Ігор Коляда - Квітка Цісик, Ігор Коляда

Нью-Йорка, до правління якого входив від часу прибуття до США. Там відбувалися й концерти його найталановитіших учнів і доньки Марії. На виступи Володимира Цісика постійно відгукувалась українська емігрантська преса. «Кожний його концерт дає нам уявлення про рух вперед на шляху роз­в’язування складних проблем артистичного виконання музичних творів» (газета «Свобода» за 1953 рік) або «В. Цісик показав дальші удосконалення в ділянці технічної віртуозності. Його тон відзначається більшою сонорністю та виразовістю емоційного насичення» (газета «Свобода» за 1957 рік). «Володимир Цісик, пропаґатор української скрипкової музики, грав технічно трудні твори В. Грудина свобідно, повним тоном із розмахом» (газета «Свобода» за 1964 рік).

У лютому 1959 р. з вихованцями філії УМІ в місті Ньюарку (штат Нью-Джерсі) підготував музичну виставу за казкою Б. Лепкого «Ксеня і 12 місяців»; на святі М. Лисенка в 1963 р. (УМІ у Нью-Йорку) був музичним керівником і диригентом вистави «Коза-Дереза», в якій роль Лисички виконала дев’ятирічна Квітка (п’єса мала такий успіх, що була повторена через якийсь час у «Вечорі, присвяченому українським дітям»; тут глядачі побачили ще й інсценізацію «Лиса Микити» І. Франка (режисер — О. Добровольська) і послухали народні пісні у виконанні дитячого хору УМІ в супроводі оркестру під керівництвом В. Цісика); 23 лютого 1964 р. УМІ і Студія мистецького слова О. Добровольської поставили казку «Метелик» Н. Забіли (Нью-Йорк), в якій взяли участь хор і оркестр під керівництвом В. Цісика; 4 лютого 1965 р. струнний оркестр В. Цісика відкрив постановку опери-казки «Чарівний перстень» І. Недільського (УМІ в Нью-Йорку); 1 травня 1966 р. оркестр під егідою митця виступив перед початком дитячої музичної вистави З. Лиська «Золоте весілля» (Нью-Йорк). З 1967 р. активізує свою діяльність Українська музична школа В. Ці­сика, де разом з ним працювала його донька Марія. Разом з батьком, крім традиційних пописів учнів для широкої громадськості, почали влаштовувати тематичні музичні вечори, які знайомили слухачів з мистецтвом різних епох. Один із них відбувся у Нью-Йорку 7 червня 1968 року. Він був присвяченій старим класикам Баху, Генделю, Вівальді, Глюку та іншим композиторам у виконанні учнівських тріо, квартетів та струнного оркестру під орудою В. Цісика. Вела концерт і давала пояснення Марія Цісик, яка на той час була викладачем відомого Джуліярд-коледжу. Визначною подією у музичному житті діаспори стало виконання В. Цісиком та його доньками подвійного Скрипкового концерту Й. С. Бахау Скрентоні 25 лютого 1970 року, якому було присвячено статтю «Мабуть, немає кінця талантам в родині Цісиків» (газета «Свобода», за 1970 рік). Концерти Володимира Цісика завжди були благодійними, найчастіше кошти від них ішли на підтримку культурних проектів української діаспори. Виступи митця постійно висвітлювалися в пресі.

Володимир Цісик — активний учасник і громадського життя української діаспори. Він входив до Українського Народного Союзу (УНС), Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Америці, був секретарем, а також заступником голови товариства «Вільна Україна», ініціював створення і став головою Української будівельної корпорації «УКРА», яка будувала дешеве і добротне житло для американських українців на пільгових кредитних умовах. У 1962 р. його обрали одним із інспекторів у керівництві Комітету Об’єднаних Американсько-Українських Організацій у Нью-Йорку, а 1969 року — був обраний головою Контрольного комітету товариства «Культура». Володимира Цісика хвилювало й питання об’єднання українських професійних музикантів Америки у єдину організацію, діяльність якої забезпечила б більш повний і цілеспрямований розвиток українського музичного життя, плекання молодих талантів. «Ми — композитори, музикологи, виконавці, майже всі поволі і невідкладно поринаємо в стоячій воді заробіткового педагогічного звання. Яка б не була важна справа виховання нового покоління і передання їм наших ідей, ми ніколи не повинні забувати, що ми передусім музики-мистці. Коли ми остаточно перестанемо ними бути, ми не будемо мати що передати цьому поколінню. З висохлого джерела води не набереш! Крайній час нам взятися за це діло, а тоді може і взагалі музичне життя оживе і набере іншої перспективи» — писав В. Цісик в одній із своїх статей.

У 1961 та 1962 рр. Володимир Цісик був артистичним керівником «Союзівки» — українського культурно-відпочинкового комплексу біля м. Керґонксона, штат Нью-Йорк, а його дружина Іванна — Ася Цісик — директором дитячих відпочинкових таборів. У 1961 році під його керівництвом були проведені три великі музичні акції: свято св. Володимира, Свято молодих талантів і Шевченківська академія. Скрипаль не лише був організатором концертів, але й брав у них участь як виконавець та диригент жіночого хору «Веселка». Цей колектив був заснований митцем для супроводу Служби Божої, яку на Союзівці відправляв її парох о. Любомир Гузар. Хористи вивчили, за власною ініціативою, крім церковних піснеспівів, низку обробок українських народних пісень, з якими виступали на святах. Особливо сподобалася слухачам у виконанні тріо найкращих хористок «Пісня про рушник» А. Малишка та П. Майбороди, яку для жіночого ансамблю аранжував В. Цісик. Концертмейстером на всіх концертах була Марія Цісик, яка мала й сольні виступи. В липні 1962 р. В. Цісик з успіхом виступив на Союзівському вечорі «Синя чічка» пам’яті М. Гайворонського, виконавши твори Фоменка, Мусоргського, Брамса, Дворжака та інших композиторів, в серпні 1962 р. організував концерт молодих талантів, на якому співав створений ним дівочий вокальний квартет (Цісик зробив для нього переклади популярних пісень). Мистецьку роботу Володимир продовжив восени цього ж 1962 року, керуючи Союзівським хором і вже згаданим квартетом.

Два останні роки життя (1970—1971 рр.) Володимир Цісик працював учителем музики в «Marywood College» у Скрентоні, штат Пенсильванія. Крім педагогічної роботи, яка займала багато часу, він активно концертує. В його репертуарі скрипкова класика та пропаганда творчості композиторів української діаспори. Грав Володимир Цісик і в складі тріо та квартету. Був концертмейстером симфонічного оркестру музичного товариства в Квінзі, де тоді мешкала родина. У багатому репертуарі В. Цісика були твори різних композиторів, починаючи від Й. С. Баха і Дж. Тартіні і до сучасних, і він увесь час працював над його поповненням. Митець був першим виконавцем багатьох творів композиторів діаспори: «Станци» і «Поеми» В. Грудина, «Елегії» й сюїти «З далекого світу чудес» М. Фоменка, «Інтради й фантазії» А. Рудницького та ін.

Володимир Цісик був надзвичайно скромною людиною, не любив хвалитися, афішувати своєї праці, особливо ж — здобутків. Толерантний, виважений, лагідний, товариський, відкритий, доброзичливий, завжди готовий допомогти, розрадити і заохотити.

Фінальним днем життя Володимира (7 лютого 1971 р.) став день його останнього концерту, який так і не був виконаний до кінця. Він покинув цей світ «зі скрипкою в руках» — великий Майстер музики, якій віддав себе без останку. «Скромний, тихий, завжди ввічливий і усміхнений, покійний Володимир Цісик, — писав про нього видатний український композитор Антін Рудницький у статті-некролозі «Зразковий музика, зразкова людина» в річницю смерті музиканта. «Був рідким прикладом музики-професіоналіста, який ціле своє життя наполегливою, безнастанною працею стремів до свого ідеалу: стати кращим скрипалем, кращим музикою, свідомий цих майже недосяжних обріїв, до яких прямує кожний професійний музика і які кожний з них хотів би осягнути. Володимир Цісик не був скрипалем-віртуозом у повному змислі цього слова — у довоєнній Західній Україні таких у нас ще взагалі не