Анна Стоун - Гармонія , Анна Стоун

Розділ 5. Посох Каноара

Морл розкинувся вальяжно у кріслі, і підперши долонею щоку, не приховував позіхання. Монотонна лекція вчителя занурювала його в сон, проте він намагався не пропустити нічого важливого.

Хлопець нещодавно відновив навчання. Тепер, коли він став королем, йому потрібно було знати більше про військову справу та історію, хоча часу на заняття майже не було. Він кидався, як звір, загнаний між двох ворогів, намагаючись усе встигнути. Вже стало ясно, що вести війну на два фронти буде надзвичайно важко. Рано чи пізно доведеться залишити землі Соррель Астра.

Морла дратувало, що Великий герцог поліз до земель, які не належали йому. Хоча вони переходили з рук у руки протягом століття, споконвіку вони були під короною Роену.

Корабель, на якому плив король, гойдався на хвилях. За такого вітру вони швидко дістануться до вулканічного острова Лукулус, де стався розлом у часі. Флот королівства Роен розкинувся перед ним, і Морл пишався своїми кораблями — на морі їм не було рівних.

Сонливість Морла вмить зникла, коли двері раптово розчахнулися. Принцеса Джуліана з'явилася у звичному одязі: штани та сорочка на випуск,  її золотаве волосся було зібране у хвіст.

— Ми помітили кораблі Каталі! Якщо постараємось, до вечора їх наздоженемо! — сказала вона, впавши у крісло. — Не можна допустити, щоб цей інородець отримав владу над Тріщиною! Якщо він це зробить, нам перекриють доступ до армії прибульців з минулого. А якщо це вдасться нам — перемога буде в наших руках!

Морл кивнув учителю, який поспішив зібрати свої папери й пішов.

— Як твої навчання? — запитала Джуліана.

— Нормально! Я швидко вчуся. — кинув він, дивлячись у бік океану.

— Це важливо, адже Мерлін досвідчений чарівник, який брав участь у багатьох битвах, тут і на Землі. — сказала Джуліана й замовкла на мить.

— Ти знаєш про Землю? — криво посміхнувся Морл.

— Я трохи вчила історію, брате. Я знаю і про Колодязь Семрад, і про перехід магів.

— Як гадаєш, чи можливо туди потрапити? Адже Мерлін повертався на Землю. — задумливо промовив Морл.

Джуліана знизала плечима, і рвучко вставши з крісла, підійшла до карти.

— До речі, ти не добив того хлопця в горах. — раптом сказала вона.

— Про кого ти? Я нічого не пам’ятаю. — здивувався Морл.

— Ти розповідав про зустріч з дівчиною і хлопцем, які прямували до Заргансу. Ти їх ще пам’ятаєш.

Морл неохоче кивнув.

— Той хлопець виявився братом Мерліна. — з кривою посмішкою промовила принцеса.

Очі Морла розширилися. Тепер він розумів, чому Мерлін пішов проти нього. Через Альбрехта.

— Отже, Альбрехт — кронгерцог?

— Поки що лише герцог. Але не здивуюся, якщо Мерлін зробить його своїм спадкоємцем.

Джуліана замислилась, чи варто розповідати Морлу ще одну новину, що зіпсує йому настрій.

— До речі, Леді Вольфрам тепер у Заргансі. Її тепер всі так називають. Ходять чутки, що вона та герцог Альбрехт нерозлучні. — додала вона, насолоджуючись словами. — Можливо вони коханці.

Морл впився нігтями в підлокітник крісла, а його очі блиснули гнівом. Він скочив на ноги та, не кажучи ні слова, вийшов на палубу, де прохолодний вітер остудив його розпашіле обличчя. Попереду чекала важлива битва, і він не міг дозволити собі втрачати голову через емоції.

За повідомленням розвідки, Морл знав, що на одному з кораблів пливе сам Гордій. Відстань між ними постійно скорочувалася. Але жодне гарматне ядро ні стріла не могли до них ще долетіти. Тому Морлу нічого не залишалося, як пуститися в погоню за кораблями імперії та потопити їх за всяку ціну.

* * *

Раптом – вогонь. Небо спалахнуло яскравими вибухами. У воді вже плавали уламки щогл, порвані вітрила. Над морем стояв страшенний гомін.

За короткий час Морл вивів з ладу двадцять кораблів, тоді як його флот втратив лише п’ять. Бій розпочався ще перед світанком, коли роенці наздогнали кораблі імперії.

Морл, стоячи на палубі, не стояв осторонь — він допомагав решті топити ворогів. Натягнувши тятиву лука, король прицілився й пустив стрілу в одного з імперців, що спробував піти на абордаж. Ні Морл, ні команда його корабля не допускали, щоб хтось сторонній ступив на їхню палубу. Так минали години.

Морл дивився на кораблі, що палали, стискаючи руків'я свого чарівного меча, який так і не дістав із піхви за весь бій. Кількість потоплених ворожих кораблів викликала в нього задоволення.

Пролунав черговий залп гармат, і ядра полетіли у бік ворожого флоту. Бій затягувався, та імперці, попри великі втрати, не збиралися здаватися. Доля Тріщини вирішувалася у ці години.

– Вогонь!

Морл побачив, як ядро влучило в корму імперського корабля. Пролунав оглушливий тріск, і судно почало занурюватися під воду.

* * *

Закутавшись у плащ, хлопець розтирав руки, відчуваючи, як холод проникає під одяг. Чим ближче вони підпливали до Лукулуса, тим холодніше ставало. Деякі з членів екіпажу навіть помітили сніжинки, що кружляли над кораблем.

На горизонті молодий король побачив яскравий стовп, що здіймався до небес. Це й була Тріщина.

Перші ознаки тривоги пробігли серед команди. Ніхто не хотів підпливати надто близько до цього страхітливого явища. Минуло два дні з того часу, як вони потопили всі кораблі імператора Гордія і змусили його тікати. Радість від перемоги вже вщухла.

Кілька днів флот плив до вулканічного острова, поки не натрапив на лід — незвичне явище, бо минулої зими навіть снігу не було. Поява Тріщини змінила погоду, зробивши її непередбачуваною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍