Prosto Chelovecek - Charmed.Rebirth Of A Legend.Part 1., Prosto Chelovecek

ГЛАВА 10. ЗРАДА

Янголи з’являються за покликом того, кому необхідна допомога. Оскільки Кастіель був янголом, він не міг не з’явитися після голосу Діна. До цього він залишався невидимим, спокійно спостерігаючи за всім, що відбувалося в залі.

Раптом приміщення освітив яскравий спалах, і Кастіель постав перед усіма, втративши свою невидимість. Його темно-синій плащ, пронизаний срібними нитками, злегка колихався в повітрі, а очі, що колись світилися вірою та відданістю, тепер здавалися порожніми й сповненими сум’яття.

— Чого ви мене покликали? — запитав він, спокійно оглядаючи присутніх.

Джон Константин нахилив голову, пронизливо вдивляючись в очі янгола, а його рука неквапливо потягнулася до револьвера. Дін і Сем, вловивши напруження в повітрі, підготувалися до атаки, стискаючи свої зброю.

— Ось він. Ось перед вами той, хто працює на ГАРГУЛЯ! — голос Джона пролунав, немов грім. — Завдяки ньому цей демон заволодів книгою сестер, він привів сюди Морокунів, він намагався зірвати ритуал!

— Кастіелю, як ти міг нас зрадити?! — Дін зробив крок уперед, його обличчя спотворила злість і розчарування. — Ми ж тобі довіряли! Ти був одним із нас! Як ти міг стати на бік зла?!

Кастіель, опустивши погляд, лише важко зітхнув.

— Діне, я рятував своє життя… — його голос був глибоким, проте сповненим болю. — ГАРГУЛЬ би знищив мене, якби я не став його союзником.

— Я б краще загинув, ніж зрадив друзів! — гримнув Ван Хелсінг. — Твій вчинок не має виправдання!

— Чого ми тут даремно балакаємо? — Сем вийняв з-за пояса срібний ніж, його очі горіли люттю. — Треба його вбити, доки він не наробив ще більше біди!

Кастіель зрозумів, що його викрили. Він різко відступив назад, його силует почав розчинятися в повітрі.

— Не втечеш! — вигукнув Сем і метнув ніж. Лезо майнуло в повітрі, розітнувши простір, і встромилося у плече янгола. Кастіель на мить скрикнув, проте зміг зникнути.


---

Кастіель з’явився в Чарівному лісі, там, де тьмяне світло місяця ледве пробивалося крізь густі гілки. Повітря було насичене чорною магією. Він відчував її кожною клітиною тіла.

Перед ним, у тіні древнього дуба, стояв ГАРГУЛЬ. Його очі світилися червоним, обличчя було напівприховане під каптуром, а довгий чорний плащ здіймався за його спиною, наче живий. Навколо нього в темряві з’явилися чотири Морокуни. Високі, з темними, як ніч, очима, вони тримали в руках арбалети, кожен заряджений отруєними стрілами.

— Кастіелю, — ГАРГУЛЬ заговорив низьким голосом, в якому відчувався лихий спокій. — Ти мені більше не потрібен. З тебе нікчемний шпигун. Ти знав про перстні і нічого мені не сказав. Ти зрадив мене.

Кастіель не встиг відповісти, як ГАРГУЛЬ махнув рукою.

— Баєне, прикінчіть його.

Темрява навколо ще більше згущалася, і Морокуни враз підняли свої арбалети. Повітря пронизав свист, і чотири стріли полетіли прямо в Кастіеля.

Проте Кастіель був не таким простим, як здавалося. Його чарівний плащ, витканий зі світла і тіней, миттєво ввібрав смертельні удари. Стріли не завдали йому жодної шкоди. Але він зробив вигляд, що помирає. Він стиснув боки руками, впав на коліна, хрипко задихаючись, а потім розпластався на землі.

Морокуни, переконані в його смерті, підійшли ближче. Баєн нагнувся, щоб забрати закривавлений плащ як доказ для ГАРГУЛЯ. Він зірвав його з «неживого» тіла Кастіеля, а потім подав знак своїм воїнам.

— Ідемо звідси, — прохрипів він. — Завдання виконано.

Темний туман знову огорнув простір, і Морокуни зникли разом із ніччю.

Коли їхній слід остаточно розвіявся, Кастіель, важко дихаючи, підняв голову. Він вижив. Його обличчя затьмарював страх і розпач, адже тепер і люди, і демони вважали його мертвим. Він не мав куди повертатися.

Єдине місце, де він міг знайти прихисток, було далеко звідси — у Мармуровому лісі.


---

Мармуровий ліс — це забуте місце, яке живе поза часом і простором. Тут не діють звичні закони природи. Дерева, білі, немов вирізані з мармуру, піднімаються високо до неба, їхні гілки нагадують химерні фігури. Повітря наповнене глухими шепотами, а на землі можна побачити примарні силуети тих, хто колись тут загубився.

Саме тут оселилися ті, кого вигнали з обох світів — світла і темряви. Колишні ангели, демони, чаклуни, які зрадили своїх володарів, знаходили прихисток серед мармурових велетнів. Тут ніхто не питав про минуле. Тут не було союзників, лише вигнанці, кожен із яких носив власний тягар.

Кастіель, ледве тримаючись на ногах, увійшов у Мармуровий ліс. Він знав, що його більше ніде не приймуть. Він знав, що тепер він — лише тінь того, ким був колись.

Але це ще не кінець.

Це лише початок його нового шляху.