вибив двері ванної кімнати і увійшов. Його очі все ще нічого не бачили, проте він вимахував ножем, немов збирався когось порізати на шматки.

«Газ!» крикнув я. «Не хочеш спробувати?» я навів балончик на нього.

Він спинився. «Ах ти ж недоносок!» прошипів він. «Ти ж не зробиш цього.»

Я засміявся, все ще погрожуючи йому балончиком. «Чого ти? Тобі сподобається. Нема нічого кращого, ніж приход від газу – сорок п’ять хвилин пускати соплі й задихатись, стоячи раком. Це тебе швидко заспокоїть.»

Він почав насуватись на мене. «Ти йобаний білий сучий син, ти ж цього не зробиш!»

«Чому ні?» відповів я. «Ще хвилину тому ти просив, щоб я вбив тебе! А зараз вже ти хочеш вбити мене! Що мені робити, хай йому грець? Викликати поліцію?»

Він попустився. «Копів?»

Я кивнув. «Так! У мене нема вибору. Я не хочу йти спати, поки ти вештаєшся тут в скотинячому стані, розмахуючи цим клятим ножем.»

Він закотив очі й спробував усміхнутись.

«Хто сказав, що я тебе заріжу?» промимрив він. «Я просто хотів вирізати букву Z у тебе на лобі й більше нічого серйозного.»

Він стиснув плечима й узяв цигарку. Я наставив на нього балончик. «Йди назад у ванну,» сказав я. «З’їж трішки червоних і постарайся заспокоїтись. Покури трави, нюхни чогось, роби що завгодно, але дай мені трохи відпочити.»

Він знітився, неначе на нього маленького нагримала мама.

«Таки так,» зізнався він. «Тобі дійсно треба поспати. Тобі ж працювати завтра.» Він сумно кивнув і пішов назад у ванну. «Чорт! Оце так глюк,» він помахав мені. «Спробуй відпочити, висипайся.»

Я кивнув і дивився, яку він йде назад до ванної все ще тримаючи ніж, але вже не здаючись небезпечним. Кислота відпустила його; далі, певно, почнуться нічні жахи. Чотири години німого безуства; але, принаймні, без загрози моєму життю. Я подивився як за ним зачинилися двері й опустився у велике крісло напроти дверей ванної, поставивши балончик з газом біля будильника.

В кімнаті запала тиша. Я підійшов до телевізора й увімкнув «мертвий» канал – білий шум на максимумі децибел, ідеальний звук для того, щоб заснути, прекрасний фон для заглушення всього зайвого.

8. «Всі світові генії стоять пліч-о-пліч, тому раптове визнання одного з них приводить в дію всіх решту.» – Арт Лінклеттер

Я живу в тихому місці, де будь-який звук посеред ночі говорить про те, що щось сталось: ти прокидаєшся і гарячково думаєш, щоб це могло значити?

Зазвичай нічого не стається. Але іноді… важко призвичаїтись до міста, де нічний шум вже давно увійшов у звичку. Машини, сигнали клаксонів, кроки… ніякого усамітнення; тож найкраще заглушити це все шипінням телевізора. Просто увімкнути пустий канал і спати під нього.

Не звертати уваги на те, що твориться у ванній. Просто ще один втікач з Покоління Любові, ще одна скалічена життям особистість, яка не змогла витримати тиску. Мій адвокат ніколи не приймав ідеї, яку часто висували колишні наркомани (особливо ті, які були на пробації), що можна класно висіти й без наркотиків.

Я також не підтримував її. Колись я жив неподалік від доктора (ім’я видалено за наполяганням адвоката видавця), колишнього кислотного гуру, про якого згодом казали, що він зробив великий стрибок від хімічного безумства до надсвідомості. Одного чудового