Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

що багато цінних зразків ассірійської матеріальної культури — таких, як зброя і обладунки воїнів, бронзовий і скляний посуд, вази та інші витвори мистецтва — пропало під ударами кайла та лопати.

Роботи на пагорбі Німрод тривали два роки. Протягом цього часу Лейярд часто надсилав до Лондона дрібні знахідки. Але наприкінці у нього виникла смілива думка вислати на свою батьківщину двох найменших крилатих істот з людськими головами. Для цього він велів збудувати в Мосулі велику платформу з міцними колесами. Запрягли волів, араби почали підпихати, і важкий екіпаж під’їхав до пагорба. За допомогою канатів і важелів велетенські скульптури втягнули на платформу. Тим часом настала ніч, над горизонтом піднявся повний місяць. Крилаті гіганти, білі в місячному сяйві, дивилися на невідомий їм світ, немов пробуджені від сну. На світанку другого дня їх почали перевозити до річки, — там уже чекали готові плоти, які не тонули у воді, бо їх підтримувало шістсот шкіряних мішків, надутих повітрям. Залементували араби, заскрипіли колеса, незграбний екіпаж здригнувся й поволі рушив до річки.

Похід очолював сам Лейярд. Одразу ж за ним ішли, пританцьовуючи, музики, які зчиняли пекельний шум своєю грою на флейтах та бубнах. Платформу тягнули триста арабів, яких підганяли конвоїри. Потім натовпом ішли, репетуючи на все горло, жінки й діти. Серед цієї метушні, в самісінькій гущі людського мурашника спритно звивалися араби-вершники, вимахуючи списами й покрикуючи на тих, що тягнули платформу.

Статуї, навантажені на плоти, щасливо дісталися до Лондона.

ЛЕЙЯРД ВІДКРИВАЄ ЗАГИБЛУ НІНЕВІЮ

Одіславши в Лондон старовинні пам’ятки Німрода, Лейярд повернувся до Константинополя, де його ждали нові завдання, зв’язані з роботою розвідки. Тільки після дворічної перерви, тобто 1849 року, він знову з’явився в Мосулі. Цим разом Лейярд почав розкопки на пагорбі Куюнджик, хоч у свій час Ботта вже шукав там і нічого не знайшов.

І знову англійцеві просто неймовірно пощастило. Уже в перші дні Лейярд докопався до могутніх мурів якоїсь споруди. З-під величезних брил з піску й каміння з’явилися спочатку масивні портали, коло них, ніби на сторожі — крилаті істоти з людськими головами, а потім — зали, покої, коридори, подвір’я… Алебастрові плити з барельєфами, фризи, і насамперед стіни, викладені чорними, жовтими й голубими полив’яними кахлями, свідчили про колишню розкіш будівлі й не лишали ніякого сумніву в тому, що це був палац ассірійських царів.

На руїнах помітні були виразні сліди пожежі й вандальського знищення. На землі валялися задимлені, порозбивані на дрібні кусочки алебастрові плити, подекуди видніли рештки обгорілого дерева. Навіть товсті мури не змогли встояти перед люттю невідомих нищівників. Ці руйнування аж надто красномовно говорили про те, що царський палац і все місто після запеклої боротьби були захоплені ворожими військами. Вони вирізали геть усіх його жителів, пограбували місто, а потім пустили його з димом.

Проте вогонь знищив не все. В руїнах Лейярд знайшов багато рідкісних екземплярів творів мистецтва: барельєфи, статуї і статуетки, клинописні відбитки й таблиці. Серед усіх цих речей особливо заслуговує на увагу один шедевр стародавньої скульптури: барельєф, на якому зображено поранену левицю. Пронизана трьома стрілами з лука, вона реве в розпачі та безсилій люті, тягнучи по землі нерухомі лапи. Барельєф не тільки свідчить про те, що автор добре знав анатомію, не тільки відзначається реалістичною манерою виконання деталей, але й приковує погляд надзвичайною силою зображення, якої міг досягти лише натхненний художник. Величну голову звіра вже огортає тінь передсмертної втоми, але в напружених м’язах пульсує палка, стихійна, страшна воля до життя. Зображаючи на плиті цей драматичний епізод з мисливського життя, стародавній майстер користувався лаконічним, майже стилізованим малюнком форм тіла левиці, і тому композиція глибоко захоплює надзвичайною гармонійністю.

Розкопуючи пагорб Куюнджик далі, Лейярд знайшов дві особливі світлиці. На підлозі в них лежали півметровим шаром глиняні уламки найрізноманітніших розмірів, форм і кольорів. Їх дослідили ближче, і виявилося, що то були побиті й покриті товстою корою бруду таблички з клинописом. Лейярд одразу зрозумів: йому пощастило зробити відкриття величезної ваги. В тих покоях, без сумніву, містилася бібліотека ассірійських царів, найстародавніша в історії людства бібліотека. Тисячі глиняних табличок, що лежали колись на полицях, а тепер валялися на землі, — то неоціненний скарб, який, можливо, містить у собі всю історію Месопотамії. Лейярд лопатами згріб уламки в ящики і одіслав їх до Лондона; тут, у підвалах Британського музею, вони чекали на вченого, який би розшифрував їх.

Розкопки на всьому пагорбі підтвердили попереднє припущення Лейярда, що він відкрив загиблу й давно вже розшукувану столицю Ассірії — Ніневію. Відкопаний палац належав, як це встановили пізніші дослідження, царю Сінахерібу, який сидів на троні в 704–681 роки до нашої ери. Але найважливішою знахідкою була бібліотека, що складалася з 30 тисяч клинописних табличок. Заснував цю бібліотеку наймогутніший цар Ассірії і один з найосвіченіших людей свого часу Ашшурбаніпал (668–623 роки до н. е.), любитель і колекціонер пам’яток письменства Шумеру, Вавілонії та Ассірії. Щоб зібрати в своєму палаці всі, які тільки можна було, документи Месопотамії, він мобілізував цілу армію копіювальників, розсилав їх по всій країні і, листуючись із ними, керував розшуками. Отак з неослабною наполегливістю він створив бібліотеку, яка збереглася до наших днів і дала нам ключ до ассіро-вавілонської історії.

Розшифрувавши клинописні тексти, вчені впевнилися, що вони є невичерпним джерелом знань про стародавні народи: там були царські листи й хроніки, політичні трактати й дипломатична кореспонденція, господарські рахунки й твори з астрономії, перекази, міфи, релігійні гімни й поезії, в тому числі й найстародавніша в історії людства епічна поема.

Ассірійська держава, столицею якої спочатку було місто Ашшур, а потім Ніневія, виникло на руїнах Вавілонії 1250 року до нашої ери. За панування Тіглатпаласара (745–727 рр. до н. е.) Ассірія стала великою військовою державою, а вершини своєї могутності вона досягла за Ашшурбаніпала. Після смерті цього володаря держава, яка опиралася на жахливе пригноблення завойованих народів, почала розкладатися зсередини. З цього скористалися халдеї. Спільно з іранськими племенами вони захопили Вавілон і створили нововавілонську державу. Ассірійський цар вислав проти загарбників армію на чолі з Набопаласаром. Але Набопаласар, сам халдей за походженням, перекинувся на бік ворога і при підтримці жерців та можновладців Вавілона оголосив себе царем.

В союзі з мідянами він здобував над ассіріянами перемогу за перемогою і нарешті 612 року до нашої ери, після битви в околиці міста Кархеміш над Євфратом, ассірійська держава фактично перестала існувати. Стародавня хроніка так описує завоювання Ніневії: «Нищівний молот піднімається над тобою, Ніневіє. По вулицях