Агата Крісті - П'ятеро поросят

— По-перше, у них різні прізвища. Навіть дівочі прізвища у них різні. У них одна мати, але різні батьки. Прізвище пані Крейль було Спелдїнг.

— Мадемуазель Уільямс була гувернанткою дитини пані Крейль чи Анжели Уоррен?

— Анжели. У дитини була бонна. Але дитина брала щоденно кілька уроків у мадемуазель Уільямс.

— Де перебувала дитина під час суду?

— Їздила з бонною провідати бабуню, леді Трессіліан. Це вдова, яка втратила двох дочок і дуже любила малу.

Пуаро кивнув.

— Так, так…

Хейль продовжував:

— Що стосується того, як провела свій час решта причетних осіб у день злочину, то можу розповісти: мадемуазель Грієр після сніданку сиділа на терасі, біля вікна бібліотеки. Звідти вона й чула сварку між Крейлем і його дружиною. Потім вона супроводжувала Крейля в «сад-батарею» і позувала йому до самого обіду з деякими перервами для відпочинку, Філіп Блейк після сніданку був удома і мимоволі чув бесіду. Після того, як мадемуазель Грієр пішла, Блейк читав газету доти, поки йому не подзвонив його брат. Затим вій пішов назустріч братові. Вони піднімалися вдвох стежкою повз «сад-батарею». Мадемуазель Грієр саме надалася до будинку взяти свій пуловер, бо їй стало холодно. Пані Крейль зі своїм чоловіком радилися з приводу віддання Анжели до школи.

— Дружня зустріч!

— Гм, ні, не зовсім дружня. Крейль кричав на неї в повному розумінні слова. Він рознервувався, що вона прийшла набридати кому з подібними домашніми дрібницями. Я запідозрюю, що вона хотіла уточнити деякі речі на три випадок, коли трапиться розрив.

Пуаро ствердно нахилив голову. Хейль розповідав:

— Брати обмінялися кількома словами з Еміасом Крейлем. Потім з'явилась і мадемуазель Грієр і знову зайняла своє місце. Крейль узяв пензель з явним наміром позбавитися всіх. Зрозумівши натяк, брати пішли додому. Ще в саду Еміас Крейль скаржився, що пиво, яке там є, тепле, і що дружина, мовляв, обіцяла прислати йому холодного, з льоду.

— Еге ж!

— Саме так! Керолайн хотіла бути солодкою як мед. Брати пішли додому і сиділи на терасі. Пані Крейль з Анжелою Уоррен принесли їм пива. Пізніше Анжела пішла до моря купатися, а Філіп Блейк слідом за нею. Мередіт спустився на галявинку, де стояла лавка, якраз над «садом-батареєю». Звідти він міг бачити мадемуазель Грієр, яка позувала на тіні, міг чути їхні голоси. Не знаючи, що йому робити, він сидів і ламав голову, куди могла зникнути цикута. Ель за Грієр помітила його і махнула рукою. Коли задзвонили до обіду, Мередіт спустився в сад і повернувся до будинку разом з Ельзою Грієр. Тоді ж він побачив, що Крейль має вигляд, як він висловився, досить дивний, але не надав цьому ніякого значення. Крейль ніколи не хворів, так що ніхто не міг собі уявити його нездоровим. До того ж він мав свої дивинки — і в гніві, і в смутку, особливо тоді, коли в нього щось не виходило так, як хотілося. У таких випадках його потрібно було залишати в спокої і поменше турбувати. Вони так і зробили. Що стосується інших — слуги були зайняті господарством і підготовкою до обіду; мадемуазель Уільямс провела частину ранку в учбовій кімнаті, перевіряючи зошити, потім зайнялася рукоділлям, все ще сидячи на терасі; Анжела Уоррен більшість свого часу провела в саду, лазила по. деревах і смакувала всякою всячиною — сливами, яблуками, грушами тощо. Ви ж знаєте, які дівчатка. Затим вона повернулася додому, спустилася з Філіпом Блейком на пляж і викупалася перед обідом.

Інспектор поліції Хейль перервав свою розповідь.

— А тепер, — сказав він згодом незаперечним тоном, — чи знаходите ви щось неприродне в моїх словах?

— Абсолютно нічого.

— От бачите!

— Однак, — сказав Еркюль Пуаро, — я хочу переконатися в цьому сам. Я вважаю…

— Що ви збираєтеся робити?

— Я зроблю візит кожній з цих п'яти персон. Щоб почути від кожного його версію.

Інспектор Хейль меланхолійно зітхнув:

— Пане Пуаро, але ж це чисте безумство! Жодна версія не буде схожа на іншу. Невже ви не даєте собі звіту в цьому? Ніколи двоє не згадують про одне і те ж однаково, чи хоч би в тому ж порядку. Тим більше, після того минуло стільки часу. Ви почуєте п'ять оповідей про п'ять різних убивств!

— Саме на це я і розраховую, — сказав Пуаро. — Це буде дуже повчально.

«ОДНЕ ПОРОСЯТКО ПІШЛО НА РИНОК…»

Філіп Блейк був саме такий, як його схарактеризував Монтегю Депліч: людина розумна, життєрадісна, з деякою схильністю до ожиріння.

Зустріч була, призначена о пі в на сьому одного з суботніх днів. Філій якраз успішно закінчив партію в гольф, вигравши у свого супротивника папірець у п'ять фунтів стерлінгів. Він був у гарному настрої.

Еркюль Пуаро пояснив йому, хто він і з якою метою прийшов. Він вважав, що, принаймні за таких обставин, не зрозуміти Блейкові, що мова йде про видання серії книжок про нашумілі злочини.

Філіп Блейк спохмурнів.

— Боже мій, навіщо пишуться подібні книжки?

Еркюль Пуаро знизав плечима. Того дня він з особливою ретельністю підкреслював своє іноземне походження, згоден був навіть, щоб його зневажали, хоч, звичайно, і з деякою поблажкою. Він буркнув:

— Публіка, знаєте… Вона їх буквально пожирає.

— Вампіри! — сказав Філіп Блейк, однак у тоні його відчувалась веселість, обличчя не морщилось, не виявляло ці тіні неприязні, як це було б, мабуть, з іншою, більш вразливою натурою.

Еркюль Пуаро стенув плечима.

— Така вже природа людини. Ми з вами, пане Блейк, значмо людей і не створюємо ілюзій щодо наших ближніх. Більшість з них непогані, але їх не можна ідеалізувати.

Блейк сказав щиро:

— Я особисто давно вже відмовився від ілюзій!

— Зате, як мені казали, ви чудесний оповідач анекдотів.

— О! — Очі Блейка засвітились. — А оцей ви чули?..

Притча була не вельми повчальна, але втішна, в потрібну хвилину Пуаро розсміявся.

Філіп відкинувся на спинку стільця, примруживши очі, що свідчило про його добрий настрій. Еркюлеві Пуаро нараз прийшло в голову, що цей тип надто схожий на самовпевнене поросятко.

«Одне поросятко пішло на ринок…»

Який же він, цей Філіп Блейк? Людина, що, здається, позбавлена турбот. Самовпевнена, всім задоволена. Його не хвилюють ні докори совісті за минуле, не переслідують спогади… Так, гарне відгодоване поросятко, що, потрапивши на ринок, заслужило найкращу ціну… Але ж раніше, напевне, він був іншою людиною, кращою. Мрл°Дим він, мабуть, був гарний. Очі його, правда, дещо наближені одне до одного» але взагалі він надто добре складений, гарний хлопець. Цікаво, скільки йому зараз років? Певно, думав Пуаро, десь за п'ятдесят. Отже,