Кен Фоллетт - Вушко голки

— О, це від племінниці!

«Ось хто зв'язав светра», — подумала Люсі. Девід і досі був у човні.

— Ну що, ви готові? — моряк зайшов чоловіку за спину.

Том і тато Роуз нахилилися до човна, щоб допомогти.

Утрьох вони підняли Девіда в його візку на причал.

— Ну, якщо я зараз не поїду, то наступного автобуса доведеться чекати два тижні, — посміхнувся тато Роуз. — Будинок уже підготували, вам там сподобається. Том покаже вам острів, — він поцілував Люсі, стис плече Девіда та потис руку Тома. — Відпочиньте, побудьте декілька місяців разом, одужуйте, а потім повертайтеся. На війні знайдуться важливі завдання для вас обох.

Звісно, вони не повернуться. Не раніше, ніж закінчиться війна. Та Люсі не стала нікому поки що цього говорити. Тато спустився назад у човен, і той почав відпливати широкою дугою. Люсі махала на прощання, аж поки човен не зник за мисом.

Том заходився штовхати візок, тому Люсі взяла пакунок чоловіка. Від початку причалу на верхівку проклали довгу круту рампу, що містком нависала над пляжем. Дівчині було б важко штовхати візок угору, але Том наче анітрохи не напружувався.

Будинок був просто чудовий. Низеньку сіру будівлю захищав від вітру невеличкий пагорб. Усі дерев'яні частини дому нещодавно пофарбували, а просто біля вхідних дверей ріс кущ диких троянд. З димаря виривалися кучеряві хмарки, які швидко відносив вітер. Крихітні віконця дивилися на затоку.

— Мені подобається! — оголосила Люсі.

Усередині було прибрано, будинок нещодавно провітрили. Кам'яна підлога ховалася під товстими килимками. Усього було чотири кімнати: на першому поверсі — сучасна кухня та вітальня з каміном, а на другому — дві спальні. Одну частину будинку нещодавно переобладнали, щоб провести воду.

Одяг уже був складений у шафи, у ванні на молодят чекали рушники, а на кухні — їжа.

— Ходімо в комору, я ще дещо маю показати.

Коморою виявився звичайний сарай позаду будинку.

Усередині стояв новенький блискучий джип.

— Містер Роуз казав, що його спеціально обладнали так, щоб молодий містер Роуз міг кермувати, — почав Том. — Машина має автоматичну коробку передач, а гальма та акселератор виведені на ручки на кермі, — старий наче завчив абсолютно незрозумілі для нього слова.

— Девіде, хіба це не чудово!

— Неймовірно чудово. Тільки куди мені на ньому їздити?

— Ви завжди будете званим гостем у мене — заходьте на люльку та ковточок віскі. Я давно вже чекаю на сусідів, — люб'язно запросив Том.

— Дякую, — відповіла за чоловіка Люсі.

— А це генератор, — Том розвернувся та вказав на машину. — У мене такий самий. Ось сюди треба заливати пальне. Він видає змінний струм.

— Дивно. Зазвичай маленькі генератори видають постійний, — зауважив Девід.

— Мені казали, що так безпечніше. Сам я не дуже знаюся на цьому.

— Так і є. Якщо ось це ударить струмом, то просто відкине в інший бік кімнати, а ось постійний струм відразу вб'є.

Том вийшов із ними з сараю та став прощатися:

— Ну, ви тут влаштовуйтесь, а я маю доглядати за вівцями. А, ще забув сказати. У разі необхідності я можу зв'язатися з великою землею по бездротовому радіо.

— У вас є радіопередавач? — здивувався Де від.

— Ага, — гордо підтвердив старий. — Я офіційно стежу за ворожими літаками. У Королівському корпусі спостереження.

— І що, хоч один вже бачили?

Люсі вмить почервоніла через неприхований сарказм у голосі Девіда, але Том нічого не помітив.

— Поки що ні.

— Молодець!

Із тим Том пішов.

— Та він же просто хоче допомогти, — у голосі Люсі чувся докір.

— Багато хто хоче, — гірко відповів Девід.

Ось у цьому й полягала головна проблема.

Люсі не стала продовжувати розмову і вкотила візок зі своїм скаліченим чоловіком у їхній новий дім.

Коли Люсі попросили поговорити з психологом у лікарні, вона злякалася, що в Девіда пошкоджений мозок. Але виявилося, що справа не в цьому.

— Його голова в повному порядку, якщо не брати до уваги гематому на лівій скроні, — заспокоїв її психолог. — Але втрата обох ніг — неабияка травма, і ніхто не може передбачити, як вона вплине на психічний стан. Скажіть, чи дуже Девід хотів стати пілотом?

Люсі задумалася.

— Він боявся війни, але дуже хотів літати.

— Тоді йому знадобиться вся ваша підтримка. І витримка. Я можу передбачити лише те, що якийсь час він буде гнівливим та неприємним. Йому потрібна любов. І відпочинок.

Що б там не казав лікар, але в перші декілька місяців на острові Девіду, здавалося, все це було не потрібне. Вони з Люсі навіть не кохалися — може, чоловік чекав, поки його рани повністю загояться. Відпочинок теж був йому не потрібен: Девід присвятив увесь свій час вівчарству. Його джип із візком на задньому сидінні без упину літав островом. Чоловік будував паркани вздовж небезпечних прірв, відстрілював беркутів, допомагав Тому муштрувати молодого собаку, коли стара Бетсі почала втрачати зір, випалював верес, а весною майже кожну ніч проводив у вівчарні, допомагаючи тваринам розродитися. Якось він повалив величезну стару сосну та два тижні знімав із неї кору й розпилював на зручні полінця для каміна. Девід насолоджувався важкою фізичною працею. Щоб працювати сокирою чи дерев'яним молотком, йому доводилося міцно прив'язувати себе до візка, закріплюючи тіло на місці. З деревини чоловік вирізав дві булави та займався з ними, аж поки в Тома не з'являлося для нього іншої роботи. М'язи рук і спини в Девіда стали такі великі, що він запросто міг би виграти змагання з бодибілдингу.

Готувати, мити посуд чи прибирати чоловік рішуче відмовлявся.

Не можна сказати, щоб Люсі була нещасна. Над усе вона боялася, що Девід просто сидітиме біля каміна та гнітитиметься через свою нещасну долю. Звісно, її дещо хвилювала пристрасть, з якою він брався до роботи, але це все одно краще, ніж овочем сидіти у кріслі.

Про дитину Люсі повідомила на Різдво. Вранці вона подарувала Девіду бензопилу, а він їй — шматок шовку. На вечерю прийшов Том і приніс дикого гусака, якого вони й приготували. Після святкової вечері Девід відвіз вівчара додому, а коли повернувся, Люсі запропонувала випити скляночку бренді.

— У мене є ще один подарунок для тебе, але відкрити його можна буде лише у