Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

     —  Так усім швидко в тунель і повзти якнайшвидше,- наказав я всім. Троді ще й не виліз з нього, тож розвернувшись він почав дуже швидко рухатися вперед. З його швидкістю переміщень він уже за кілька хвилин буде в кінці тунелю, там де ми закінчили просування сьогодні.

     —  Думаєш там краще буде? -- запитав мене Невіс.

      —  Та не забувайте, я, крім розм'якшення, можу і зміцнювати матерію. Весь тунель укріплений мною. А також,- посміхнувшись я зробив невелику паузу,- Ми дійшли до землі.

      Мої слова переконали друзів у єдино правильному варіанті, і вони поспішили в тунель якомога далі від тремтячої шахти.  Найімовірніше, про існування раксанітової шахти дізнався хтось іще й захотів її собі.

     І зараз нагорі відбувався перерозподіл власності. І що нападники і що захисники, про рабів не турбувалися. Їх зараз хвилювала лише сама шахта, а точніше поклади раксанітової руди. А тому нам слід було забиратися звідси якомога швидше. Тим більше, що зникнення чотирьох рабів можуть списати на випадковий вогонь.

     Через годину ми вже були біля закінчення тунелю. Троді навіть обурився настільки довгому нашому переміщенню тунелем. Але згадка про його здібності змусила його заткнутися.

    Ми зараз усі були дещо на взводі. Тут і досягнення мети, до якої ми йшли понад рік, і незрозумілий напад на шахту. Усе це змушувало нас нервувати, а тому наше спілкування зараз нагадувало лайку.

     —  Ну що копач давай уперед, - спробував підколоти мене Рог, поступаючись дорогою, щоб я проліз уперед. Що в такому вузькому тунелі було зробити дуже не просто. Але вже за кілька хвилин я був попереду всіх і почав розчинення землі на шляху нашого руху. - Тобі надається можливість першим побачити зірки,- знову почулася від нього підколка. А мені зараз доводилося працювати подвійно, земля - це не те саме, що гірська порода, і якщо гірську породу можна зміцнити пізніше, то землю потрібно зміцнювати відразу, інакше міг статися обвал.

     —  Ще одне слово і ти будеш копати руками, благо земля дає змогу тобі це зробити,- відповів дещо грубо я через свій напружений стан.

     —  Все все все,- одразу відмовлятися він став,- Мені пальці мої дорогі як пам'ять, тож надамо цю честь тобі.  

    —  Ось і мовчи,- сказав я, зосереджуючись на одночасному перетворенні землі на рідину і зміцненні тунелю. Мушу зазначити, що це було дуже непросто, мої мізки насилу справлялися, і це після поліпшення їхньої роботи від випромінювання раксанітової руди.

    —  Хлопці, давайте без суперечок, ми зараз усі на взводі, і не треба скидати свої нерви на інших, - промовив Невіс, він узагалі серед нас був найрозсудливіший і найспокійніший.

       —  Ти маєш рацію,- відповіли я і Рог синхронно.

     Після нашої короткої розмови я зосередився на роботі, а хлопці, прикривши очі, просто вирішили відпочити. У нас із собою був лише один хімічний ліхтар та й той уже наполовину вироблений, тож його берегли і тримали у вимкненому стані. 

     Повна темрява нам уже всім не заважала. Практично у всіх старожилів згодом очі починають бачити в повній темряві, не так чітко, як Ріг, але якісь обриси нам усе таки було видно. 

     За відчуттями нам довелося сидіти в тунелі більше доби, і весь цей час здригатися від поштовхів землі. Чим вище ми просувалися, тим сильніше вони відчувалися. Незважаючи на моє зміцнення землі, кілька разів утворювалися обвали і нам доводилося відкопувати тих, хто потрапив під них. Добре, що ми всі вже не звичайні люди і могли витримувати такі події. 

      Але коли нас завалило перший раз я трохи запанікував, але взявши себе в руки зміг звільнитися із земляного полону за допомогою своєї здатності, а слідом і друзів звільнив. Найгірше було Троді, він через свою здібність дихав у кілька разів більше, і коли ми його дістали перший раз, то він був уже непритомний.

      Очевидно, бій за шахту йшов неабиякий, раз уже понад добу відчуваються вибухи. Ні атакуючі, ні захисники своїх позицій здавати не збиралися. Чесно кажучи, коли ми дійшли до кореневої системи рослин, ми не наважувалися продовжити подальший рух.

      Не хотілося потрапити під випадковий вогонь воюючих сторін. Порадившись, ми вирішили облаштуватися тут і зробити лише невеликий отвір назовні для доступу свіжого кисню. На цьому рівні я за пів години роботи зміг зробити невелику куполоподібну кімнату, і в самому куполі зробити невеликий отвір сантиметрів десяти в діаметрі.

       Тільки через десять метрів нарешті з'явилося сонячне світло. Але вибухи, які все ще тривають, нас лякали, і тому, насолодившись світлом в отворі, ми залишилися сидіти в кімнатці і чекати закінчення бою. 

     Взагалі світло нам дещо різало очі, ми за довгий час перебування під землею звикли до практично повної темряви, а тому в нас практично одразу потекли сльози, хіба що Рог завдяки своїй здатності уникнув цієї долі, його зір адаптувався з величезною швидкістю до будь-яких змін.

       Поки всі відпочивали я продовжував зміцнювати купол кімнати, просто про всяк випадок. Коли свобода була така близька, не хотілося загинути від випадкового снаряда однієї зі сторін бою за шахту. Цікаво ці бої відбувалися по всій планеті чи тільки на нашій шахті?

     За словами Рога раксаніт якщо вже є на планеті ніколи не концентрується в одному місці. Тож шахт на планеті має бути більше точно, і мені зараз цікаво, чи це просто пірати напали захопити підготовлені концентрати. Або все таки якась інша держава, і я чесно кажучи схилявся до другого варіанту. Я думаю, що пірати отримавши серйозну відсіч не полізли б далі, не в їхньому це стилі. А ось тривалий бій натякає якраз на повноцінне захоплення.

     Незабаром я відключився від втоми, моя голова розколювалася з величезною силою, періодично текла кров із носа. Раніше я ніколи не працював зі своєю здатністю в таких масштабах, раніше ледь починався головний біль, я відразу припиняв працювати.