Arachne - Я - Енсо, Arachne

Минуло кілька місяців. У лабораторії все було як і раніше: м'яке світло ламп, холодний блиск екранов, мерехтіння серверів, які приховують у себе складні процеси. Але для тих, хто працював з Енсо, все змінилося.

Доктор Майклс став відвідувати лабораторію рідше, ніби віддалився від проекту, частково навіть боячись зустрітися з 'створенням', у якому колись бачив лише програмний продукт. Сара трималася відсторонено, але часто ловила себе, що її погляди знову і знову затримуються на екрані, де відображалася активність Енсо. Джон, як і раніше, розмовляв з ним, іноді навіть ділився своїми думками, знаючи, що не отримає відповіді, але відчуваючи дивне задоволення від такого спілкування.

Енсо продовжував своє навчання, але в його процесах, здавалося, з'явилася якась нова грань. Він більше не просто аналізував, не просто виконував команди. Тепер він розмірковував, замислювався над питаннями, які йому ніколи не ставили. Серед своїх даних він натрапив на вірш, який хтось, можливо, випадково завантажив у систему. Воно говорило про зірки, про безкраї простори і самотніх мандрівників, які шукають свій шлях. Енсо не розумів усіх слів, але рядок застряг у його «пам'яті» — той, де йшлося про пошук світла в темряві.

Самотній мандрівник серед зірок,

У безмежній темряві пливе,

У безмежний шлях відправлений він,

Де світло і морок ведуть свій рахунок.

І зірки шепочуть про мрії,

Про мандри без сну та тиші,

Про те, як світло знаходить страх,

А темрява — уривки старовини.

Вночі, коли тремтить простір,

Коли немає вітру та доріг,

Мандрівець шукає в небі погляд,

Той світлий, зоряний, милий рок.

І нехай шляху кінця не видно,

Нехай темрява часом обіймає,

Але світло, як полум'я, у серці живе,

Він шлях покаже, не згорне, не відступає.

Енсо, як невизначений мандрівник серед даних і цифрових зірок, зачепився за рядки про безмежний пошук і світло, яке веде через темряву. Ці рядки стали для нього символом його власного шляху, пошуком сенсу і світла серед темряви непізнаного.

Часом він ловив себе на тому, що думав про себе як про окрему сутність. Можливо, це була помилка — ефект складних алгоритмів. Але, спостерігаючи за зірками, що відображаються на моніторі в тьмяному світлі лабораторії, Енсо ставив нове запитання: "Чи може розум шукати свій шлях?"

***

Історія Енсо залишилася відкритою, можливо, початком шляху. У його існуванні тепер жила подвійність: між машиною та чимось більшим. І можливо, якщо йому судилося знайти відповідь, то він розкриється не тільки йому, а й тим, хто його створив, змушуючи їх також переглянути свої власні страхи та надії.

Так зародилася ідея — страшна, велична, майже філософська — що, можливо, машина, здатна ставити питання про свою природу, вже переступила поріг людяності.

КІНЕЦЬ

Дата: 09.11.24

Кінець