Юліан Радзікевич - Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1

— То і пан краківський боїться хлопського бунту?

Кисіль нетерпляче махнув рукою.

— Пан краківський! Пан краківський голосить про це всім і страшить усіх. Але що діється тільки в його староствах? Що роблять його власні державці, його підстарости, його слуги? — Так, він бачить, що зближається буря, але не вміє їй запобігти. Я маю своїх людей на Січі, і то людей не з черні, але й таких, що й до булави, і знаю, як там кипить. Мало є писати про те до коронного канцлера, тут треба діяти поки не запізно.

— А ось підсунув військо під Дикі Поля.

— Щоб скоріше шершенів роздрочити.

— Він вояк добрий.

— Хмельницький куди ліпший.

— Тут військо...

— А там, ваша милосте, хто?

Замовкли. В кімнаті темніло, але вони цього не помітили. Тільки, коли слуга вніс два засвічені ліхтарі, похопились, що сиділи в темноті.

— Ваша милосте. Козацький отаман до вашої милости.

— Відки?

— Із Запоріжжя.

— Ну, нарешті!.. Певно... А хто він?

— Звелів сказати, що зветься Нечай.

— А!.. Я думав, що це... Ну, нічого. Нехай увійде!

На сліді

Кисіль вдивлявся довшу хвилину у вродливу постать козака, що стояв перед ним.

— Пан Нечай ?

— Слуга вашої милости.

— Данило, чи Іван?

— Данило, ваша милосте.

— А Іван де?

Нечай трохи збентежився. Невже воєвода знає вже, що брат його Іван у Криму, як резидент від гетьмана Запорізької Січі? Не може бути. Спокійно відповів:

— На Січі, ваша милосте.

— Сідай, вашмосць пане Даниле. На Січі, кажеш?

— Глянувши на каштеляна, запитав: Ваша милість також знає цього каваліра, правда?

— Як: не знаю? Його двоюрідним, чи пак стриєчним братом опікувався колись. І родича васці знав добре.

— І я знав; вмішався Кисіль — доки він не покинув нас і не пішов на Січ. Давно вже загинув?

— Давно вже, ваша милосте. З морського походу не повернувся.

— Чув я. Чув. Славною смертю поліг. А васці дальше на Січі?

— На Січі. Тепер паном Хмельницьким до вашої милости післаний.

— То не забув про мене пан Хмельницький?

— Пан Хмельницький тепер у тяжких термінах, але все таки про своїх добродіїв думає, praecipue про таких достойних і благородних оборонців, захисників та благодітелів нашої святої православної Церкви та нашого народу і матері Січі, як ваша милість.

Березовський глянув на Кисіля й помітив, що той вдоволений.

Нечай тим часом говорив дальше:

— Дякуючи отже Провидінню, що такого virum clarissimum нам у тяжку годину providet, усі ми звертаємось до вашої милости з проханням помогти нам у нашій опресії. А втім про це найкраще скалке вашій милості сам лист пана Хмельницького, який передаю.

Воєвода став читати листа від Хмельницького. Коли скінчив, передав його пану Березовському.

— Читай, ваша милість.

Сам повернувся до Нечая.

— Таке нам тут набалакали про пана Хмельницького та й про цілу Січ, що ми вже з дня на день нової ребелії sperabamus. А скажи, пане Нечаю, чи правда, що пан Хмельницький народ збирає на Січі?

— Січ, ваша милосте, порожня, як давно вже не була.

— Чи то правда, що Хмельницький ладиться до походу на волості?

— З ким, ваша милосте, коли Січ ніби вимерла?

— Чи то правда, що пан Хмельницький у комітиві з татарами?

— Татари із слабими не в’яжуться. А ми заслабі тепер.

— Ваш мосць маєш відповідь на все. Рач же відповісти й на те: Чи то правда, що козацтво буриться?

— Правда, ваша милосте. Правда. Буриться й нарікає, незносні і невимовні кривди терплячи. Ми вже про те й супліку писали і до короля його милости, і до папа Оссолінського, канцлера коронного, і до гетьмана коронного великого, але респонзу нізвідки не отримали. Правду сказати, не знаю, що станеться, коли той нестерпучий утиск не сфольґує. Багато є таких, які кажуть: ліпше згинути, ніж жити дальше в такій поневірці.

Кисіль глянув вимовним поглядом у бік пана Березовського.

Нечай запалився. Почав говорити просто, одверто, гаряче про всі насильства над Низовим військом, про безправ’я, яких допускаються всякі пани та їх слуги, про всі кривди, що їх зазнають реєстрові козаки, яким права заґарантовано ординацією, про те, що їх частина з черкаського полку, яка стояла залогою на Січі, не схотіла дальше терпіти тих наруг і пристала до Низового товариства. Говорив про те, як терпить нарід по волостях, як над ним, бідним, безпомічним, знущаються пани, як цілий нарід переходить у кріпацтво, який зойк і плач чути по гноблених селах.

Вкінці затримався при тому, як тепер коронні гетьмани збирають військо, як те військо гнобить невинних людей, як увесь народ нарікає й дійсно цілими громадами вибирається на Січ.

— ...І, ваші милості, коли справді Січ загомонить, то тільки завдяки починанням панів коронних гетьманів. Коли теперішню старшину скине й вибере на її місце неспокійних та ворохобних людей, як от наприклад Забуського — Нечай додав, ніби пробуючи броду — тоді війна буде неминуча. Тому ми уклінно просимо вашу милість вставитись за нами, щоб усунути теперішнього комісаря, пана Шемберґа, пошанувати нам нашу ординацію, пошанувати нам наші привілеї, вивести військо з України, заплату, з якою вже від літ Річпосполита нам залягає, виплатити і найліпше позволити нам на море. Остання наша надія в заступництві вашої милости. Коли ваша милість нам не поможе, ніхто нам не поможе і нам прийдеться або згинути, або шукати рятунку в наших шаблях.

Кисіль слухав Нечая дуже уважно, сидячи й приглядаючись до козака. Коли Нечай скінчив, Кисіль підніс голову і спер її на руку.

— А чи ти знаєш, пане Нечаю, що дозволити вам на море, значить: зачати війну з турками й татарами?

— Стягнути всі сили коронні на кінець Диких Піль, значить те саме, ваша милосте.

Кисіль ударив по колінах долонями.

— Вашмосць маєш відповідь на все. — Звертаючись до Березовського, промовив: — Я васці казав, що то є провокація Орди. Те саме думають і на Січі. Але — глянув остро на Нечая — вашмосць згадував, що козаки можуть вибрати на місце Хмельницького якогось Забуського. Чому?

— Бо той готов їх у короткому часі на море вивести. Він приобіцяв би все, щоб тільки булаву в руки дістати.

— Ага! Ага! — кивав головою Кисіль у переконанні, що він тягне за язик козака.