Роджер Желязни - Двір Хаосу

якась міра порядку. Напевно я був одурманений владиками Хаосу. Мені важко зізнатися в цьому, але тепер я бачу таку можливість. Однак, ще не занадто пізно зірвати їхні плани. Ми можемо побудувати прямо тут новий бастіон порядку.

— Як?

— Мені потрібен Камінь і твоя допомога. Тут буде місце нового Амбера.

— Припустимо, аргуендо <спору заради — лат.>, Я дам його тобі. Чи буде новий Лабіринт точно таким же, як старий?

Він похитав головою.

— Він не може бути таким. Не більше, ніж той, що намагався створити батько, був би схожий на Лабіринт Дворкіна. Ніякі два автори не можуть відтворити одну і ту ж повість на один і той же лад. Не можна уникнути індивідуальних стилістичних відмінностей. Як би завзято я не старався здублювати його, моя версія все одно була б злегка іншою.

— Як би ти міг це зробити? — Запитав я. — Коли ти не повністю налаштований на Камінь? Тобі знадобиться Лабіринт, щоб завершити процес налаштування. А Лабіринт, як ти кажеш, знищений. Що ж це тобі дає?

— Я ж сказав, що мені знадобиться твоя допомога, — заявив він. — Є ще один спосіб налаштувати особистість на Камінь. Для цього потрібна допомога того, хто вже налаштований. Тобі доведеться знову спроектувати себе крізь Камінь Правосуддя, і взяти з собою мене — в дорогу через первісний Лабіринт Дворкіна, і в те, що лежить за його межами.

Я не втримався і запитав стурбованого Бранда:

— І тоді?

Він на секунду запнувся, досадливо подивився на мене, а потім продовжив:

— Я… цього ніколи не робив раніше. Звідки я знаю?

— Хотів би я знати, — промовив я, — чи не можеш ти таким чином домогтися своєї власної версії реальності? Чи не може вона представляти собою відколотий новий всесвіт — Амбер і Відображення тільки для тебе? Чи не буде вона заперечувати нашу? Або будуть якісь взаємини? Як ти думаєш, допустима така ситуація?

Він знизав плечима.

— Я вже відповів на це. Цього раніше ніколи не проробляли. Звідки мені знати?

— Але я думаю, що ти знаєш, що можеш зробити з цього приводу дуже хорошу здогадку. Я думаю, що саме це-то ти і плануєш. Саме це ти і хочеш спробувати — бо це все, що тобі тепер залишилося. Я сприймаю такі дії з твого боку, як вказівку, що батько досяг успіху і що ти дійшов до своєї останньої карти. Ось для цього тобі потрібен я і потрібен Камінь. Ти не зможеш отримати ні того, ні іншого.

Він зітхнув.

— Я очікував від тебе більшого. Ти неправий, але залишимо це. Вислухай. Чим втратити все, я віддам перевагу рішенню поділити королівство з тобою.

— Та пропади ти пропадом, Бранд, — ввічливо відповів йому я. — Ти брешеш!

— Так, ясно, коли це важке випробування буде пройдено, я буду налаштований. Ти дасиш мені Камінь, я накреслю новий Лабіринт, і ми знову у справі. Нічого не розвалюється, все тримається, життя триває.

— А як щодо Хаосу?

— Новий Лабіринт буде незіпсованим. У них більше не буде дороги, яка дає їм доступ до Амбер.

— Раз батько помер, як буде управлятися Амбер?

Він криво посміхнувся.

— Мені покладається дещо отримати за свої муки, чи не так? Я буду при цьому ризикувати своїм життям, а шанси не так вже й хороші.

Я посміхнувся йому у відповідь.

— Враховуючи куш, що перешкодить мені зіграти самому? — Поцікавився я.

— Те ж саме, що завадило досягти успіху батькові — всі сили Хаосу. Вони скликаються свого роду космічним рефлексом, коли починається такий акт. У мене було більше досвіду з ними, ніж у тебе. У тебе не буде ні єдиного шансу, а в мене може бути.

— А тепер давай припустимо, що ти мені брешеш, Бранд. Або давай будемо добрими і припустимо, що ти бачив крізь все це сум'яття нечітко. Що, якщо батько досяг успіху? Що, якщо новий Лабіринт існує прямо зараз? Що відбудеться, якщо ти зробиш ще один, тут, зараз?

— Ти боїшся, — заявив він. — Боїшся мене. Я не виню тебе за небажання довіряти мені. Але це ти даремно. Я зараз потрібен тобі.

— Тим не менше, я свій вибір зробив.

Він зробив крок до мене. Ще один…

— Все, що ти хочеш, Корвін. Я дам тобі все, що ти потрудишся назвати.

— Я був з Бенедиктом в Тир-на-Нготі, — сказав я. — Дивлячись його очима, слухаючи його вухами, коли ти зробив йому таку ж пропозицію. Подавись нею, Бранд. Я збираюся продовжити свій шлях і виконати своє завдання, Якщо ти думаєш, що зможеш мене зупинити, то зараз такий же відповідний час, як і будь-який інший.

Я почав йти до нього. Я знав, що вб'ю його, якщо доберуся до нього. Я також відчував, що не доберуся до нього.

Він повторив:

— Ти здійснюєш велику помилку, Корвін.

Я відповів йому:

— Подумаю. По-моєму, я роблю саме те, що треба.

— Я не буду з тобою битися, — поспішно заявив він. — Не тут. Не над безоднею. Ти, однак, мав свій шанс. Коли ми зустрінемося з тобою наступного разу, я заберу в тебе Камінь.

— Яка тобі від нього користь, ненастроенной?

— Може, є ще спосіб для мене зуміти це зробити. Більш важкий, але можливий. Ти мав свій шанс. Прощай.

Він відступив у ліс. Я пішов за ним, але він зник.

Я покинув це місце і поскакав далі, по дорозі над нічим. Мені не подобалося думати про можливість того, що Бранд міг говорити правду. Або, принаймні, частину її. Але сказане ним продовжувало повертатися і докучати мені. Що, якщо батько зазнав невдачі? Тоді я займався марною справою. Все вже було скінчено, і це було просто справою часу. Я не любив озиратися назад, просто на випадок, що мене хтось доганяє. Я перейшов на помірну швидкість гонки через Відображення. Я хотів потрапити до інших, перш ніж хвилі Хаосу доберуться до такої далі, просто щоб дати їм знати, що я зберіг віру, і дати їм побачити, що, в кінцевому підсумку, я спробував зробити все, що в моїх силах.

Тут я задумався, як там йшла справжня битва. Або чи почалася вона в межах тих часових рамок?

Я пронісся по мосту, який тепер розширювався під світліючим небом. Коли він прийняв аспект золотистої рівнини, я подумав про загрозу Бранда. Сказав він те, що сказав, просто для того, щоб викликати у мене сумніви, збільшити мою незатишність і пошкодити моїй ефективності? Можливо. І все ж, якщо йому був потрібний Камінь, він повинен був влаштувати мені засідку. А я