Степан Босий - Козаччина, Степан Босий

1556 рік. Далеко на сході, на річці Дніпро, серед безкрайніх степів, що простягаються до самого горизонту, стояв острів Хортиця. Це було місце, де змішувалися стихії — річка і вітер, земля і небо. Саме тут, серед дикої природи, Дмитро Вишневецький вирішив побудувати свою фортецю і створити нову, незалежну козачу силу, яка стане на захист свободи.

Дмитро, вже не просто князь, а ватажок першої Запорізької Січі, став символом волі і надії для тих, хто прагнув вирватися з кайданів польських і татарських панів. Він зрозумів, що на цій землі можна побудувати не просто укріплення, а справжню вольницю, місце, де будуть жити не під ярмом чужої влади, а по своїх власних правилах. Тому й вибрав острів Хортиця для того, щоб почати нове життя. Його серце було переповнене надією і рішучістю.

"Тут, на цьому острові, ми не будемо рабами. Тут ми будемо вільними, бо тільки свобода дає справжню силу," — говорив Вишневецький до своїх товаришів, що допомагали йому будувати першу фортецю.

З самого початку будівництво було складним і важким. Козаки працювали без перепочинку: рубали дерева, возили каміння, ставили дерев’яні стіни. Складали їх без цементу, але міцно, як сам дух козацтва. Фортеця стала не просто військовим укріпленням, а й символом їхньої єдності та відданості справі. Вишневецький, не лише як командувач, а й як будівничий, завжди був серед них, підбадьорюючи і даючи приклад.

"Нехай ця фортеця стане символом нашої волі, а не просто каменем на воді!" — вигукував він, працюючи пліч-о-пліч з іншими.

Будівництво тривало кілька місяців. І ось, врешті-решт, на острові Хортиця височіли стіни, а на їхньому верхньому рівні стояли козаки, готові захищати свою нову домівку.

Але як тільки фортеця була збудована, вороги не забарилися. Кримський хан, дізнавшись про нову козачу фортецю, вирішив знищити її. Він послав до Хортиці великий татарський загін, сподіваючись на швидку перемогу. Проте Вишневецький не злякався. Він був готовий до бою.

Кримське військо, чисельністю понад 10 000 воїнів, оточило фортецю. Вони сподівалися захопити її без бою, знали, що кількість козаків значно менша. Та Дмитро, знаючи тактику і місцевість, не дозволив себе захопити без бою.

"Не дозволяйте їм наблизитися! Вони думають, що ми слабкі. Але ми сильні завдяки вірі в свободу, а не кількості!" — голосно сказав Вишневецький, підбадьорюючи своїх воїнів.

Ніч стала моментом вирішальної битви. Козаки, за допомогою своїх човнів, вирушили на ворожі галери. Дмитро розумів, що найкращий спосіб подолати ворога — це використати їхню кількість проти них. І він не помилився. Уночі, коли на Дніпрі повітря було холодне і темне, козаки підпалили вороже військо, знищивши їхні кораблі, а також провели блискавичний рейд, знищуючи ворожі загони. Вогонь на воді виглядав як пекельний сон, і татари відчули себе непереможними, але раптом вогняні хмари змінили напрямок — вони пішли в їхній бік. Почалася паніка.

Однак незважаючи на перемогу, Дмитро йшов до мети, не здогадуючись, що це лише початок його найбільших випробувань. Сьогоднішня перемога мала свою високу ціну.

---

В полоні

Після кількох років боротьби з татарами Дмитро потрапив в полон. Це сталося під час одного з рейдів, коли його загін потрапив у засідку. Татари схопили його і відвезли до Стамбула. По дорозі до турецької столиці Дмитро не демонстрував жодної слабкості. Він був спокійний, навіть гордий тим, що зміг залишити на землі Хортиці таку силу, яка продовжуватиме боротьбу за свободу.

У Стамбулі Вишневецький опинився перед султаном Сулейманом Пишним, який вирішив використати його як приклад для інших бунтівників. Сулейман був вражений стійкістю Дмитра, але все ж наказав його стратити.

"Ти не боїшся смерті, Дмитре? Але твоя смерть стане нашим уроком!" — сказав султан.

Вишневецький не зломився, навіть коли його прив'язали до великого залізного гака на публіці, де сотні людей стали свідками його страти.

"Я не боюся смерті," — відповів Дмитро спокійно, дивлячись на натовп. "Я боюся лише того, що після мене не залишиться спадкоємців цієї боротьби. Тільки смерть може забрати мене, але не мою ідею."

Ці слова пролунали, як удар в серце для всіх, хто чув їх. Дмитро Вишневецький помер з честю, не зломлений, не зрадивши своїх принципів. Його смерть стала символом мужності і відданості свободі.

---

Ехо смерті

Після страти Вишневецького його ім'я стало легендою. Його смерть не була марною. Вона надихала тисячі людей, які вже почали об’єднуватися в боротьбі за свою незалежність. Від його першої перемоги на Хортиці до його останнього погляду на цей світ, Вишневецький залишив слід у кожному серці козаків.