Леся Українка - Том 6

і здероюаний, з великою гідністю носить свій білий командорський плащ)

Ви тут самі? А де ж дуеньї ваші?

Анна

Вони зайшли до церкви, бо Долорес очей не любить зайвих, як буває на гробі рідних.

Командор

(поваоюно кивнувши головою до Долорес)

Я се розумію.

(До Анни.)

А я прийшов до вашої господи, хотів спитати вас, в яке убрання ви маєте вдягтись для сього балу.

Анна

У біле. А навіщо вам се знати?

Командор Дрібниця. Так, маленьке міркування.

Анна

Мене пізнаєте у кожній сукні, бо маски я не наложу.

Командор

Се добре.

Мені було б неначе не до мислі, щоб ви наділи маску.

Анна

А чому ж ви про се не мовили ні слова досі?

Командор

Я волі вашої пе хтів стісняти.

Долорес

Се чудно слухати, як наречений боїться положить найменший примус на ту, що хутко сам же він прив’яже ще не такими путами до себе.

Командор

Не я її зв’яжу, а бог і право.

Не буду я вільніший, ніж вона.

Долорес

Чоловіки не часто так говорять, а хоч говорять — хто з їх слово держить?

Командор

Тепер я не дивую, сеньйорито, що ви не хтіли досі вийти заміж,— без певності не варто брати шлюбу.

Анна

Чи всі ж ту певність мають?

Командор

Донно Анно, коли б я знав, що ви мене не певні або не певен був себе чи вас, я б зараз повернув вам ваше слово, поки не пізно. Бо як буде дано велику присягу...

А н н а

Ох, се аж страшно! Командор

То не любов, що присяги боїться.

Вам справді страшно?

А н н а

Ні, се я жартую.

(До Долорес.)

Ну, я ж тобі казала — він гора!

Командор Знов жарт якийсь? Веселі ви сьогодні.

А и н а

Чому ж мені веселою не бути, коли я можу так на вас впевнятись, як на камінну гору! Адже правда?

Командор

(подає Анні руку, щоб вести її. Анна приймає)

Так, донно Анно. Я вам докажу, що ви не помиляєтесь.

Ідуть. Долорес трохи позаду їх.

Анна

(несподівано голосно до Долорес)

А знаєш,

мені він здався кращим на портреті, ніж так.

Долорес, ужахнувшись, мовчки дивиться на неї.

Командор

Хто?

Анна Наречений Долоріти. Командор Хто ж він такий?

Анна

Се поки що секрет.

Та він сьогодні буде в нас на балі.

Виходять всі троє.

Сганарель

(слуга дон Жуана. Увіходить, оглядаючись, наближається до гробниці)

А вийдіть, панеї

Д о п Ж у а п (виходить)

Як? То ти вже тута?

Сганарель

Привіт від допни Соль. Вона не хоче, щоб ви до неї йшли, боїться слави, дуенья в неї зла. Вона воліє, урвавшися як-иебудь на часинку, прийти сюди сама.

Дон Жуан

Уже? Так хутко? Сганарель Вам наче недогода?

Дон Жуан

(не слухає)

Роздобудь мені який костюм для маскаради, але порядний.

Сганарель

Звідки ж ви дізнались, що донна Соль на маскараді буде у молодої командора? Значить, ви хочете її зустріти там і взять сюди?

Дон Жуан

(захоплений іншою думкою)

Кого?

Сганарель

Та донну Соль!

Кого ж іще? Хіба ми не для неї пригналися в Севілью?

Дон Жуан

Я не знаю.

Побачимо.

Сганарель

Ану ж ви розминетесь, то що я буду тут робити з нею?

Дон Жуан

Нічого. Ти собі в таверну підеш, вона ж до чоловіка.

Сганарель

Ей, мій пане!

Я доказав би кращого лицарства, якби-то я був пан, а ви — слуга.

Виходить. Дон Жуан ховається у мавзолей.

II

Осередній дворик (patio) в оселі сеньйора Пабло де Альварес, уряджений на маврітанський лад, засаджений квітками, кущами і невисокими деревами, оточений будовами з галереєю під аркадами, що поширена посередині виступом рундука і ложею (великою нішею); покрівля галереї рівна, з балюстрадою, як орієнтальний дах, і поширена в середній частині тим самим способом, що і галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осібні сходи: широкі і низькі наділ, високі й вузенькі нагору. Дім і галерея яснѳ освітлені. В дворику світла нема. На передньому плані дворика — альтанка, обплетена виноградом.

Дон Пабло і донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з командором у дворику. Вгорі по галереї походжає скілька гостей—-ще небагато,— з ними донна Анна.

Командор

Дозволите мені сюди просити прекрасну донну Анну на хвилинку?

Донна Мерседес Аніто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!

Анна

(перехиляється через балюстраду і заглядає вниз)

А вам сюди не ласка завітати?

Ах, правда, не горі нагору йти!

(Збігає сміючись прудко вділ.)

Донна Мерседес

Ти, Анно, надто голосно смієшся.

Дон Пабло

І жарти сі мені не до сподоби.

Ти мусиш пам’ятати...

Командор

Не сваріте моєї нареченої за теє, що близький шлюб її не засмутив.

Я звик до жартів донни Апни.

Донна Мерседес

Пабло,

нам слід піти нагору гості бавить. Командор

Прошу лишитись трошки. В нас в Кастільї не звичай нареченим бути вдвох.

Та я не забарю вас. Донно Анно, прошу прийняти сю малу ознаку великої пошани і любові.

(Виймає з-під плаща коштовний перловий убір для голови і вклоняється перед Анною.)

Донна Мерседес

Що за чудові перли!

Дон Пабло

Командоре, чи не занадто дорогий дарунок?

Командор

Для донни Анни?!

Анна

От ви задля чого мене питали вранці про убрання!

Комапдор

Боюсь, я, може, не зумів добрати...

Але я думав, що як біле вбрання, то білі перли саме...

Анна

Дон Гонзаго, ви хочете зовсім не мати вад, а се вже й не гаразд,— се пригнітає.

Донна Мерседес (нишком, сіпнувши Анну)

Аніто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!

Апна мовчки вклоняється командорові глибоким церемоніальним

поклоном.

Командор (здіймає убір над її головою)

Дозвольте, щоб я сам поклав сі перли на гордовиту сю голівку, вперше похилену передо мпою низько.

Анна (раптом випростується)

Хіба інакше ви б не досягли?

Командор (наложивши на неї убір)

Як бачите, досяг.

Дворик сповняється юрбою маскованих і немаскованих, розмаїто убраних гостей,— одні зійшли з горішньої галереї, а другі увійшли з надвірної брами. Межи тими, що надійшли з брами, одна маска в чорному, широкому, дуже фалдистому доміно, обличчя їй щільно закрите маскою.

Голоси в юрбі гостей (що зійшли з галереї)

Де паш господар?

Де господипі?

Дон Пабло

Ось ми, любі гості.

Донна Мерседес (до новоприбулих)

Таке рясне блискуче гроно гостей красить наш дім.

Підстаркувата гостя (з новоприбулих до другої, давнішої, нишком)

Либонь, вже зрахувала і скільки нас, і скільки ми коштуєм!..

Гостя друга (так само, до