Arachne - Сфера Доли 2, Arachne

Аксель і Кай стояли біля підніжжя високої гори, вершина якої ховалася за завісою хмар. Звідси було видно лише невеликий шматочок шляху, що веде вгору, але кожен крок обіцяв випробування, не менш складні, ніж ті, що вони вже пройшли.

— Це місце… наче саме час тут спотворено, — сказав Кай, вдивляючись у навколишні простори. Вітер був неприродно сильним, змушуючи повітря вібрувати, начебто простір сам собою розривався на частини. - Як нам дістатися до вершини?

Аксель, зібравши всю свою волю, вдивлявся у вихори, що загорталися навколо гори, у кожному з яких таїлася магічна сила. Він знав, що вони не зможуть просто пройти через них – ці вітри не були звичайними. Їхня магічна природа спотворювала не тільки матерію, а й сам простір. Один невірний рух міг розірвати їх на атоми або відправити в незвідані куточки часу.

— Нас чекає серйозне випробування, — тихо сказав Аксель, активуючи свої енергетичні поля. Його руки засвітилися м'яким блакитним світлом, і він почав створювати захисний купол навколо них. — Ці вітри надто небезпечні, щоби просто пройти через них. Я зможу створити щит, але ми маємо рухатися швидко.

Кай кивнув, повністю покладаючись на свого друга. У цій подорожі Аксель не раз рятував їх, і тепер вони стояли на порозі одного з найнебезпечніших випробувань.

Аксель повільно підняв руки і навколо них почав формуватися енергетичний бар'єр. Він був майже невидимий, ледве помітний, але коли перший із вихрів наблизився до них, вони відчули його силу. Вітер з ревом налетів на щит, ніби намагаючись його розірвати. Щит затріщав, але встояв, змушуючи повітря зашипіти від напруги.

— Тримайся ближче, — коротко кинув Аксель, і вони почали рухатися схилом.

Кожен крок був, як битва. Вітри ревли, наче ожили духи, жбурляючи в них невидимі удари, намагаючись зламати їхню рішучість. Аномалії, створювані цими вітрами, змінювали реальність довкола. На їхньому шляху виникали ілюзорні міражі — уривки минулого та майбутнього, дивні спотворення часу, де вони бачили себе, але в інших реальностях. Іноді перед ними з'являлися картини їхньої можливої ​​загибелі, але вони знали, що це пастки для розуму.

— Це місце не просто храм. Воно живе, — промимрив Кай, оглядаючись на ілюзії, які зникали так само раптово, як з'являлися.

— Воно захищає себе, — відповів Аксель, зосередившись на підтримці щита. — Це випробування для тих, хто не готовий до його сили. Нам треба бути напоготові.

Протягом усього шляху їх оточували вихори, кожен із яких ставав все більш потужним у міру наближення до вершини. Їхня швидкість падала, щит Акселя тріщав під натиском, але вони не здавалися. Кай, відчуваючи, що сили його друга закінчуються, запропонував:

— Дозволь мені допомогти. Мої здібності можуть посилити твій щит.

Аксель на мить забарився, але потім кивнув. Кай простяг руки, і його енергія, пов'язана з елементами світла та вогню, почала переплітатися з енергетичним полем Акселя. Їхня об'єднана сила створила щит, здатний витримати міць вихрів, що залишилися.

Вони йшли вперед, відчуваючи, як вітер ставав дедалі шаленішим, але їхній щит тримався. Нарешті, пройшовши через останній вихор, вони опинилися біля величезної кам'яної брами, що веде до храму.

Кам'яна брама була висічена з стародавнього матеріалу, покритого символами, які вони не могли розпізнати. Стіни були прикрашені барельєфами, що зображали сцени битв і магічних ритуалів, а над воротами височіло символ вітру — величезна постать, що тягне свої крила над входом.

Кай і Аксель зупинилися перед ними, переводячи дух. Піднятися на цю гору і прорватися крізь магічні вітри було подвигом, але вони знали, що в них чекає ще більше випробувань.

- Це ще не кінець, - сказав Кай, дивлячись на ворота. — Ми лише на початку шляху.

Аксель кивнув, його дихання було важким, але зберігав спокій.

— Ми пройшли через вихори, але всередині нас чекають відповіді. Сфера Долі десь тут і її фрагмент може дати нам ключ до перемоги над Ноктусом.

Кай зробив крок до воріт і обережно доторкнувся до них. Кам'яні плити здригнулися під його рукою, і ворота почали повільно відчинятися, випускаючи назовні слабке світло, схоже на подих вітру. Всередині храму панувала тиша, що порушувалася лише легким шелестом повітря, але за цим спокоєм ховалася давня сила, яку вони мали розкрити.

— Ми готові, — сказав Кай, глянувши на Акселя. - Ідемо.

Коли Кай і Аксель увійшли всередину, храм зустрів їх давнім спокоєм, оповитим містичним світлом, що походить від високих колон. Усередині панувала тиша, наче час тут завмер. Стіни храму були вкриті загадковими письменами та символами, які перепліталися у складні візерунки, що розповідають історію давніх вартових.

У центрі зали, на височині, знаходився давній артефакт — Камінь Мудрості. Камінь мерехтів м'яким блакитним світлом, і здавалося, що від нього виходила міць і давні знання, що зберігаються віками. Легенди стверджували, що цей камінь містив ключ до розуміння енергетичних потоків всесвіту, які могли допомогти у битві з Ноктусом.

- Це він... - прошепотів Кай, з благоговінням дивлячись на артефакт. - Камінь мудрості. Один із ключів до Сфери Долі.

Аксель уважно оглядав камінь, а потім обережно наблизився до нього. Їхня місія здавалася близька до успіху, і вони обоє відчували, що цей артефакт — їхній перший крок до сили, необхідної для перемоги над Ноктусом.

Однак як тільки вони наблизилися до Каміння, стародавній храм раптово ожив. Колони почали вібрувати, стіни затремтіли, і десь у глибині пролунав скрегіт кам'яних шестерень. Старі механізми, які довгий час були приховані під прошарком пилу століть, почали оживати, запускаючи серію пасток.

— Щось не так… — зауважив Аксель, миттєво напружившись, коли підлога під їхніми ногами трохи здригнулася.

Наступної секунди підлога почала валитися. Шматки каменю обвалювалися під їхніми ногами, відкриваючи прірву внизу, яка здавалася бездонною.

— Тікаємо! — крикнув Кай, миттєво рвонувши вперед, намагаючись дістатись безпечної зони.