Дроянда - Темний союз, Дроянда

Анна не знала, що відбувається з нею. Її серце гупало так голосно, що здавалося, ніби його стукіт заглушує музику. Алекс був надто близько. Надто реальний.

Її руки тремтіли, але він тримав їх міцно, не даючи можливості втекти. Його пальці повільно ковзнули по її талії, викликаючи вибух емоцій, яких вона не могла контролювати.

— Це неправильно, — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі.

— Що саме? — його голос був небезпечний, глибокий, майже гіпнотичний.

— Все… Це… Ми… — її дихання збилося.

Вона хотіла відсторонитися, але він стиснув її сильніше, нахилившись так близько, що їхні губи майже торкалися.

— Ні, Анно. Єдине, що тут неправильно — це те, що ти намагаєшся обдурити саму себе.

Її очі наповнилися сльозами.

— Ти не розумієш!

— Тоді поясни мені, — Алекс не відступав, його голос був тихим, але в ньому відчувалася сталь.

Він нахилився ще ближче, його губи ледь торкнулися її скроні.

— Я теж боюся, Анно

Вона різко розплющила очі.

— Що?

Його погляд був серйозним, майже розгубленим.

— Я боюся, що одного дня ти просто підеш. І я не зможу тебе зупинити.

Її серце стиснулося.

— Алекс…

— Скажи мені, що ти цього не відчуваєш, — його пальці злегка торкнулися її щоки, витираючи сльозу, яка скотилася вниз.

Вона не могла сказати цього.

Бо це була неправда.

Анна була розгублена, розбита, але поруч з ним її почуття палали сильніше, ніж будь-коли.

— Я не знаю, що з нами буде, — її голос був тремтячим.

Алекс провів пальцями по її губах.

— Я теж. Але я знаю одне.

— Що?

Він нахилився ще ближче, їхні губи майже торкнулися одне одного.

— Ти моя, Анно. І я більше не відпущу тебе.

Її серце вибухнуло від емоцій.

Вона знала, що більше не зможе втекти.

І не хотіла.