Люк Бессон - Артур і війна двох світів

— А що таке диводрюки? — спитав Артур.

— Та це така штукенція, щоб диводрючити дрюком'яки, яких завжди повно в дрючівнику! — відповів Барахлюш таким тоном, ніби Артур все своє свідоме життя тільки те й робив, що диводрючив дрюком'яки в дрючівнику.

— А-а-а-а… — задумливо відповів хлопчик, вдаючи, що все зрозумів.

Та вимагати пояснень нема чого. Дорога в них довга, і він матиме можливість не лише зрозуміти, яким чином діє ця хрюкадрюка, а й самому здрючити якогось брикодряка.

Доки Селенія возиться з ножиком, Артур уважно роздивляється навкруги, щоб зрозуміти, що задумала войовнича принцеса. І він помічає, що до труби, ніби гамак, прикріплено великий білий кокон, схожий на той, в якому спить сторож у залі переходу.

Селенія нарешті відшукала потрібну кнопку. Та з ножичка вискочило не лезо, а вогняний струмінь, який відразу ж і спалив кокона, звідки випав, обліплений тліючим шовком, вже нам знайомий… провідник!

— Хто посмів так будити людей?! — хрипло загукав довгобородий мініпут.

— Перепрошую, мені дуже шкода. Одначе нам ніколи дотримуватися протоколу — у нас термінове завдання! — вигукнула у відповідь принцеса, ніскільки не засоромившись за завдані пошкодження.

Поважний провідник плескав себе по плечах, збиваючи язички полум'я, що ковзаються по його одежі, і кашляв, задихаючись від диму.

— Ох, а я просився перевести мене в цю діру для того, щоб нарешті спокійно виспатися! Щоб не смикали мене кожні п'ять хвилин, як мого брата, який працює в палаці!

Доки він сварився, Селенія вже вилізла на важіль і з допомогою Артура покрутила його вниз. Долинуло булькання: вода, прокинувшись, побігла трубами.

Провідник крекче і відкриває потаємні дверцята, за якими розташовані пристрої, що показують водяний тиск: циферблати, колбочки і кулька, запаяна в прозорий кольоровий циліндр.

Провідник покрутив ручку пристрою — почувся звук, ніби спустили воду в унітазі. Кулька в циліндрі смикнулася і завмерла. Шматок труби відсунувся вбік — і перед очима мандрівників з'явилося приміщення, яке чимось нагадувало барокамеру. Це шлюз, на підлозі якого стояла велика прозора куля.

— Якщо мене й надалі тривожитимуть через кожні п'ять хвилин, попрошуся, щоб перевели звідси! — все ще бурчав провідник, жестами запрошуючи незваних гостей зайняти свої місця. Тобто протиснутися в кулю через шпаринку.

Одначе його слова чомусь зацікавили Селенію.

— Хіба хтось у вас просився пропустити його?

— Та був нещодавно один тип, схожий на крокодила. Благав відправити його подалі. У нього був такий змучений погляд, що я не зміг відмовити, — зізнався провідник.

— І куди ж йому було треба?

— Та нікуди! Сказав, що все одно. Лиш би здиміти…

Здається, Селенія здогадалася, хто цей таємничий утікач.

— На кого він був схожий? Пропустивши пасажирів у кулю, провідник замислився.

— Він був високий, брудний, очиці бігали, обличчя ідіота, а на голові — півнячий гребінь.

Троє друзів завмерли від жаху.

— Темрякос! — одночасно вигукнули вони.

— Саме так! — підтвердив провідник, замазуючи рідким клеєм щілину, яка вже виконала роль дверей.

Барахлюш прилип до прозорої стінки і щосили забарабанив по ній кулаками. Та ззовні його стукоту не чути. І провідник, повністю поглинутий своїми важелями, вже й не глянув у їхній бік.

— Випустіть нас! — волали мандрівники.

Вони могли репетувати скільки завгодно — процес пішов, незабаром їхня куля попливе водогінними чи каналізаційними трубами. Як пощастить…

— Приготувались? — закричав провідник, намагаючись промовляти дуже чітко. Він знає, що запаяні в кулі пасажири нічого не чують, одначе згідно з інструкцією він повинен їх попередити про відплиття.

Наші герої заперечно захитали головами, подаючи знак, що вони відмовляються від подорожі.

— Чудово! — усміхнувся провідник.

Якби він щоразу чекав, коли пасажири добровільно погодяться відплисти, то йому б ніколи не вдалося дійти до ліжка.

Мініпути й справді дуже бояться води, і тільки-но опиняються в кулі, як починають тремтіти від ляку і відмовляються подорожувати.

— Усе буде гаразд! — додав провідник і закрив шлюз за інструкцією.

Куля пірнула в темряву, і Артурові з приємністю згадався переліт у шкаралупі лісового горіха. І цього разу Барахлюш мав рацію: подорожувати в кулі в сто разів гірше, ніж у горіхові.

Нарешті заслінка шлюзу відкрилася — і куля плавно скотилася у воду. Троє наших героїв як можуть тримаються за слизькі округлі стінки.

Спершу куля проплила вздовж труби, потім вода під тиском підхопила її і на повній швидкості помчала вперед. Переконавшись, що ніяк триматися за стінки, Барахлюш прилаштувався на підлозі. Артур, заспокоївшись, сів поруч. Чесно кажучи, така подорож йому вже до вподоби. Куля хитається на хвилях. І через її прозорі стінки хлопчик бачить світ, про існування якого навіть не підозрював…

Вода повільно понесла кулю звивистими трубами. Артур відчуває себе бувалим морським вовком.

— Подорожувати водою значно комфортніше, ніж у повітрі! Принаймні, не ризикуєш наштовхнутися невідомо на кого! — промовив хлопчик.

— Зате ризикуєш опинитися в дірявій кулі! Уявляєш, як це — потонути в океані води? — тремтячим голосом спитав Барахлюш.

— Є речі й гірші, ніж діра, — додала Селенія.

Хлопчики тривожно перезирнулися.

— Куля може потрапити у яму!

— О ні! Тільки не це! — заверещав Барахлюш.

Артурові невтямки, про що йдеться. У великому світі дорослі грають у гру, заганяючи ключками кулі в ямки, і той, хто найбільше закотить кульок, — виграє. Та, можливо, кульці не подобається лежати в ямці…

— Що ж буде, якщо ми потрапимо в яму? — поцікавився Артур.

— А те, про що ліпше мовчати! А що як і справді попадемо? — замахав руками Барахлюш.

Та слово матеріальне… На поворотах, у місцях, зчленування труб, часто трапляються раковини, або, як звикли казати мініпути, ями. А оскільки труби старі, то таких ям удосталь. Потрапивши в яму, куля зупиняється, і потік води мчить мимо, блокуючи її. Тоді куля не може зрушити з місця…

— Ну ось ми й потрапили в яму! — з похмурим задоволенням констатував Барахлюш.

— І довго нам доведеться сидіти? — в голосі Артура вчувалася тривога.

— Не знаю, може, одну, а може, й кілька селенелій! — відповіла принцеса. — Треба дочекатися, поки хтось у домі увімкне воду. Тоді тиск збільшиться — і нас винесе звідси!

Утямивши нарешті, що ж таки сталося, Артур почав згадувати, хто з його родини може скористатися водою в такий ранній час. Маргарита почне готувати сніданок, Арчибальд поливатиме квіти. Батько, певно, голитиметься. А мати може увімкнути воду просто так, про всяк випадок, щоб запобігти пожежі. Варіантів багато — і хлопчик заспокоївся.

— Не хвилюйтеся, вранці всі тільки те й роблять, що відкручують крани. Довго нам тут не стриміти!

РОЗДІЛ 6

Підкорившись автоматичному розподільнику, над фонтанчиком для пиття злетів тоненький струмінь води. Тлустий полісмен схилився над