Ekaterina - Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina

Спокуса в Мансіоні: Солодкі Таємниці та Заборонене Кохання

—Сину, я залишаю тебе відповідальним за компанію, мене знову допитуватиме поліція, але я не знаю, хто сказав, що я організувала всю цю нісенітницю з наказом побити твою співробітницю Валерію, — сказала вона роздратованим голосом.

 

—Мамо, я знаю, але, наскільки я розумію, без доказів чи відео не можна здійснити правосуддя, правда, мамо? — сказав Алехандро з гнівом.

 

Я оглянув її з голови до ніг.

 

—Я йду і залишаю вас поговорити, — сказав я, намагаючись піти, коли Алехандро схопив мене за руку.

 

—Залишайся, будь ласка, — сказав він тихим голосом.

 

—Сину, я не маю жодного відношення до того, щоб наймати мафіозі для вбивства Валерії, це наклеп, який хтось тобі сказав, — заявила сеньйора Мерседес.

 

—Хорхе, один зі співробітників, бачив, як ти говорила з мафіозі, — сказав Алехандро роздратованим голосом.

 

—І в нього є відео, де я з’являюся? — запитала вона викликом у голосі.

 

—Ні, у нього немає відео, — відповів Алехандро.

 

—Бачиш, сину, без доказів мене важко посадити у в’язницю за те, що я наказала вбити Валерію, незначну жінку в компанії.

 

—Збирай свої речі, мамо, і йди з цієї компанії, ти перейдеш до іншої, де мій брат і колеги будуть контролювати тебе як належить, — сказав Алехандро роздратованим тоном.

 

—Як хочеш, ніхто не зможе мене уникнути, сину, я твоя мати, — сказала сеньйора Мерседес.

 

—Ти демон, мамо, — сказав Алехандро, і очі сеньйори Мерседес розширилися, вона була вражена почутим від сина.

 

Сеньйора Мерседес нічого не сказала, тільки нахмурилася, пішла коридором і зникла.

 

—Знаєш, я запрошу тебе до свого секретного особняка, сьогодні я влаштую вечірку і мені потрібна допомога з деякими речами, я читав у твоєму резюме, що ти розумієшся на кондитерських виробах, мені потрібна твоя допомога у приготуванні великого торта, — сказав він, дивлячись на мої губи, коли я кусала нижню губу. Тільки побачивши його, весь мій гнів на його матір Мерседес, яка є справжньою проблемою, зникає.

 

—Це буде задоволенням, — сказала я, коли його рука непомітно торкнулася моєї талії.

 

—Ходімо через аварійний вихід, не думаю, що ти захочеш зіткнутися з моєю матір’ю, — сказав Алехандро.

 

—Добра думка, — відповіла я.

 

Ми разом пішли до виходу, проходячи коридорами, яких я ніколи раніше не бачила, які ставали все вужчими й темнішими. Напруга між нами була відчутною, але водночас була відчуття пригоди та співучасті. Алехандро впевнено мене вів, і його присутність змушувала мене відчувати себе дивним чином захищеною.

 

Ми дійшли до аварійного виходу, важких металевих дверей, які майже не використовувалися. Алехандро штовхнув їх, і вони відчинилися зі скрипом, який порушив тишу. З іншого боку невеликий коридор вивів нас на приховану парковку.

 

—Сюди, — сказав Алехандро, вказуючи на чорний елегантний автомобіль, який нас чекав.

 

—Ти завжди використовуєш цей шлях, щоб утекти від своєї матері? — запитала я з усмішкою.

 

—Частіше, ніж я хотів би зізнатися, — відповів він з м'яким сміхом, відкриваючи двері автомобіля, щоб я сіла.

 

Усередині атмосфера в автомобілі здавалася інтимною та розслабленою. Алехандро завів двигун, і ми виїхали з парковки, направляючись туди, що, я уявляла, було б вражаючим особняком, прихованим у якому-небудь ексклюзивному куточку міста.

 

—Скільки часу ти живеш у цьому особняку? — запитала я, намагаючись дізнатися більше про його життя.

 

—З тих пір, як я став незалежним, але цей особняк є секретним, ніхто про нього не знає. Тут я можу влаштовувати вечірки й робити, що захочу. Це мій секретний особняк. Відзначу, що я став незалежним у 19 років, бо не витримував характеру матері, а зараз мені 27, і більшу частину життя я був вільним, — відповів Алехандро, зосереджений на дорозі. — Це велике місце, але іноді може відчуватися трохи порожнім, коли я не влаштовую вечірок.

 

—Ну, сьогодні тут не буде порожньо, — сказала я, посміхаючись. — Яку вечірку ти плануєш?

 

—Щось просте, лише близькі друзі та... ти, — сказав він, кинувши на мене значущий погляд.

 

Поїздка продовжилася легкими розмовами та крадькома поглядами. Нарешті ми дійшли до величезних воріт, які автоматично відчинилися, коли виявили автомобіль. З іншого боку, особняк Алехандро підносився велично, з освітленими садами та входом, який виглядав так, ніби був узятий з фільму.

 

—Ласкаво просимо до мого притулку, мого розкішного особняка, — сказав Алехандро, паркуючи автомобіль і виходячи, щоб відчинити двері для мене.

 

—Це неймовірно, — сказала я, захоплюючись архітектурою та пейзажем.

 

—І ти ще нічого не бачила, — відповів він, пропонуючи мені руку, щоб увійти.

 

Ми пішли до головного входу, і, коли я переступила поріг, мене здивувала тепла атмосфера всередині. Хоча особняк був великим і розкішним, він мав затишну атмосферу, яка змусила мене відчуватися дивно комфортно.

 

—Підемо на кухню, у нас є торт для приготування, — сказав Алехандро, ведучи мене коридорами, прикрашеними мистецтвом і антикваріатом.

 

Кухня була величезною, обладнаною всім, про що міг мріяти шеф-кухар. Алехандро одягнув фартух і запропонував мені інший.

 

—Отже, який торт ти хочеш приготувати? — запитала я, одягаючи фартух.

 

—Думаю, щось велике і помітне, але водночас зі смаком. Можливо, шоколадний торт із кількома шарами та якимось особливим наповненням, — сказав Алехандро, відкриваючи шафи та дістаючи інгредієнти.

 

—Мені це здається чудовою ідеєю. А як щодо додавання малинового наповнення? Шоколад і малина створюють фантастичну комбінацію, — запропонувала я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍