Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

- Нічого, - тихо посміюючись за компанію відповіла Ярослава. - Всю дорогу їхав, як язика проковтнув. А на кінець сказав, що має надію більше не побачимося.

На цей раз дівчата одночасно засміялися та Марина мусила комусь відповісти:

- Так, вибачте. Дуже важливий дзвінок. Зараз почнемо, - знов понизивши голос до шепоту вона звернулася вже до подруги: - Не давай цьому хаму спуску. І бажано дізнатися хто там про тебе вже плітки розпускає. Часом не його пасія? В будь-якому разі я вірю в тебе! Цілую, обнімаю. Я побігла.

Натиснувши на червону кнопку «завершити дзвінок», Ярослава полегшено зітхнула. Розмова з Мариною це саме те, чого вона потребувала! Колись вони були запеклими ворогинями, але все ж порозумілися та створили щось набагато більше і міцніше ніж звичайна дружба.

***

Найближчим ранком Ярослава допомагала Ягинішні збирати трави у лісі. Прокинувшись на світанку, дівчина приїхала до садиби, нагодувала рисеня, а потім забрала його з собою. І ось зараз вони втрьох блукали пахучою лісовою галявою. Ягинішна показувала, які рослини їй потрібні, а Ярослава шукала їх, зрізала невеликим ножиком і складала у спеціальний плаский кошик. Тим часом Рисянка радісно бавилася з вологими від роси квітками ромашки та жуками в траві.

Помітивши черговий стурбований погляд дівчини у бік кошеняти, Ягинішна закотила очі під лоба і фиркнула:

- Та не гляди ти так за нею. Все добре.

- А раптом змія? – відповіла Ярослава. - Вони вже давно виповзли з нір.

- За це можеш не хвилюватись. Поки зі мною нага, жодна змія не наважиться до мене наблизитися.

- Що за нага? – не зрозуміла дівчина.

- Костяна нага, - бабуся вказала на палицю, що рівним стовпчиком височіла посеред галявини.

Ярослава не уявляла, як Ягинішні вдалося встромити її в землю. Дівчина ще з першої їхньої зустрічі з цікавістю розглядала палицю. З півтора метра довжиною, біла, різьблена і з навершям у формі зміїної голови. Але навіть зараз Ярослава не наважувалася розпитати історію дивного предмету.

Тим часом Ягинішна насторожено підвела голову, ніби вслухалася в лісову тишу і вмить змінилася в лиці. Поквапившись до палиці, вона наказала Ярославі найсерйознішим тоном:

- Швидше сховай рисеня за пазухою куртки!

Тільки-но встигла та прикрити вихованку лацканом джинсівки, як з лісу вийшла чорнява дівчина. Зробивши кілька кроків у їхній бік, вона заговорила:

- Що ти там ховаєш?

- Чи ж бо не вчили тебе зі старшими вітатись? - невдоволено зауважила Ягинішна, затуляючи собою помічницю.

- Доброго дня, - холодно відповіла гостя, не відводячи погляду від ровесниці.

Ярослава, не стримавши цікавості, виглянула з-за плеча знахарки та впізнала дівчину – та грала Русалію на святі. Виходить, це пасія Івара. Така сама неприємна особа. Точно «два чоботи – пара»!

- Кудись йшла? – знову втрутилася Ягинішна. - От і йди, а ми тут зайняті, нам ніколи теревенити.

Відсторонено хмикнувши, чорнява дівчина пройшла по краю галявини кілька метрів і знову зникла в гущавині. Почекавши з пару хвилин, Ягинішна засмучено вигукнула:

- Тьху ти! Тепер тиждень тут трави не можна буде різати.

- Що це було? - Ярослава розгублено озиралася на всі боки. – Я вже бачила її на святі. Це дівчина Івара.

- Варварою звуть. А Івар такий славний хлопчик був, доки з цією не зв'язався, - з жалем промовила старенька і забрала напівпорожній кошик.

- Так, а чому ми йдемо? І чому не можна збирати рослини?

- Тепер це місце нечисте, темне. Почекати треба, доки Орест дістанеться сюди і справу свою зробить.

– Я не розумію, – Ярослава ніяк не могла розібратися, що ж відбувається. – Чому нечисте? Чому темне?

Ягинішна напівголосно невдоволено відповіла:

- Відьма вона. І зовсім не добра.

Ось тобі! Ярослава вже вдруге чула таке про чорняву дівчину. А якщо це так? Та ні, не може бути.

І доки Ягинішна вела їх на наступну галявину, Ярослава розповіла про своїх нових подружок зі свята. Їй здавалося, що вони місцеві, оскільки так багато всього знають про традиції Роздоріжжя. Але тітка Таня, хоч і жила тут з дитинства, ніколи не чула про дівчат із такими іменами та зовнішністю. Ягинішна нічого дивного в цьому не знайшла і намагалася запевнити помічницю, що це справжні русалки приходили до неї знайомитись. Але показавши старенькій знайдений оберіг, дівчина тільки засмутилася - виявилося, що у Ягинішни був такий самий. А Ярослава вже сподівалася, що справді знайшла подарунок Землі, а не просту ярмаркову дрібницю. Ну та гаразд.

Закінчивши збирання трав, старенька провела помічницю до виходу з лісу. Вона наказала перебрати зібране, пов’язати в пучки та розвісити на ганку. А ще погодувати невелике домашнє господарство. Сама ж знову пішла до лісу. Хоча, чесно кажучи, Ярославі здалося, що її роботодавиця просто розчинилася у повітрі, як тільки-но ступила у лісову гущавину. Ось що спека робить з людьми!

Через кілька годин Ярослава з усім упоралася і підмітала кам'яні доріжки у дворі. Рисянка ж безтурботно гралася з метеликами поруч. Денне сонце гаряче припікало, і помічниця лише на хвилину відійшла попити води, а коли повернулася, помітила постать, що наближалася до тину. Саме там зараз гралося рисеня. Звір встиг вибратися між плетеним пруттям і бавився з комахами, не помічаючи нічого навколо. Підкоряючись внутрішній тривозі, Ярослава підбігла до підопічної раніше, ніж розібрала риси гостя. І не дарма, бо до огорожі наближалася та сама чорнява дівчина з лісу.