Степан Босий - Штурм Карфагена, Степан Босий

5.1 Римляни: сіль на руїнах Карфагена

 

Останні промені сонця повільно занурювалися за обрій, осяваючи поле бою теплим золотистим світлом, що різко контрастувало з темрявою, яка вже насувалася на місто. Римські легіони, переповнені гордістю, святкували свою перемогу, не усвідомлюючи, що за цією радістю криється глибоке горе. Вони зібралися на руїнах Карфагена, де колись панували велич і могутність, а тепер залишилися лише спогади про славу, знищену вогнем війни.

Воїни, піднявши свої мечі до неба, вигукували бойові крики, які лунали в повітрі, немов ехо минулих битв. Їхні обличчя були сповнені тріумфу, але в очах деяких можна було помітити тінь сумніву. Чи справді ця перемога варта тих жертв, які вони принесли? Чи не забрали вони більше, ніж просто життя ворогів? Але ці думки швидко заглушили радість товаришів, які обіймали один одного, святкуючи досягнуте.

Один з римських воїнів, молодий Марк, стояв осторонь, спостерігаючи за святкуванням. Його серце билося в такт крикам радості, але всередині нього зростав тривожний голос. Він пам'ятав, як ще вчора мріяв про славу, про визнання, яке прийде з перемогою. Але тепер, коли він стояв на руїнах Карфагена, його мрії почали розпадатися на шматки, як і місто, яке він знищив. Сіль, яку римляни посипали на землю, стала символом не лише знищення, а й глибокого болю, який охоплював не тільки ворогів, а й самих переможців.

Римляни, сповнені гордості, не усвідомлювали, що їхня перемога має глибокі наслідки. Кожна жменя солі, що падала на землю, нагадувала про знищені мрії, про родини, які втратили все. У той час, як вони святкували, в Карфагені матері плакали за своїми дітьми, чоловіки шукали своїх дружин, а старі згадували про часи миру, коли їхнє місто процвітало. Це була трагедія, яка перепліталася з тріумфом, створюючи невидимий міст між двома світами — світом переможців і світом переможених.

26

Марк, відчуваючи тягар свого вибору, звернувся до своїх товаришів. "Ми перемогли, але я не можу радіти," — сказав він, його голос звучав глухо серед загального шуму. "Це не просто перемога. Це кінець для багатьох." Його слова викликали коротку паузу, і деякі воїни почали задумуватися над його словами. Вони дивилися на нього, як на зрадника, але в глибині душі кожен з них відчував те саме: перемога не принесла їм спокою.

На фоні святкування, у темряві, яка повільно накривала місто, звучали крики жінок і дітей, які намагалися знайти своїх близьких. Алісія, мати з Карфагена, бігла вулицями, її серце билося в грудях, коли вона шукала своїх дітей. Вона знала, що їхня доля залежить від того, чи зможе вона знайти укриття від римських легіонів, які безжально знищували все на своєму шляху. Її горе було безмежним, але вона не могла дозволити собі зламатися. Вона повинна була боротися за своїх дітей, навіть якщо це означало ризикувати власним життям.

Сіль, що посипалася на землю, ставала символом не лише знищення, а й нових початків. Римляни святкували, але в їхніх серцях вже зароджувалися сумніви. Вони не знали, що за цими стінами, серед руїн, розгортається інша історія — історія про втрату, про боротьбу, про надію. Ця ніч, сповнена контрастів, стане вирішальною для обох сторін. І поки римляни святкували, Карфаген продовжував дихати, готуючи свою відповідь на цю жорстоку реальність.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍