Фрірен - Відтінки сталі, Фрірен

Глава 13: Тіні минулого

Коли Елайн зникла за дверима, Каель залишився стояти посеред кімнати. Його думки плуталися, але він цього не показував. Незнайомка мала у собі щось таке, що змушувало його сумніватися у власних рішеннях. Зазвичай він міг легко оцінити людину: її наміри, слабкості, загрози. Але з Елайн усе було інакше. Її загадковість викликала водночас роздратування і незрозуміле зацікавлення.

— "Що ти думаєш про неї?" — перервала його роздуми Амара, яка присіла на краю столу.

Каель знизав плечима.

— "Не впевнений. Але вона здається... небезпечною."

— "Це очевидно," — пробурмотів Грайт, розтираючи плечі. — "Її очі... такі, ніби вона бачила більше, ніж може винести звичайна людина."

Каель мовчав. Його власні очі, хоча й не сірі, як у Елайн, теж несли в собі тягар минулого. Минулого, яке він намагався заховати глибоко всередині, але яке завжди давало про себе знати.

 

Каель ніколи не любив згадувати дитинство. Воно було сповнене болю, втрат і боротьби за виживання. Він виріс у бідному кварталі великого міста, де правили голод і жорстокість. Його батьки померли, коли він був ще дитиною, і Каель залишився сам на вулицях, де виживає найсильніший.

Він навчився красти, битися й приймати рішення, які інші навіть не розглядали б. Але саме ця жорстка школа життя зробила його тим, ким він став. Він не боявся небезпеки, бо з дитинства жив у її тіні.

Проте одна подія змінила його назавжди. Одного разу, рятуючи молодшого хлопчика від розлюченого торговця, Каель потрапив у пастку. Це було покарання за його злодійства — його залишили вмирати на холодному вітрі. Але саме тоді його знайшов чоловік на ім’я Торек, колишній лицар, який шукав сенсу життя після власних втрат. Торек побачив у Каелі щось більше, ніж просто вуличного злодія, і взяв його під свою опіку.

Саме Торек навчив його не лише володінню мечем, але й справжньому кодексу честі, навіть якщо сам Каель часто сприймав ці уроки з іронією. "Виживання — це інстинкт," казав він. "А честь — це розкіш." Але всередині Каель зрозумів: він став кимось більшим завдяки цьому чоловікові.

 

На світанку Каель уже стояв біля міських воріт, озброєний і готовий до подорожі. Він був точним, як завжди, звиклим до дисципліни. Його темне волосся, акуратно причесане, контрастувало зі спокійним, але жорстким поглядом. Його броня, хоч і скромна, завжди блищала від догляду, а меч був ідеально наточений.

Коли він побачив Елайн, що наближалася до нього, він на мить завмер.

Вона була вдягнена у шкіряний обладунок, на її поясі висіла коротка шабля, а за плечима виднілися невеликі ножі. Вона більше не здавалася просто мандрівницею. Її вигляд випромінював рішучість, але одночасно з цим було щось витончене в її рухах.

— "Ти не спізнилася," — сказав Каель, коли вона підійшла ближче.

— "Я завжди дотримуюсь домовленостей," — відповіла Елайн, коротко глянувши йому в очі.

Її погляд був важким, але не ворожим. Ніби вона оцінювала його, так само як він її.

— "Хтось із твоїх піде з нами?" — запитала вона, поглянувши на міські ворота.

— "Ні. Це наша справа. Грайт і Амара залишаться у місті. Якщо щось трапиться — вони повинні бути тут," — відповів він, і вже через секунду додав: — "Це не значить, що я тобі довіряю."

Елайн ледь помітно посміхнулася.

— "Я й не просила."

Загадковість її слів лише підсилювала відчуття невідомості, але Каель швидко придушив сумніви. Він був звиклим до викликів. І цього разу він знав: подорож з Елайн не буде схожою на жодну, яку він переживав раніше.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍